Реалізація принципів справедливості, добросовісності та розумності

Нормальний процес соціального розвитку породжує ситуації, що вимагають від держави встановлення меж здійснення громадянами їх суб’єктивних цивільних прав. Подібні кроки є цивілізованими способами регулювання міри свободи в суспільстві. Проте, в таких ситуаціях не припустимо встановлювати необгрунтовані чи не зрозумілі межі реалізації прав громадян. Адже відсутність ясності і чіткості в цьому питанні може призвести до правопорушень зі сторони зобов’язаної особи або до неповного використання нею наданих можливостей.

Реалізація принципів об’єктивного права при формуванні норм і інститутів цивільного права спрямована на створення належних і зрозумілих умов процесу правотворення і правозастосування. Проте, навіть найбільш досконале цивільне законодавство не може врахувати всю багатоманітність цивільно-правових відносин, що підлягають врегулюванню. Цю проблему допомагає вирішити запровадження в правовій доктрини норм, які містять найвищий рівень абстракції - норми з оціночними категоріями, таких як «свобода волі», «рівність», «добросовісність», «розумність» та «справедливість».

Використання оціночних категорій призводить до розширення сфери зас-тосування судівського розсуду, може призвести до повного судового контролю всього цивільного обігу з точки зору суб’єктивних і довільних уявлень про «справедливість» та «соціальні ідеали» і т. д. Ця думка була висловлена, зокрема, В.П. Грибановим, який зазначав, що існуючі в буржуазному праві поняття «добра совість» та «добра вдача» є «каучуковими» правилами, які дозволяють значно розширяти межі вільного судового розсуду і тим самим виходити за межі законності [5, с. 9].

Межі здійснення прав і свобод людини є однією з актуальних проблем кожної держави. Проблемам визначення меж здійснення суб’єктивних цивільних прав і обов’язків присвячені сучасні праці Я. Кінаша [7], Ю. А. Тоботи [9], І. М. Шаркової [10] та ін.