Роль боярства в різних землях Київської Русі: порівняльний аналіз

РОЛЬ БОЯРСТВА В РІЗНИХ ЗЕМЛЯХ КИЇВСЬКОЇ РУСІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Д. Г. Руднік

У статті досліджені відмінності впливів та політичної ролі боярства в різних землях Київської Русі. Виявлені чинники, які зумовлювали піднесення могутності боярської верстви в провідних князівствах Київської держави.

Ключові слова: Київська Русь, боярство, регіональні відмінності

Боярство було однією з провідних верств Київської Русі. Проте, слід зазначити, що його політична роль у різних землях була неоднакова. Головними чином, це залежало як від походження місцевого боярства, так і від його майнового стану.

Проблемами історії Київської держави займалися історики різних епох. Дореволюційна історіографія Білорусії представлена А. Нікитським, який дослідив середньовічну історію Полоцького князівства [1]. Радянська література стосується історії формування феодалізму та міжкнязівських воєн у різних землях Русі. Ґрунтовні праці належать Б. Рибакову, Л. Черепніну, М. Кучері, С. Юшкову, В. Мавродіну [2-6]. К. Софро- ненко досліджує соціально-політичне становище Галицько-Волинського князівства та принципи формування земельної власності [7]. Археології та політичній історії Новгорода присвячені роботи радянського та російського дослідника В. Яніна [8]. Сучасний російський історик І. Фроянов вивчає проблеми політичної боротьби різних верств населення земель-князіств [9]. З українських дослідників слід відзначити М. Котляра, В. Бодрухина [10-11]. Дослідженню боярської верстви Галицько-Волинської держави присвячена дисертація львівського історика А. Петрика, який розкриває різні аспекти економічного та політичного положення боярства [12].

Метою цієї роботи є встановлення відмінностей в економічному й політичному становищі боярських верств у різних регіонах Київської Русі, що зумовлює необхідність проведення порівняльного аналізу між різними землями Київської Русі – Новгородом, Псковом, Білорусі, землями Південно-Східної Русі та України.

Дослідники феодалізму доводили, що історія боярського землеволодіння, а отже й статусу бояр у князівстві, почалася в кінці ХІ – на початку ХІІ ст., з часу появи феодальних укріплених садиб [3, 331]. Саме відтоді можна простежити політичну роль бояр в різних землях країни. Найпомітнішими регіонами Київської Русі, де верства досягла найбільшого розвитку, були новгородські та полоцькі землі. Саме тому аналіз почнемо з Новгорода. Незважаючи на тривалий процес вивчення питання державного устрою міста, співвідношення бояр і князів залишається досі не вирішеним і зумовлює суперечки серед науковців.

Всебічне розкриття становища бояр потребує наведення інформації про їх матеріальні статки. Прикладом цього можна вважати родословну новгородських бояр Мішиничів-Онцифоровичів. Під час розкопок їх садиби було знайдено чимало берестяних грамот господарського призначення. Наявний матеріал дозволяє відзначити заможність роду: берестяні свитки являють собою перелік натурального оброку, який збирався з 20 селян, а грамоти доводять, що саме боярство займалося збиранням данини. З листування членів роду можна дізнатися, що він був впливовим у місті: «В господарстві наявні домашні слуги, навіть рабиня.., вони в змозі купити коня для ведення “збору”. Їх наближеність до князя не викликає сумніву» [13, 120-122]. Великий боярський рід міг володіти комплексом дворів, які становили значну територію околиці міста [14, 26].

Багатство бояр зводило їх у ранг привілейованого населення, що дозволяло брати безпосередню участь у керівництві державою. Дослідники схильні вважати, що до 1136 р. Новгород не відрізнявся від інших руських земель за своїм політичним статусом. У місті паралельно існували інститути посадника та князя, якого запрошували з сусідніх областей, передусім з Києва, або обирали на вічі. Новгородські посадники могли бути обраними лише з бояр [9, 271].

Відносини князя та новгородців регулювалися спеціальними грамотами, які укладалися від імені міської верхівки та майбутнього правителя, де прописувалися головні засади правління: «А мужа ти без вины волости не лишати. А бес посадника ти, княже, волости не раздавати, ни грамотъ дяти. А волости ти, княже, новгородьскихъ соими мужами не держати, не держати мужи новгородьскыми; а даръ от тех волости имати... А свиньи [свої] ти бити за 60 верстъ от города... А бес посадника и судъ не судити» [15, 9-11].

Починаючи з 1136 р., князі поступово втрачали всю повноту влади і новгородці почали обирати, разом зі зміною князя, нового посадника. Історики довели, що часта зміна посадників та князів була наслідком політичних суперечок боярства, яке в свою чергу складало певні політичні угруповання, пов’язані з князівськими династіями [16, 42].

Отже, можна з впевненістю сказати, що саме з 30-х рр. ХІ ст. боярство остаточно вийшло на авансцену політичної боротьби в Новгороді. Це було зумовлено, згідно Б. Рибакова, тим, що, «не дивлячись на тор- гівельно-ремісничий характер основної маси населення Новгорода, реальна влада належала боярам-земле- власникам, вотчини яких знаходилися на території новгородських сотень... У силу особливостей новгородської землі, боярство було міцно пов’язане з зовнішньою хутряною торгівлею і це надавало йому велику економічну силу та корпоративну згуртованість» [2, 364].

Весь період, починаючи з 1136 р. – до 1170-х рр. наповнений постійною боротьбою двох протилежних груп бояр за владу. Перша підтримувала чернігівських князів, інша – Суздаль [8, 148]. Постійна боротьба боярських угрупувань призводила до частих пограбувань переможених родів, прибічників неугодних новгородцям князів, причому гроші йшли на суспільні потреби, зокрема на озброєння ополчення [9, 287].

Останнє потрясіння, стосовно досліджуваного періоду, торкнулося Новгорода в 1230 р. І. Фроянов схильний бачити в подіях поєднання побутових потрясінь, що були викликані голодом, з політичною боротьбою. Внаслідок руху населення, були скинуті князь та посадник, розорено кілька боярських садиб [9, 410]. Отже, особливості новгородського боярства полягали в активній політичній діяльності, прагненні отримати для себе «зручного» князя, який би не порушував традиції новгородського