Розвиток лізингових послуг в Україні

- неоднозначність трактування окремих положень нормативно-правових актів щодо операцій лізингу;

- неврегульованість окремих складових лізингової діяльності, зокрема, питань вторинного лізингу, повернення предмета лізингу лізингодавцю, взаємовідносин між учасниками лізингу у випадку пошкодження предмета лізингу тощо;

- нестабільність законодавства, що створює додаткові ризики для лізингу, який за своєю сутністю є довгостроковою операцією.

Недостатня інтеграція у міжнародне законодавче поле щодо лізингу:

- національні положення (стандарти) обліку, що стосуються операцій лізингу, не повною мірою відповідають міжнародним стандартам; по більшості національних стандартів обліку відсутні методичні рекомендації;

- Україна не є учасником цілого ряду міжнародних конвенцій, які стосуються лізингу.

Несприятливий податковий клімат:

- дискримінаційний податковий режим в оподаткуванні податком на додану вартість відсотків та комісій лізингодавців при фінансовому лізингу (порівняно з банками) ;

- відсутність прийнятної податкової амортизації по лізингових активах, що належать до основних засобів виробничого призначення (3 група основних засобів) ;

- безпідставність сплати при міжнародному фінансовому лізингу податку (15%) на весь лізинговий платіж, що надходить нерезиденту;

- неможливість віднесення на валові витрати всіх коштів, що витрачаються на страхування лізингових активів.

-Обмеженість можливостей залучення коштів для фінансування лізингових операцій, недосконалість структури джерел фінансування лізингових операцій.

- Недостатня фінансова стійкість лізингодавців.

-Недостатній розвиток та обмежене використання інфраструктури ринку лізингу (бюро кредитних історій, реєстр обтяжень рухомого майна, реєстр обтяжень нерухомого майна, механізми страхування фінансових ризиків тощо).

-Недостатність кваліфікованих кадрів у сфері лізингу та низький рівень обізнаності з питань лізингу серед представників малого та середнього бізнесу.

Учасниками ринку лізингу є:

-Виробники/продавці/постачальники активів, які можуть надаватися у лізинг – вони за допомогою лізингу мають змогу розширити обсяги та пришвидшити збут своїх товарів та послуг.

-Лізингоодержувачі – юридичні та фізичні особи, яким лізинг дозволяє швидко та з мінімальними витратами отримати у тривале користування необхідні їм основні засоби та деякі супутні послуги.

-Лізингодавці – юридичні особи, які, передають у тривале користування основні засоби та надають супутні послуги лізингоодержувачам, залишаючись власниками лізингових активів протягом терміну дії договору лізингу.

Лізингодавцями можуть бути:

-банки, що надають послуги лізингу (фінансового лізингу) ;

-фінансові установи, що не є банками, які, займаючись виключно фінансовими послугами, надають основні засоби у фінансовий лізинг;

-не фінансові установи, що серед інших видів діяльності надають послуги фінансового лізингу, або фінансового та оперативного лізингу;

-не фінансові установи, що надають послуги оперативного лізингу.

-Банки та інші фінансові установи (страхові компанії, інститути спільного інвестування тощо), які за допомогою лізингу можуть розширювати спектр своїх послуг, збільшувати клієнтську базу.

-Держава зацікавлена у розвитку лізингу, оскільки він є інвестиційним механізмом, що сприяє оновленню техніки та технологій, зростанню конкурентноздатності економіки, зменшенню енергоємності та матеріалоємності виробництва, зростанню екологічної та технічної безпеки виробництва, покращенню умов праці, розвитку малого та середнього бізнесу, сільського господарства, соціальної сфери тощо, підвищенню ефективності виробництва та добробуту населення, розширенню податкової бази, зростанню бюджетних надходжень.

Політика держави щодо формування та розвитку ринку лізингу в Україні має бути спрямована на:

-дотримання учасниками ринку лізингу вимог законодавства;

-дотримання єдиних підходів при розробці та реалізації політики щодо учасників кредитних відносин на фінансовому ринку;

-забезпечення захисту прав учасників ринку лізингу;

-запобігання монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринку лізингу, забезпечення рівних можливостей для доступу до ринку лізингових послуг;

-створення умов для ефективної мобілізації та розміщення фінансових ресурсів учасників ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

-забезпечення прозорості та відкритості ринку лізингу;

-зміцнення та динамічний розвиток вітчизняного ринку лізингу, підтримання довіри до нього та сприяння його інтеграції в європейський та світовий ринки лізингу.

Державне регулювання ринку лізингу здійснюється шляхом:

-ведення Державного реєстру фінансових установ;

-розробки та затвердження нормативно-правових актів, обов'язкових для виконання учасниками ринку лізингу, контролю за їх виконанням;

-здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку лізингу;

-нагляду за діяльністю лізингодавців;

-застосування уповноваженими державними органами заходів впливу.

Формування та розвиток ринку лізингу в Україні мають базуватися на наступних принципах:

-ефективність – максимальна реалізація можливостей ринку лізингу в оновленні основних засобів (машин, обладнання, транспортних засобів, об'єктів нерухомого майна), впровадження найсучаснішої техніки та технологій в економіку України для забезпечення її конкурентноздатності та ефективності, для задоволення життєвих потреб населення;

-рівноправність учасників кредитних відносин на фінансовому ринку – забезпечення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монополії та дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку лізингу;

-захист прав учасників лізингових угод – створення необхідних умов (правових, соціальних, економічних) для реалізації прав та інтересів всіх учасників лізингових угод;

-прозорість та відкритість – забезпечення зацікавлених осіб достатньою та достовірною інформацією щодо лізингодавців;

-контрольованість – створення надійно діючого механізму обліку та контролю, запобігання зловживанням на ринку лізингу;

-конкурентність – забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності лізингодавців, створення умов для здорової конкуренції у залученні ними фінансових ресурсів, недопущення монополізації окремих секторів ринку лізингу через можливість залучення окремими лізингодавцями безкоштовних (бюджетних) фінансових ресурсів.

 

 

1. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11. 12. 03 р., №1381-ІV з наступними змінами і доповненнями.

2. Ладюк О. Д. Розвиток лізингу в Україні: переваги і недоліки / О. Д. Ладюк // Финансы, учёт, банки. – 2008. – № 14. – С. 59-65.

3. Програма розвитку лізингу в Україні на період 2008-2012 роки // Лізинг в Україні. – 2008. – №3. – 24 с.

4. Українське об’єднання лізингодавців: Підсумки діяльності лізингодавців за 2012 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.leasing.org.ua

5. Лізинговий ринок: проблеми його розвитку в Україні // Цінні папери України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

6. Все про лізинг в Україні. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

7. Підсумки діяльності фінансових компаній, ломбардів та юридичних осіб (лізингодавців) за 2012 рік. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

8. Горбатенко О. А. Проблеми та перспективи розвитку лізингових відносин в Україні / О. А. Горбатенко // Фінанси України. – 2012. -№13. – С. 123-126.

9. Лісовський Н. Г. Розвиток ринку лізингових послуг в Україні/ Н. Г. Лісовських //Товари і ринки. -2012. -№1. – с. 29-36.