Розвиток культури управління в Україні

Певні галузі наукового менеджменту у Росії та Україні випереджали розвиток подібних теорій в інших країнах. Так, співробітники Московського вищого технічного училища задовго (1860—1870) до появи теорії Фредерика Тейлора (1900) розробили методику раціоналізації трудових дій. Ф. Р. Дунаєвським уперше була висунута теорія "адміністративної ємності", що є, по суті, нормами управління, які одержали кількісне обґрунтування Грейкунасом.

У 1904 р. Е. Хаусвальд подав організацію як систему, побудовану на функціональному поділі праці, котра координується і контролюється дирекцією підприємства. Як відомо, А. Файоль виділив функції управління і розробив принципи менеджменту в 1916 р.

О. А. Єрманський у своїх працях сформулював передумови науки про організацію праці й управління. Він обґрунтував "закон організаційної суми", що став відомим як ефект синергізму в теорії системного підходу.

Важливими для розвитку кібернетики й організації систем були наукові ідеї О.О. Богданова про структурну стійкість систем, їхні рівні й організаційні механізми формування, про наявність біорегуляторів у системі, які є аналогами сучасного "зворотного зв'язку".

Розвиваючи теорію О. О. Богданова, радянський вчений А. К. Гастєв обґрунтував необхідність управління там, де починається праця окремої людини. Він довів комплексність такої праці, чим заклав основи комплексного підходу в теорії управління.

П. М. Кержинцев розробив теорію організаційної діяльності, у якій виділив три об'єкти — працю, виробництво й управління. Він є основоположником наукової організації праці. Розглядаючи роботу з управління організаціями, П. М. Кержинцев дійшов висновку, що в різних сферах діяльності є спільні риси, за якими можна сформулювати загальні принципи управління. Він довів наявність загальних і конкретних принципів менеджменту.

До безсумнівних заслуг цих учених належить обґрунтування комплексного підходу до управління організаціями і системного характеру науки управління. Однак ці дослідження не привели до створення якоїсь значущої основи науки управління. Практика управління не цікавилася теоретичними розробками через домінування в країні адміністративної форми управління. Особливо характерно це для періоду після 1917 р.[10, c. 126-128]

Розглянемо основні періоди розвитку теорії управління соціалістичним суспільним виробництвом, що становлять історію нашої управлінської думки.

У літературі виділяють п'ять основних періодів формування науки управління (менеджменту), дивіться таблицю 1.1 

Таблиця 1.1 Періоди формування розвитку менеджменту культури 

 

З'являється безліч публікацій щодо використання системного підходу в управлінні, особливо при розробленні автоматизованих систем управління. Був покладений початок розробки теорії організацій і загальної теорії систем. Значний внесок у розвиток цієї теорії зробили В. Афанасьев, О. Дейнеко, В. Глушков, Д. Гвішиані, В. Голиков, А. Берг, О. Козлова, Г. Попов, Ю. Черняк, Б. Мільнер, Н. Чумаченко та ін.

З вищевикладеного зрозуміло, що країни соціалістичної співдружності, аналізуючи досвід американських шкіл, комплексніше й цілеспрямованіше розвивали теорію управління. Практичне застосування розробок стримувалося відсутністю потреби виробників у використанні цих методів через нерозвиненість ринкового середовища в економіці соціалістичних країн[5, c. 143-146].

 

 

Управлінська думка в Україні пов'язується з "тейлоризму", який був заснований на положенні про те, що управляти можна "науково".

Це стало одночасно і осяянням, і ілюзією, але фактично полягало в перенесенні ідей інженерних наук на управління в низовій виробничій ланці. Правда, досить скоро у світі управління усвідомили принципову обмеженість "тейлоризму".

Подальший крок у розвитку західної управлінської думки, тісно пов'язаний з попереднім, полягав у поширенні "принципів управління", сформульованих А. Файолем, що можна визнати першим самостійним результатом "Науки адміністрування" тепер уже в класичному варіанті, орієнтованому насамперед на побудову "формальних" організаційних структур і систем. Чи не випадково американці називають цього француза батьком менеджменту.

Пошуки раціональних форм управління підприємства в нашій країні велися у той час з деяким урахуванням цих досягнень. Так, наприклад, рішенням партійної конференції "функціоналки" (по Тейлору) була скасована на користь "лінійно-функціональних" структур (по Файл). Але за всім цим стояли аж ніяк не наукові аргументи, над країною вже витала примара жорстко контрольованих ієрархічних систем управління, заснованих на беззаперечному підпорядкуванні низових рівнів вищестоящих, на універсалізмі, стандарті і безособовості, що стало політичною та господарською реальністю на багато десятиліть для нашої країни.

Третій прорив у управлінської думки, порівнянний за своїм значенням з першими двома і звані часто "неокласичним" - зародженням школи "людських" стосунків на рубежі 30-х років. У радянській теорії і практиці нічого, крої жорсткого відсічі "підступам" буржуазної ідеології в області налагодження "людських відносин", це не викликало, а спроби окремих учених апелювати до розуму привели лише до розгрому соціології та залишили її застосування а управлінні.

1950-1960 рр. . - Виявилися прямим наслідком застосування математики і комп'ютерів в управлінні країни. Новий ривок управлінської думки - розвиток сучасних кількісних методів обґрунтування рішень.

В Україні в ці роки економіко-математичне рух було особливо сильним, воно зробило великий і в цілому позитивний вплив на економічну і управлінську думка, хоча і не був позбавлений серйозних ілюзій і значних недоліків.

Саме "кількісна школа" у світовій управлінській думці стимулювала залучення положень теорії систем, кібернетики - областей науки, що синтезують, інтегруючих складні явища - до управління, що по Після часу сприяло подоланню конфлікту між раціоналізмом прихильників "науки управління" і романтизмом ентузіастів налагодження