Робота з клавіатурою

Предмет:

Тип роботи:

Лабораторна робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

того, що інформації про положення цих клавіш недостатньо – необхідно знати про особливості реалізації кожної окремої національної клавіатури. За програміста це робить Windows.

Раніше вже зустрічався наступний код:

while (GetMessage (&msg, NULL, 0, 0))

{

TranslateMessage (&msg) ;

DispatchMesage (&msg) ;

}

Це типовий цикл обробки повідомлень, що міститься в WinMain. Функція GetMessage заповнює поля структури msg даними наступного повідомлення з черги. Виклик DispatchMesage викликає відповідну віконну процедуру. Між двома цими функціями знаходиться функція TranslateMessage.

Функція TranslateMessage перетворює апаратні повідомлення клавіатури в символьні повідомлення. Якщо цим повідомленням є WM_KEYDOWN (WM_SYSKEYDOWN) і, якщо натискання клавіші в сполученні з положенням клавіші зрушення генерує символ, тоді TranslateMessage поміщає символьне повідомлення в чергу повідомлень.

Це символьне повідомлення буде наступним, після повідомлення про натискання клавіші, що функція GetMessage витягне з черги.

Існує чотири види символьних повідомлень: несистемні – WM_CHAR, WM_DEADCHAR та системні – WM_SYSCHAR, WM_SYSDEADCHAR.

Повідомлення WM_SYSCHAR і WM_SYSDEADCHAR є наслідком повідомлень WM_SYSKEYDOWN.

У більшості випадків, програми для Windows можуть ігнорувати всі повідомлення за винятком WM_CHAR.

Параметр lParam, переданий у віконну процедуру як частина символьного повідомлення, є таким же, як і параметр lParam апаратного повідомлення клавіатури, із якого сгенеровано символьне повідомлення. Параметр wParam – це код символу ASCII.

Якщо Windows-додатку необхідно обробляти символи клавіатури, то йому доведеться обробляти повідомлення WM_CHAR. Найбільш типовим кодом обробки повідомлення WM_CHAR є наступний код:

case WM_CHAR: { char chCharCode = (char) wParam; // ASCII-код символу

switch (chCharCode)

{

case '\b':... ; // уведений символ Backspace

break;

case '\t':... ; // уведений символ Tab

break;

case '\r':... ; // уведений символ Enter

break;

case 'A':... ; // уведений прописний символ A

break;

case 'a':... ; // уведений рядковий символ а

break;

...

default:... ; // введені інші символи

break;

}

}; return 0;

Зауваження. Програми звичайно можуть ігнорувати WM_DEADCHAR і WM_SYSDEADCHAR. На деяких, неамериканських клавіатури, деякі клавіші визначаються додаванням діакритичного знака до букви. Вони називаються німими клавішами (dead keys), оскільки ці клавіші самі по собі не визначають символів.

Розглянемо, з якими наборами символів працює система Windows. В операційній системі MS-DOS використовувався розширений набір символів, визначений фірмою IBM. У цей набір входять букви англійського алфавіту, знаки пунктуації і псевдографіки.

Для забезпечення можливості роботи із символами кирилиці фірма Microsoft розробила розширений набір символів з кирилицею. У термінології Windows такі таблиці кодів називаються наборами символів OEM (Original Equipment Manufacturer).

Сама ж система Windows для представлення символів використовує набір символів ANSI. У цьому наборі визначені не всі коди і відсутні символи псевдографіки.

Якщо програма MS-DOS запускається у вікні Windows, для неї вибирається набір символів OEM. Тому

У Windows використовуються як набір символів ANSI, так і набір символів OEM. За замовчуванням, у контекст відображення вибирається системний шрифт, для якого використовується набір символів ANSI.

Для однакових символів набори ANSI і OEM використовують різні коди, це приводить до необхідності перекодування символів, наприклад, при переносі текстів, підготовлених у середовищі MS-DOS, у середовище Windows. У складі програмного інтерфейсу Windows маються функції, що беруть на себе роботу з перетворення і перекодування символів.

Щоб розібратися, як Windows посилає повідомлення клавіатури в програму, розробимо програму KEYLOOK. Ця програма виводить у робочу область всю інформацію, що Windows посилає віконній процедурі для восьми різних повідомлень клавіатури. Ця інформація буде виводитися на екран у наступному виді:

Таблиця 2. 1 Інформація програми KEYLOOK

Рисунок 2. 3 Зовнішній вигляд програми KEYLOOK

Створення додатка, що демонструє взаємодію програми з клавіатурою:

Створіть новий проект і назвіть його KEYLOOK. Потім додайте до проекту файл типу C++ Source File за назвою keylook. cpp.

Тепер цілком скопіюйте уміст файлу sample. cpp з Лабораторної роботи №1 у keylook. cpp.

Крім заголовного файлу windows. h, не знадобляться ніякі інші файли.

У функцію WinMain внесіть наступні незначні зміни:

int WINAPI WinMain (HINSTANCE hInstance, HINSTANCE hPrevInstance,

PSTR szCmdLine, int iCmdShow)

{ static char szAppName[] = «KeyLook»;

HWND hWnd;

…

RegisterClass (&wndclass) ;

hWnd = CreateWindow (szAppName, «Keyboard Message Looker»,

WS_OVERLAPPEDWINDOW,

CW_USEDEFAULT, CW_USEDEFAULT,

…

Крім повідомлень WM_PAINT і WM_DESTROY функція WndProc буде містити обробку наступних повідомлень: WM_CREATE, WM_SIZE, а також WM_KEYDOWN, WM_KEYUP, WM_CHAR, WM_DEADCHAR, WM_SYSKEYDOWN, WM_SYSKEYUP, WM_SYSCHAR, WM_SYSDEAD-CHAR. Отже, у функцію WndProc додайте такий код:

LRESULT CALLBACK WndProc (HWND hwnd, UINT iMsg, WPARAM wParam, LPARAM lParam)

{ HDC hdc;

PAINTSTRUCT ps;

switch (iMsg)

{ case WM_CREATE:

case WM_SIZE:

case WM_PAINT:

case WM_KEYDOWN: …

case WM_KEYUP: …

case WM_CHAR: …

case WM_DEADCHAR: …

case WM_SYSKEYDOWN: …

case WM_SYSKEYUP: …

case WM_SYSCHAR: …

case WM_SYSDEADCHAR: …

case WM_DESTROY:

PostQuitMessage (0) ;

return 0; }

return DefWindowProc (hwnd,