Релігія і церква у духовному і національному відродженні

Сучасне відродження України, що характеризується інтенсивністю етнонаціональних та релігійних процесів, значно посилило взаємозв'язок нації та релігії. Активізація етнонаціонального та релігійно-духовного розвитку закономірно ставить проблему про з'ясування їхньої суті та взаємовпливу.

Хвиля національно-державного і релігійного відродження, що піднялась в Україні наприкінці 80-х - на початку 90-х років XX століття, спершу являла собою своєрідну форму компенсації за тривалу русифікацію, денаціоналізацію, національну уніфікацію та примусову атеїзацію. Однак вона спричинила значне зростання інтересу до української історії, культури, традицій, звичаїв, а, відтак, до релігії і церкви загалом. Ідеї національного і релігійного відродження генерували представники національної еліти, значну частину якої становило духовенство.

Релігія, існуючи протягом сторіч у свідомості людей, які належали до українського етносу, а також до інших народів, що мешкали на території України, тісно переплелася з національною самосвідомістю, тісно взаємодіяла з національними культурами. Тому сучасне національне і релігійне відродження тісно переплітаються. 

Глобалізаційні процеси XX ст. актуалізували питання взаємодії і водночас протистояння різних світових культур, а заодно і тих релігій, на духовній основі яких відбувалося їх становлення та розвиток. Відтак постало завдання нового осмислення ролі і місця релігії в різних її конфесійних виявах в глобалізованому світі. Це особливо актуально як з огляду на широкомасштабні соціальні зміни сучасності, так і впливу постмодерністських ідей, які ставлять під сумнів традиційні цінності, в тому числі й релігійні. Отже, сама логіка цивілізаційного розвитку, як і необхідність подолання кризових явищ в царині культури, актуалізує проблему взаємозв'язку релігії й культури.

Початок ХХІ ст. в релігійному житті українського народу позначився кардинальними змінами: стрімко зросла мережа релігійних організацій, збільшилася кількість віруючих, церква із переслідуваної і упослідженої владою інституції перетворилася на активний елемент соціуму, почавши шукати порозуміння із новою державою, відповідне до її статусу місце у суспільстві. Національне піднесення збіглося із складними трансформаційними процесами, пов’язаними з глобалізацією світової економіки, фінансів, природних і трудових ресурсів, міграції населення, культури, духовної сфери. 

У цей складний період зростає тенденція звернення молоді до багатовікових традицій духовної культури. Релігія все більш явно входить в свідомість молоді як значуща духовна цінність. Різні релігійні течії  стояли біля витоків нашої державності, з ними пов’язаний перший вихід України на світову арену як рівноправної, визнаної в світі держави. Зокрема, християнство відіграло виключну роль в життєвому устрої нашої держави, суспільства, сім’ї, людини, нашої духовності та моралі. Християнські ідеї лягли в основу формування вітчизняної філософської системи, якій немає аналогів в світі.

Звертаючи увагу на глибокі духовно-релігійні традиції в історії України, варто зазначити, що вони не втратили своєї актуальності і донині. Церква, духовенство і релігійні традиції тісно пов’язані з демократичним устроєм, адже філософія християнства визнає гідність людини і рівність всіх людей.