Розвиток пізнавальних інтересів під час ознайомлення з природою рідного краю дітей дошкільного віку

Формування духовного світу гармонійно розвиненої особистості неможливе без виховання у неї ціннісного ставлення до природного середовища. Теоретичний фундамент поняття “емоційно-ціннісне ставлення» складають, з одного боку, теорія цінностей, що розроблена у філософській літературі В. Василенко, О. Дробницьким, В. Тугаріновим, а з іншого – загальна теорія ставлень (Б. Ананьєв, О. Лазурський, В. М’ясищев та ін.), теорія емоцій (В. Вілюнас, Б. Додонов, К. Ізард, П. Симонов та ін.).

Ставлення до природи – своєрідна проекція тих ціннісних підходів, що виробляються людством у процесі культурного розвитку. Процес становлення та розвитку людських потреб і ставлень обумовлений емоційними переживаннями, що базується на наявному фонді потреб, мотивів і ціннісного ставлення. Досвід емоційно-ціннісного ставлення включає емоційні переживання, що відповідають потребам і системі цінностей певного суспільства, і відрізняються якісними характеристиками, динамічністю й об’єктами, на які спрямовані.

Дитячим дошкільним закладам необхідно наближувати дітей до природи, на скільки це можливо, підводити їх до її явищ, а мистецтво педагога покликане своєчасно позначати кожне знов завойоване уявлення відповідним словом.

Спостереження за живою та неживою природою сприяє естетичному та моральному розвитку дитини. Ні що так не радує дитину, як спостереження за домашніми улюбленцями – рослинами та тваринами. Кожний новий листочок, або квітка на рослині, кожний рух тварини викликають у дитини почуття радості.

Але виховання дитини в природі, нажаль, не завжди можливе: діти міст позбавлені природи, кліматичні умови відділяють їх від природи. Дитина повинна жити в приміщенні. Звідси перед дитячими садками стоїть важлива завдання – створення кутків живої природи, які відшкодовують віддаленість дітей саме від природи. Куток природи в дитячому садку – це не стаціонарне утворення, він повинен змінюватися в залежності від сезонних явищ природи. Матеріал кутка природи поповнюється та змінюється, змінюються види праці.

Спостереження в кутку природи можливе в різні пори року: восени – діти спостерігають за різнокольоровим листям, яке зібрали і принесли з парків, лісів, садів та ін. ; взимку – пересаджують луковичні (цибулинні) рослини та спостерігають за набуханням бруньок на гілках, зрізаних з кущів та дерев; навесні – висівають насіння та спостерігають за першими паростками. Весь рік в куточку природи проводяться спостереження за птахами та ссавцями; довготривалі спостереження за розвитком комах та пуголовків.

Спостереження за природою відбувається не тільки в куточку природи, Для дітей організовуються екскурсії в природу. Екскурсії проводяться в ближньому природному оточенні: дитячі майданчики, алеї, сквери, сади, парки міста, штучні лісові насадження.

Екскурсії – вихідний момент при ознайомленні дітей з природою: вони дають можливість спостерігати явища природи в природному середовищі, у зв'язках та відношеннях, доступних сприйняттю маленької дитини.

Природа, природний матеріал використовується для різноманітних дидактичних занять (сенсорне виховання, розвиток мовлення, образотворча діяльність, труд, фізичне виховання), для ручної праці.

Важливим засобом при ознайомленні дітей з природою є ігри з природним матеріалом, які проводяться під час прогулянок, спостережень, екскурсій -вони впливають на емоційний та фізичний стан дитини.

При організації праці на городі зростає індивідуальна відповідальність дитини за життя рослин.

Різноманітні відомості про природу діти отримують також під час ігор, праці та занять в інших «куточках», які організовуються в садку. Так, в «куточку кухні» діти набувають знань про фізичні та хімічні властивості та явища різних матеріалів: кипіння, горіння, розчинність речовин та ін.

Таким чином, можна сказати, що природа відіграє важливу роль в становленні особистості дитини, її уважності, зацікавленості, допитливості, відповідальності за оточуюче середовище. Ознайомлення дітей з природою навчає дитину усвідомлювати необхідність збереження природи, брати посильну участь у збереженні рослин та тварин своєї місцевості; розширює словесний запас дитини, сприяє фізичному та емоційному розвитку, виховує в дитині моральні, етичні та естетичні якості; стає базою для вивчення біології, хімії, фізики, географії, астрономії в загальноосвітній школі.

