Роль Лесі Українки у поширенні революційних поглядів на території України в останній чверті ХІХ ст.

Актуальність теми дослідження. До видатних постатей українства, що зробили помітний вплив на формування суспільно-історичної свідомості, належить легендарна поетеса, публіцист, мислитель, громадський діяч, велика жінка України Леся Українка - Лариса Петрівна Косач. Вся її творча спадщина переконливо засвідчує причетність письменниці до розвитку історичної думки, хоча найменш дослідженими у житті s творчості Лесі Українки є саме історія її революційно-громадського життя. Сучасна епоха - злам ХХ та ХХІ століть, новий етап переосмислення і переоцінки минувшини, вимагає всебічного дослідження внеску поетеси в розвиток історії, літератури і громадської думки України останньої чверті ХІХ ст., вивчення її історичних поглядів.

Визначаючи необхідність такого дослідження, варто зазначити, що в добу Лесі Українки - кінець ХІХ - початок ХХ ст. - співдіяли дві культурно-історичні моделі: класичного реалізму та модернізму, кожна з яких по-різному оцінювали традиційну історіографію, вкладали відмінний один від одного зміст у категорію історизму. Ідеї збереження національно-народної ідентичності, що проголошували провідники народництва ХІХ ст., поступово асимілювалися з просвітницьким гуманізмом ідеологів «європеїзму» та «космополітизму». Історичний суб’єкт став важливішим власне історичного факту, історія ідей, втілених в образах їх героїв, видозмінювала історію подій. Усі ці процеси набули свого наукового обгрунтування у працях В.Дільтея, Ф.Ніцше, З.Фрейда, та ін. Колізії навколо них найколоритніше відобразились у літературі, спонукавши митців, в тому числі і Лесю Українку, до об’єктивної необхідності формувати власні світоглядні установки. 

З огляду на сказане, можна констатувати, що дослідження ролі Лесі Українки у поширенні революційних поглядів в Україні останньої чверті ХІХ ст., яка своєю творчістю утвердила модерністський етап розвитку української літератури, має важливе наукове і практичне значення, сприяє встановленню приналежності письменниці до розвитку української політичної та історичної думки, якісно доповнює знання про її особистість, дозволяє повніше осмислити місце Лесі Українки в українській і світовій культурі. 

Саме сьогодні, у ситуації політичної нестабільності, геополітичної боротьби України за збереження своєї економічної, культурної і політичної незалежності особливо актуальною стає тема поширення Лесею Українкою народницьких поглядів, її участі і ролі у суспільно-політичному процесі останньої чверті ХІХ ст.

Стан дослідження проблеми. Дослідження творчості Лесі Українки - достатньо розроблена науковцями тема, однак більшість робіт відносяться до радянського періоду досліджень, а тому часто є не досить об’єктивними. Так, серед видань, які висвітлюють окремі питання життя і творчості письменниці, виділено праці А.Гозепунда, А.Іщука, Л.Міщенко, Р.Міщука, Я.Ривкіса, І.Романченка, І.Стебуна, Т.Третиченка та ін. Більшість з них характеризувалися ідеологічною заангажованістю, відсутністю об’єктивного аналізу історичного процесу. В подібному ключі тодішніх класово-партійних підходів були підготовлені праці М.Балакірєвої і В.Костюченка, присвячені естетичним поглядам Лесі Українки. Існування атеїстичних поглядів доводив М.Олексюк, публіцистику вивчали В.Іваненко, К.Куханашвілі.

Важливе місце серед дослідницьких праць займають дослідження літературознавців української діаспори. До творчого шляху Лесі Українки в різні роки зверталися О.Животко, Р.Задеснянський, А.Княжинський, М.Богачевська-Хом’як. Вагомий внесок в історіографію досліджуваної проблеми зробили роботи П.Одарченка, які репрезентували в цілому об’єктивне, несполітизоване дослідження життя і творчості Лесі Українки, окремих джерел формування її світогляду.

