Реформування інститутів публічної влади в Україні

Будь-який суб’єкт політичної влади прагне набути публічної форми для виконання “загальних справ”, що зумовлені загальними інтересами суспільства. Проте загальні інтереси реалізуються публічною владою лише тією мірою, якою вони збігаються з інтересами суб’єкта політичної влади. Основними формами здійснення публічної влади в демократичних суспільствах стають державна влада та влада місцевого самоврядування.

Громадянське суспільство та держава – це дві сторони протилежності, що передбачають два протилежних механізми консолідації населення у процесі управління суспільством: приватні інтереси та примус. Ефективний вплив громадянського суспільства на державну владу є основою демократичного політичного режиму, в якому визначальним для організації та здійснення публічної влади має бути загальний інтерес народу як цілісності, що випливає з конституювання України як демократичної держави.

Конституювання в Україні економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності означає існування в громадянському суспільстві широкого спектра приватних інтересів, що істотно ускладнює процес утвердження народу як єдиного джерела влади і носія суверенітету, розбудову демократичної держави. Виникають внутрішні протиріччя, що мають вирішуватися через інтегруючі елементи конституційного ладу, якими є єдине право власності Українського народу та народне волевиявлення через різні форми безпосередньої демократії.

В умовах соціально диференційованого суспільства народне волевиявлення є неоднорідним, що створює можливість його викривленого вираження публічною владою; це потребує вироблення механізму для належного опосередкування волевиявлення Українського народу. Такий механізм утворюють насамперед відповідна виборча система, інші інститути безпосередньої демократії, а також функціонування у політичній системі впливових політичних партій.

Можливість виникнення суперечностей між народним волевиявленням і його реалізацією в діяльності держави зумовлює необхідність розвитку справжньої демократії, утвердження дійсного самоуправління народу. Як опосередковуючий фактор розв’язання зазначених суперечностей виступає право, що стає суттєвим моментом реалізації публічної влади, втілюючись у конституційному визначенні України як правової держави. Визначення сучасної України як демократичної, соціальної, правової держави не зводиться, відтак, до надання публічній владі ознак демократичності, соціальності та правомірності. Ці характеристики держави перебувають у складному взаємозв’язку змісту та форми, виступаючи одна щодо одної як необхідність, утворюючи органічну єдність.

Конституція України побудована на поєднанні доктрин розподілу влад в організаційно-правовому аспекті та єдності влади в контексті суверенітету народу; однак конституційне закріплення принципу розподілу влад на сучасних теоретико – правових засадах не доповнено юридичним закріпленням принципу взаємодії гілок влади, що не дає змоги забезпечити єдність державної влади, її реалізацію в інтересах народу. Визнання принципу системності в організації публічної влади означає, що влада має діяти як єдина цілісність, підпорядкована меті утвердження прав людини. При цьому необхідно враховувати специфіку конкретно-історичного виявлення загальних закономірностей функціонування влади в Україні, якими, на думку автора, є концентрація публічної влади та спеціалізація державного управління суспільством. В основі єдності влади має бути формування та здійснення єдиної державної політики, що забезпечується відповідним устроєм публічної влади. Юридичною формою спрямування державних рішень у русло єдиної політики є повноваження Верховної Ради України визначати засади внутрішньої і зовнішньої політики. Натомість відсутність єдиної державної політики зумовлюється недосконалою політичною моделлю організації публічної влади в Україні, зокрема – неоптимальним поділом владних повноважень між структурами державного механізму і відсутністю їх належної взаємодії через недосконале конституювання принципу розподілу влад на вищих щаблях влади та неефективною взаємодією на місцевому рівні органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування.

Конституційне визначення місцевого самоврядування в Україні не повною мірою відповідає природі цього інституту в його традиційному розумінні. Місцеве самоврядування повинно бути інститутом публічної влади, задіяним в єдиний з державою політичний механізм реалізації управління суспільством. Розгляд відношення місцевого самоврядування з державною владою через механізм реалізації інтересів людини є принциповою теоретичною передумовою оптимального вирішення на практиці цього відношення, а також відношення місцевого самоврядування з відповідними інститутами громадянського суспільства.

Актуальним завданням реформування публічної влади в Україні є вироблення установчого механізму, який би належним чином опосередковував волевиявлення Українського народу. Формуючи зазначений механізм, слід враховувати системний характер організації та функціонування публічної влади, а також наявність політичного суб’єкта, спроможного створити належне державно-правове забезпечення реформ. Тому в реформуванні публічної влади на перше місце виходить політична реформа, що має сформувати такого єдиного суб’єкта реформ.

Необхідним способом реалізації ідей політичної реформи є конструктивна діяльність політичних партій, які реально впливають на політико-правові процеси в державі, що потребує подальшого розвитку політичної і правової культури суспільства як важливих чинників розвитку нашої держави як демократичної, соціальної і правової. Зважаючи на це, зростає практичне значення суспільних наук, особливо юридичної науки, стає нагальною потребою ефективне наукове забезпечення політико-правової реформи, вироблення науково обґрунтованої методології реформування публічної влади.

