Робота практичного психолога з батьками в закладах освіти

 

Вступ

1. Освіта як процес неперервного розвитку особистості

2. Батьки — головні природні вихователі дитини

3. Робота практичного психолога з батьками в закладах освіти

Список використаних джерел

 

 

Сучасна школа переживає нині досить складний період, коли здійснюється рішучий поворот педагогічного процесу до особистості школяра. Нова школа має поважати гідність кожного учня, його індивідуальні запити й інтереси, створювати сприятливі умови для самопізнання, саморозвитку, самовизначення та самореалізації особистості школяра. В ході навчально-виховної діяльності має відбуватися цілеспрямований розвиток певної системи психічних якостей особистості учня, що так необхідно для сучасного життя.

Отже, стає зрозумілим, що найголовнішим завданням освіти сучасності є формування повноцінно розвиненої особистості учня, сприяння розкриттю його потенціалу, розвитку його інтелектуальної, емоційно-вольової, мотиваційної, моральної сторони життєдіяльності тощо.

Дуже важливим у цьому процесі взаємодія психолога, педагогів та батьків, адже об’єднуючи зусилля, разом можна досягти значних результатів виховання особистості дитини, попередити розвиток негативних проявів характеру та скорегувати поведінку, що відхиляється від норми.

В діяльності психолога особистісне зростання школярів може досягатися шляхом застосування відповідних засобів психодіагностики, психологічної освіти та психорозвивальних методів, спрямованих на комплексне вивчення особистісних якостей школярів, зниження рівня тривожності учнів, поліпшення їх адаптації в умовах навчального закладу, корекції способу життя. А особливо – із залученням до цього процесу педагогів та батьків учня.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена визначенням особливостей взаємодії психолога з батьками в закладах освіти.

 

 

У документах ЮНЕСКО про освіту XXI століття головна ідея сформульована так: «Неперервна освіта повинна перетворитися на процес неперервного розвитку людської особистості... Вона має дати змогу людині зрозуміти саму себе, навколишнє середовище і сприяти виконанню соціальної ролі в суспільстві». Згідно з документами про реформування освіти в нашій країні ми розглядаємо завдання формування особистості молодої людини як першочергове. В навчально-виховному процесі впроваджуються інноваційні підходи, ідеї, концепції, у центрі яких — особистість дитини, учителя, батьків із їхніми потребами та інтересами, життєвими проблемами і драмами, успіхами і досягненнями. Найголовнішою рисою виховної майстерності вчителя вважають почуття любові до дітей. Вміння любити дітей завжди, у будь-якій ситуації — це професійна якість педагога та обов'язковий атрибут батьківства.

Дитинство — це складний організм, у якому кожна клітинка виконує свою, тільки їй притаманну роль, задачу, робить свій внесок. Це організм, що має свою історію. Діти користуються унікальним плодом цивілізації, до якого історія підводила важким шляхом проб і помилок. 

У сучасних європейських культурах виділяють такі етапи дитинства: 

1. Вік немовляти (0-1 р.)

2. Раннє дитинство (1-3р.)

3. Дошкільний вік (3-7 р.)

4. Шкільний вік (7-17 р.) 

Перехід від етапу до етапу відбувається плавно. Але в цілому все дитинство включає в себе два цикли: цикл навчання і цикл виховання. Дитина з перших днів життя відчуває і переживає все те, що роблять з нею дорослі. Родина — природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвивається почуття доброти, чуйності, совісті, правдивості, любові до всього живого. 

 

 

Основний чинник у формуванні особистості — це виховний клімат сім'ї. Рідна домівка — не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина — провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.Через життя в сім'ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства. Глибокий, постійний контакт з дитиною — необхідна умова виховання у будь-якому віці. Але тісний контакт і взаєморозуміння не виникають самі по собі. Батьки їх будують і творять, починаючи з віку немовляти. 

Проте на сьогоднішній день психологи констатують факт депривації батьківської любові. Мати любить свою дитину за те, що вона є. Батько любить свою дитину такою, яка вона є, тому він уміє критикувати вчинки, але особистість дитини залишає недоторканою. Любов до дитини — це не лише приємна емоція, це передусім розумність у стосунках із нею, це турбота і відповідальність за її майбутнє. 

Поява Конвенції ООН «Про права дитини» відіграла велику роль у процесі гуманізації освіти, тому що цей документ вплинув на сферу професійної етики педагогів. Дослідження свідчать, що Конвенцію в школах та інших навчальних закладах України і педагоги, і батьки знають недостатньо. Але жоден державний документ не замінить дитині чуйного, дбайливого ставлення до її проблем з боку батьків. Якщо дитину вдома сприймають, а головне — люблять з усіма «плюсами» і «мінусами» — вона соціально захищена.

 

 

Існує ряд виховних проблем, які потребують розв'язання і школою, і батьками, про існування яких дорослі часто навіть не здогадуються. Застосування учнями лихослів'я — це