Розвиток українського господарства в умовах незалежності

Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо. Від цього насамперед страждає населення України. У 1990-1993 pp. обсяг виробництва багатьох сільськогосподарських продуктів відкинуто на 15-20 років назад. На 1 січня 1994 p. поголів'я великої рогатої худоби у державних і колгоспних господарствах становило 17 717 тис. Порівняно з 1991 p. воно скоротилося на 3368, 1 тис., або на 16%. У 1991-1993 pp. загальна зібрана площа посівів сільськогосподарських культур становила 14 203, 7 тис. га, що на 1282, 2 тис. га (або, на 8, 3%) менше, ніж за останні п'ять років. Скоротилися на 7, 6% посіви цукрових буряків, 23% льону, 4, 7% овочів, 33, 3% кукурудзи [6].

У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на закупівлю ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого – українські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Все це відбувається в той час, як населення споживає харчових продуктів дедалі менше. Ряд економічних факторів може призвести сільське господарство до катастрофічних наслідків. У 1994 p. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13, 6 млн га (51, 8%). Щороку з полів змивається водою, здувається вітром 600 млн. т грунту, в тому числі 40 млн. т гумусу. Занедбані в останні роки не лише свинарство, а й птахівництво, садівництво, виноградарство.

Занепад сільського господарства може мати для української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі – це основні валютні надходження країни, лише за які можна придбати нафту, енергоносії.

З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, а отже, зменшуються валютні резерви державної скарбниці.

Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід з складної ситуації, що настала в економічному секторі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи. Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не можуть забезпечити елементарні потреби держави, наповнити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією.

Як альтернатива державному аграрному сектору в Україні в 1991-1993 pp. почали поступо створюватися фермерські господарства. Приватна власність на землю робить селянина повноправним господарем. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визначає основи діяльності таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа земельних ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоч і повільно, але динаміка зростання їх очевидна, і на початку 1992 p. в Україні налічувалося 2098, на 1 жовтня 1993 p. – 26 048 ферм. Найбільше зареєстровано таких господарств в Миколаївській (3877), Одеській (3269), Херсонській (1817) областях. Вони отримали у своє користування 510 тис. га землі [2].

У кожній області України ферми різні за розмірами: в Харківській, Херсонській, Кіровоградській, Луганській і Запорізькій областях їхня площа становить в середньому 30 га, в Київській, Полтавській, Хмельницькій, Житомирській, Вінницькій, Сумській – 10-20 га, у Закарпатській – 5, Чернівецькій – 5, Івано-Франківській – 8, Львівській – 10 га. В середньому в Україні на одне господарство припадає 18-20 га. У перспективі за 3-5 років кількість їх може збільшитися до 40 тис. з площею 1 млн 800 тис. га, в тому числі 750 тис. га орних земель. За статистичними даними, ці господарства ще економічно слабкі. На початку 1993 p. в Україні на одну ферму припадало 2 голови великої рогатої худоби, 3 свині, 2 вівці або кози, 6 шт. птиці. Як на Заході, так і в Україні фермерам без державної допомоги не вижити. Такі форми співробітництва функціонують у ряді областей. Наприклад, на Херсонщині на 1 жовтня 1993 p. 1847 ферм, об'єднаних у сільськогосподарську асоціацію, обробляли 55 тис. га землі. Подібні об'єднання успішно працюють і в інших областях України [1].

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» гарантує хліборобам умови для самостійної діяльності, стимулює підвищення продуктивності праці, визначає структуру виробництва. Фермер має право самостійно реалізувати свою продукцію державі, іншим покупцям на внутрішньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермерам користуватися кредитами банків. Однак кожний господар повинен зважувати при цьому свої економічні можливості. Для нормального розвитку українському фермерству потрібна відповідна сучасна техніка, зокрема мала механізація. Наша промисловість повинна в цьому допомогти сільським трудівникам. Село чекає також всебічної підтримки науки. Однак найбільшу допомогу хліборобам повинна надати держава. Лише тоді Україна відчує віддачу від працівників полів, а населення буде забезпечено продуктами харчування.

Хоча законом передбачено створення ферм, однак впровадити його в життя дуже складно. В середньому на один колгосп в Україні припадає 2300 га землі, 700 колгоспників, в тому числі 350 пенсіонерів. Коли справа доходить до виділення землі фермеру, то його частка становить 3-4 га. 95 га йому треба додати за рахунок членів колгоспного господарства. Звідси й обурення колгоспників, ворожість до фермерства. Вони просто борються за джерело своїх прибутків.

Крім того, для створення 100-гектарної ферми потрібні десятки мільярдів карбованців. Таких коштів немає ні в держави,