 

 

1. Конституція України: Офіційне видання. -К. : Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2009. – 134c.

2. Закон України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» // Голос України. – 1997. – 12 черв.

3. Положення про Фонд сприяння місцевому самоврядуванню: Додаток № 1 до Указу Президента України від 5 травня 1996 р. № 306/96.

4. Андреев И. Л. Происхождение человека и общества / Андреев И. Л. – М. : Мысль, 1988. – 415 с.

5. Аникевич А. Г. Политическая власть: Вопросы методологии исследования / Аникевич А. Г. – Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1986. – 180 с.

6. Батанов О. В. Публічна влада як інститут конституційного права: концептуальні проблеми теорії / О. В. Батанов // Правова держава: Щорічник наук. праць. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. – Вип. 19. – С. 144-153.

7. Болясний І. Л. Основи теорії соціальної влади / Болясний І. Л. – К. : Вид-во Київського ун-ту, 1971. – 198 с.

8. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер; [пер. с нем. / сост., общ. ред. и послесл. Н. Давидова; предисл. П. П. Гайденко]. – М. : Прогресс, 1990. – 808с.

9. Власть в жизни и наука о власти. Словарь-справочник / [под общ. ред. В. Ф. Халипова]. – М. : Витязь, 2004. – 440 c.

10. Власть: Очерки современной политической философии Запада / [Мшвениерадзе В. В., Кравченко И. И., Осипова Е. В. и др. ]. – М. : Наука, 1989. – 328 c.

11. Галкин А. А. Социология. Политика. Международные отношения / Галкин А. А. – М. : Междунар. отнош., 1974. – 326 с.

12. Демидов А. И. Власть в единстве и многообразии ее измерений / А. И. Демидов // Государство и право. – 1995. – № 11. – С. 3-4.

13. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія/ Кол. авт. ; За зас. Ред. -проф. О. Ю. Оболенського. – Хмельницький: “Поділля”, 2009. – 570 с.

14. Ильин В. В. Власть / В. В. Ильин // Вестник МГУ. Серия 12: Социально-политические исследования. – 1992. – № 3. С. 10-23.

15. Кейзеров Н. М. Власть и авторитет. Критика буржуазных теорий / Кейзеров Н. М. – М. : Юрид. лит., 1973. – 264 с.

16. Кожевников С. Н. Социалистическая государственная власть – организующий фактор общественных отношений / С. Н. Кожевников // Актуальные и теоретические проблемы политической организации общества. – Свердловск, 1975. – Вып. 43. – С. 90-95.

17. Кокошкин Ф. Ф. Лекции по общему государственному праву / Кокошкин Ф. Ф. – М. : Изд-во Бр. Башмаковых, 1912. – 304 с.

18. Лоренц К. Агрессия (так называемое Зло) / К. Лоренц // Вопросы философии. – 1992. – № 3. – С. 5-38.

19. Макаренко В. П. Теория бюрократии М. Вебера и буржуазные концепции организации и управления / В. П. Макаренко // Вопросы философии. – 1986. – № 3. – С. 126-134.

20. Маркс К. Собрание сочинений / К. Маркс, Ф. Энгельс. – [2-е изд. ]. – М. : Госполитиздат, Т. 1- 50. – 1955-1981. -Т. 46. Ч. 1. – 1968. – 559 c.

21. Орлов Г. П. Политические категории исторического материализма / Г. П. Орлов // Типология социальных явлений. – Свердловск: Уральский гос. ун-т, 1982. – С. 3-19.

22. Рац М. Власть в России и понятие “власти” / М. Рац // Власть. – 1998. – № 4. – С. 37-45

23. Селіванов А. Публічна влада і громадянин в умовах застосування судової адміністративної юрисдикції / А. Селиванов // Право України. – 2006. – № 9. – С. 28-33.

24. Семенова Т. Н. Государство и государственная власть в классово-антагонистическом обществе / Т. Н. Семенова // Философские науки. – 1978. – № 6. – С. 14-15.

25. Сиренко В. Ф. Интересы – власть – управление / Сиренко В. Ф. – К. : Наукова думка, 1991. – 156 с.

26. Халипов В. Ф. Власть (Основы кратологии) / Халипов В. Ф. – М. : Луч, 1995. – 304 с.

27. Чиркин В. Е. Основы сравнительного государствоведения / Чиркин В. Е. – М. : Артикул, 1997. – 352 с.

28. Шабров О. Ф. Политическая система: демократия и управление обществом / О. Ф. Шабров // Государство и право. – 1994. – № 5. – С. 116-125.

29. Ющик О. І. Правова реформа: загальне поняття, проблеми здійснення в Україні / Ющик О. І. – К. : Парламентське вид-во, 1997. – 190 с.

30. Weber M. Wirtschaft und Geselschaft / М. Weber. – Keln/Berlin, 1964. -735s.