Рівненський період директорії УНР: здобутки та втрати

5 квітня у приміщенні Здолбунівської початкової школи відбулася державна нарада за участю представників українських політичних партій і членів Трудового конгресу. З Директорії, крім Петлюри, були присутні Макаренко й Андрієвський. З членів бувшого уряду Остапенка ніхто не прийшов. Обговорювалося майбутнє України. Нарада відбувалася під головуванням Симона Петлюри. Він же виголосив яскраву і переконливу промову, суть якої полягала у необхідності консолідувати всі творчі українські сили, виробити політичну лінію, яка мала б підтримку у масах.

За кілька днів відбулася чергова політична нарада лідера Директорії з з представниками соціал-демократичної та соціалістично-революційної партій вже у Рівному. На ній прозвучали вже зовсім інші слова Петлюри щодо необхідності створення нового уряду: «... треба негайно утворити уряд з участю соціалістів». Після цього відбулася міжпартійна нарада соціал-демократичної та соціалістично-революційної партій, щоб виробити пропозицію-відповідь С Петлюрі. На нараді спостерігалося певне партійне протистояння. Есери виступили за цілковите скасування Директорії, як зверхньої влади. Замість неї передбачалося утворити більш широкий колектив – Раду Республіки [10, с 14-16]. Соціал-демократи виступили проти, оскільки на їхню думку, це справило б шкідливі наслідки для існування Директорії та взагалі української справи. Зрештою, вироблено умови так званої «рівненської угоди» між представниками найбільш впливових українських партій та Головним Отаманом Директорії УНР С Петлюрою щодо формування майбутньої державної політики і створення нового уряду. Серед говних пунктів угоди зазначалося наступне: головою Директорії залишався Петлюра, а членами, окрім Макаренка, – один представник Галичини, один від партії соціал-революціонерів і один від партії соціал-демократів; Директорія мала затверджувати закони, схвалені Радою Міністрів, і репрезентувати Україну за кордоном, але міністр закордонних справ підписував акти свого міністерства окремо; Директорія мала віддавати розпорядження через відповідні міністерства. Передбачалося, що Раду Міністрів утворюватимуть лише представники обох згаданих партій.

Крім того, серед пунктів угоди, які дали змогу дійти згоди, були: припинення внутрішньої громадянської війни на Україні, забезпечення легальної діяльністі всіх політичних партій, негайна організація трудових рад, мир з Радянською Росією, самостійна Україна, виведення всіх окупаційних військ і недопущення шкідливих для України угод з Антантою [21, с 71].

У той час коли тривали міжпартійні та державні наради почастішали тривожні повідомлення з фронту. Більшовицькі частини перейшли у контрнаступ. За слова начальника Штабу армії УНР отамана А. Мельника, більшовики кинули на Волинському фронті проти Директорії свої найкращі частини місцевого формування. Наприклад – Таращанську дивізію, складену переважно з українців. Це впливало деморалізуюче на українських вояків. Цілі українські дивізії після нетривалих боїв з більшовиками, при шаленій агітації останніх, кидали фронт і самовільно їхали додому в тил, з ясно вже окресленими більшовицькими гаслами. Становище гіршало щохвилини. Фактично під владою Директорії залишалося лише кілька повітів на Волині. В результаті, серед військових також поширилася думка, що єдиний вихід – порозуміння з лівими українськими політичними силами по той бік фронту. По суті, Штаб армії висунув вимогу Петлюрі «в 24 години закликати до уряду соціалістів» [11, с 201].

Після серії остаточних переговорів, зустрічей та домовленостей про створення нового уряду 9 квітня 1919 року Петлюра приїхав до Рівного у справі остаточного формування нового уряду. Ввечері Петлюра і Макаренко підписали призначення нового уряду. Нарешті, як зауважує О. Слободич, голова Директорії прийшов до думки, що в революційнім часі треба створити уряд, котрий би розумів революцію та її вимоги [17, с 37]. Це сталося 11 квітня 1919 року у Рівному. Всі провідні посади в ньому обійняли представники Української соціал-демократичної робітничої партії. Новостворении уряд очолив також соціал-демократ Б. Мартос. Він виконував функції прем'єра і одночасно міністра фінансів. Характерно, що до уряду увійшло багато представників галицьких політичних кіл. Зокрема, як міністр освіти галицький радикал А. Крушельницький і соціал-демократи В. Темнцький та О. Безпалко, призначені відповідно міністрами закордонних справ і праці [6, с 102]. Крім того, до нового кабінету потрапили: І. Мазепа- внутрішні справи, М. Ковалевський -земельні справи, А. Лівицький – правосуддя, Г. Сиротенко – військові справи, Л. Шрамченко -народне господарство, М. Шадлун – шляхи, І. Лизанівський – преса та І. Паливода – пошта та телеграфи [13, с 289]. Склад Директорії, через брак людей, залишився без змін.

Одним із перших кроків нового уряду стало оголошення 12 квітня 1919 року Декларації, підписаної членами уряду й Петлюрою та Макаренком. Стосовно основних напрямків зовнішньої політики уряду в Декларації заявлялося, що «всякі договори з чужими державами правительство заключатиме тільки на основі визнання ними самостійної України і невтручання у її внутрішні справи». У внутрішній політиці наголошувалося на необхідності організації «робітничо-селянських трудових рад для контролю над діяльністю місцевих властей». Передбачалося також проведення справедливої земельної реформи в інтересах трудового селянства та реалізація ряду інших реформ. Таким чином, зміст Декларації фактично став закріпленням на папері результатів «рівненської угоди», досягнутої дещо раніше на міжпартійній нараді соціал-демократичної та соціал-революційної партій.

Одночасно з оголошенням Декларації, вищезгадані партії підготували умови порозуміння з «соціалістичними протибільшовицькими силами по той