За останні 10 років в Україні видано близько 20 узагальнюючих і монографічних праць, понад 60 журнальних статей, захищено більше 15 дисертацій, предметом дослідження яких стали життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Серед публікацій, що розглядають світогляд письменниці, її філософські, естетичні, літературні, політичні, громадські уподобання, аналізують окремі художні та публіцистичні твори, листи, виділяються праці А.Войтюка, Я.Поліщука, Б.Степанишина. Визначною подією стало видання у 1997 р. збірки «Леся Українка і національна ідея», де автори публікацій не заангажовано розглядають життя і творчість письменниці. Особливої уваги заслуговує праця М.Жулинського, що вперше в сучасній українській історіографії розглядає внесок Лесі Українки у розвиток української національної справи. Останнє десятиліття стало плідним і на дисертаційні роботи, серед яких слід виділити дисертації Л.Мірошниченко, Л.Демської, Л.Чикур. Велику роль у поширенні результатів лесезнавчих досліджень, а також пропаганді творчого доробку Лесі Українки, її поглядів відіграли науково-практичні конференції, матеріали яких стали вагомим внеском у сучасну історіографію. 

Об’єкт дослідження - творча спадщина Лесі Українки, а також джерела і література, які відображають історичні погляди письменниці.

Предмет дослідження - закономірності формування і розвитку світогляду і революційних поглядів Лесі Українки, віддзеркалення в її творчості розуміння подій всесвітньої та української історії, її внесок у поширення революційних поглядів.

Методологічну основу дослідження склали принципи історизму та об’єктивності, органічно поєднані з загальними і спеціальними методами наукового пізнання: аналізу та синтезу, історичного, хронологічного, логічного, порівняльного, ретроспективного. Своєрідність обраної теми, що стоїть на межі історії та літературознавства, зумовила широке використання методів літературознавчої критики. Проблемно-хронологічний підхід та історичний і логічний методи дозволили виділити вузлові аспекти теми, розглянути історичні погляди Лесі Українки у їх розвитку та реалізації в творчості письменниці. 

Хронологічні межі дослідження охоплюють першу половину життя Лесі Українки, коли найбільш яскраво виражалися її революційні погляди тобто кінець ХІХ століття. 

Мета дослідження - з’ясування історичних поглядів Лесі Українки як представника нової генерації національно свідомих діячів культури ХХ ст., а також джерел та умов формування і втілення їх у творчості письменниці.

Реалізація вказаної мети досягається шляхом розв’язання ряду взаємозумовлених дослідницьких завдань: 

• проаналізувати листування поетеси з М. Драгомановим і його вплив на розвиток її творчості і світогляду;
• дослідити період перебування Л. Українки у сім’ї Драгоманових:
• охарактеризувати прояв національно-визвольної ідеї у творах поетеси на біблійну тематику;
• провести аналіз революційних аспектів творчості Лесі Українки;
• дати характеристику Лесі Українки як одного з організаторів і ідейних натхненників «Плеяди»;
• дослідити участь Лесі Українки у соціал-демократичному русі.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній впер комплексно досліджено процес формування, розвитку і втілення суспільно-політичних поглядів Лесі Українки. На основі критичного аналізу першоджерел, інтеграції концепцій і оцінок дорадянської, радянської, пострадянської та зарубіжної історіографії визначені наукові позиції, на яких грунтувалася історична самосвідомість письменниці, розкрито зміст історичних та історіософських засад її творчості, з’ясовано значення доробку Лесі Українки для поглибленого дослідження суспільно-політичних, соціальних, культурно-духовних процесів української історії.

Теоретичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що його результати спрямовані на створення об’єктивного портрета Лесі Українки, розширюють уяву про неї, як представника нової генерації української творчої інтелігенції, носія історичної та національної свідомості.

Практичне значення одержаних результатів. Фактичний матеріал, теоретичні узагальнення, оцінки і висновки дослідження можуть бути використані як істориками, так і культурологами, політологами і філософами при створенні узагальнюючих праць з історії України, історії української культури, історіографії, розробці навчальних курсів.

Структура роботи. Структура дипломної роботи зумовлена метою і завданнями дослідження, робота складається зі вступу, трьох розділів (6 підрозділів), висновків та списку використаних джерел та літератури (сторінки, 92 найменування) і додатків. Загальний обсяг роботи складає 104 сторінки.