Особистість у теорії діяльності – це сукупність дійових ставлень людини до світу, тобто ставлять, які реалізуються в діяльності і проявляються в мотивах, тому основою особистості є ієрархічна структура її мотивів.

За допомогою поняття «мотив» у психології визначають сукупність психологічних умов, що спрямовують дії та вчинки людини. Основою мотивів є потреби, різноманітність яких визначається насамперед соціальним буттям. Мотиви – збудники діяльності, які складаються під впливом умов життя суб’єкта і які визначають спрямованість його активності. У ролі мотиву можуть виступати потреби та інтереси, схильності та емоції, установки та ідеали.

Мотивація – система взаємопов’язаних та підпорядкованих мотивів діяльності особистості, які свідомо визначають лінію її поведінки. Вона залежить від характеру моральної свідомості, ціннісної орієнтації, рівня загальної культури, здатності до критичного осмислення ситуації, вольових якостей людини. Мотивація є рушійною силою будь-якої людської діяльності.

Щоб визначити саме «екологічно мотивовану поведінку», ми звернулися до тлумачення поняття «екологічна культура», яка трактується як ставлення до природи, що перетворює морально-етичні норми і правила на внутрішнє надбання людини, робить регулятором її поведінки. Тоді екологічно мотивована поведінка є поведінкою людини з розвиненою екологічною культурою, це спілкування та взаємодія людини з природним оточенням, що побудовані згідно з морально – етичними цінностями особистості.

Формування мотивації, на думку науковців, це виховання ідеалів, світоглядних цінностей, у зв’язку з активною поведінкою, що означає взаємозв’язок усвідомлених та реально діючих мотивів, єдність слова та дії, активну життєву позицію. Наявність уміння ставити мету є показником зрілості мотиваційної сфери. Свідому постановку мети психологи пов’язують з розвитком довільної поведінки, з появою намірів, що зменшує імпульсивність, безпосередність, ситуативність поведінки дитини. Постановка перспективної мети і підпорядкування їй поведінки надає особистості моральної стійкості.

Усвідомлене підпорядкування мотивів фактично здійснюється в дошкільному віці і є важливим новоутворенням. Виховання в дитини мотиваційної спрямованості має супроводжуватися і впливом на її емоції. Емоції віддзеркалюють співвідношення між мотивами і можливістю успіху реалізації цих мотивів. Регулююча роль емоцій підвищується, коли вони не тільки супроводжують ту чи іншу діяльність, але й передують їй, що готує дитину до включення в діяльність. Велика роль емоцій співчуття, співпереживання.

У науковій літературі описано принципи формування мотивації: включення дитини в активні види діяльності; спонукання її до пізнавальної активності; спонукання до соціальної активності; виховання позитивного ставлення; єдність двох шляхів формування мотивації: «зверху вниз» – дорослий надає дитині знання про мотиви, «знизу вверх» – дитина через включення в діяльність набуває власного досвіду моральної поведінки; використання елементів проблемного навчання.

Загальновідомо, що дорослий для дошкільника є зразком для наслідування, отже, ті оцінки, вимоги, якими керується дорослий, дитина поступово засвоює і вони стають її власними. До кінця дошкільного віку дитина починає оцінювати власну поведінку з позиції тих правил та норм, які вона засвоїла. Це також стає поступово важливим мотивом її поведінки. Старший дошкільник може відмовитися від захоплюючої мети і зайнятися не цікавою для нього діяльністю, керуючись моральними мотивами. Причому робить він це з почуттям радості, задоволення. Отже, моральні мотиви є якісно новим типом мотивації, який зумовлює і якісно новий тип поведінки.

 

 

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне виховання. – 1999. – № 1. – С. 6-19.

Гаркуша Г. В. Дитина і навколишній світ: розробки занять. – Харків: Основа, 2008. – 202 с.

Глухова Н. Емоційне спілкування дитини з природою як умова творчого осягнення світу // Дошкільне виховання. – 2001. – № 10. – с 16-19.

Плохій З. П. Виховання екологічної культури у дітей дошкільного віку. – К. : Дошкільне виховання, 2002. – 88 с.

Програма виховання та навчання дітей в дошкільному віці “Українське дошкілля» / укл. Білан О. І., Дідух О. І. – Харків: Проман, 2000. – 74 с.

Соломеннікова О. А. Екологічне виховання в дитячому садку. – К. : Ранок, 2007. – 72 с.

Федієнко В. В. Вивчаємо природу рідного краю. – Харків: Торсінг, 2002. – 164 с.