Ринолалія

Ринолалія – порушення тембру голосу та звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого аппарату. При ринолалії артикуляція звукі відрізняється від норми. Так, при нормальній фонації у дитини під час вимови усіх (крім носових) звуків мовлення, відбувається відділення носоглоточної та носової порожнин від глоточної та ротової. Під час мовлення м'яке піднебіння безперервно опускається та піднімається на різну висоту в залежності від звуків, що вимовляються та швидкості мовлення. При порушенні функцій піднебінно-глоткового зімкнення зявляється специфічний для ринолалії носовий відтінок мовлення. В залежності від характеру порушення функції піднебінно-глоточного зімкнення виділяють різні форми ринолалії: відкриту, закриту та змішану.

Відкрита ринолалія. Для нормальної фонації характерна наявність затвору між ротовою та носовою порожнинами, коли голосова вібрація проходить тільки через ротову порожнину. Якщо ж між ротовою та носовою порожниною розподіл неповний, тоді вібруючий звук проходить також і в носову порожнину. В результаті порушення перепони між ротовою та носовою порожниною збільшується голосовий резонанс. При цьому змінюється тембр звуків, особливо голосних. Найбільш помітно змінюється тембр голосних звуків і та у, при артикуляції яких ротова порожнина більш вузька. Менш назально звучать голосні звуки е та о, ще менше порушений голосний а. Крім тембру голосних звуків, при відкритій ринолалії порушується тембр деяких приголосних. При вимові шиплячих звуків та фрикативних ф, в, х додається хриплуватий звук, що виникає у носовій порожнині. Вибухові звуки п, б, д, т, к, г, а також сонори л та р звучать неясно, тому що у ротовій порожнині не може утворитися повітряний тиск, необхідний для їх чіткої вимови.

Відкрита ринолалія може бути органічною та функціональною. Органічна ринолалія буває вродженою (розщелина м'якого та твердого піднебіння) та набутою (утворюється при травмі ротової та носової порожнини або в результаті набутого паралічу м'якого піднебіння).

Одна з функціональних форм – звична відкрита ринолалія, яка спостерігається після великих аденоїдних розрощувань, виникає в результаті тривалого обмеження рухливості м'якого піднебіння.

Закрита ринолалія. Закрита ринолалія характеризується зниженим фізіологічним носовим резонатором під час вимови звуків мовлення. Найбільш сильний резонанс в нормі спостерігається при вимові носових м, м', н', н. В процесі артикуляції цих звуків носоглоточний затвор залишається відкритим та повітря проходить до носової порожнини. Якщо ж носовий резонанс відсутній, ці фонеми звучать як ротові б, б', д, д'.

Крім вимови носових приголосних звуків при закритій ринолалії порушується вимова голосних, вона набуває неприроднього відтінку.

Причинами закритої ринолалії частіше за все є органічні порушення в носовому просторі або функціональні порушення піднебінно-глоточного зімкнення. Органічні порушення бувають викликані хворобливими явищами, в результаті яких зменшується проходимість носа та ускладнюється носове дихання. Передня закрита ринолалія виникає при хронічній гіпертрофії слизистої носа, головним чином задніх відділів нижніх раковин, при поліпах у носовій порожнині, при викривленні носової перегородки та при пухлинах носової порожнини. Задня закрита ринолалія у дітей частіше за все є наслідком великих аденоїдних розрощувань, іноді носоглоточних поліпів, фіброми або інших носоглоточних пухлин.

Функціональна закрита ринолалія зустрічається у дітей часто, але не завжди правильно розпізнається. Вона характеризується тим, що виникає при нормальній проходимості носової порожнини та непорушеному носовому диханні. При функціональній закритій ринолалії тембр носових та голосних звуків може бути порушений більше, ніж при органічній. Причина в тому, що м'яке піднебіння при фонації та вимові носових звуків піднімається вище норми та закриває звуковим хвилям доступ до носоглотки.

Змішана ринолалія. Коли спостерігається поєднання носової непрохід-ності з недостатністю піднебінно-глоткового зімкнення.

Причинами ринолалії можуть бути:

мозкові крововоливи, черепно-мозкові травми;

укорочене м'яке піднебіння;

відсутність маленького язичка, укорочений, роздвоєний м'який язичок;

поліпи, аденоїди, пухлини, вискривлення носової перегородки, гіпер-трофія слизової носа, травми піднебіння, наслідки операцій і хвороб;

розщелини піднебіння і губи;

порушення процесів дихання, опущене м'яке піднебіння, насліду-вання гнусавого мовлення оточуючих, хвороби євстахієвої труби.

Логопедична робота з дитиною-ринолаліком залежить від форми ринолалії. Але є спільні задачі, які повинен ставити перед собою логопед працюючи з дитиною з такою вадою мовлення:

нормалізація ротового видиху, тобто відпрацювання подовженого повітряного струменю при вимові усіх звуків мови крім носових;

відпрацювання правильної артикуляції всіх звуків мови;

усунення назального відтінку голосу;

виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу;

нормалізація просодичної сторони мовлення;

автоматизація набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні.

У класифікації мовленнєвих розладів ринолалію слід виділяти як самостійне «порушення, тому що вона характеризується своєрідним комплексом симптомів і може бути протипоставленою іншим порушенням мови. При ринолалії ведучим розладом виступає порушення як артикуляції, так і фонації звуків. Форми ринолалії виділяються за направленістю струменя повітря під час мовлення і за характером анатомічного дефекту. Найбільш розповсюдженою є відкрита ринолалія, що вини­кає з вродженим дефектом піднебіння. На дефекти мови при відкритій ринолалії, обумовленої щілинами піднебіння, впливають вторинні компенсаторні порушення, як то: патологічна стабілізація язика в ротовій порожнині, порушення взаємодії всіх м'язових груп периферичного кінця мовнорухового аналізатора, порушення діяльності м'язів м'якого піднебіння.

 

 

Корекційно-педагогічна робота з усунення ринолалії передбачає диференційований підхід до хворих у залежності від особливостей будови артикуляційного апарата, голосоведения, звуковимови, міцності патологічних навичок, стану слуху й індивідуальної реакції хворого на свій стан. Однак для усіх хворих прийняті три загальних етапи роботи:

активізація піднебінно-глоткового затвора, корекція дихання, вироблення спрямованого повітряного струменя;

постановка голосу, підготовка органів артикуляції до виправлення звуковимови;

координація навичок правильного фонаційного дихання, голосоведення і вимови, постановка приголосних звуків.

Основою для корекції голосу і мови при ринолалії є нормалізація дихання. З огляду на те, що в даної категорії хворих функція зовнішнього дихання з народження розвивалася з відхиленнями, постановці як фізіологічного, так і фонаційного дихання приділяється важливе місце в комплексі заходів відновного лікування.

На заняттях в кабінеті лікувальної фізкультури виробляють навичка діафрагмально-реберного дихання зі співвідношенням вдиху до видиху 1: 3. Цей тип дихання дозволяє збільшити життєву ємність легень, регулювати діафрагмою і міжреберними м'язами швидкість видиху, фонірувати у грудному регістрі, у результаті чого в остаточному підсумку подовжується видих і зменшується носовий відтінок голосу.

Постановці фонаційного дихання передує виконання вправ для вироблення спрямованого повітряного струменя, без якого неможливі ні ротовий видих, ні артикуляція мовних фонем.

Корекція фонаційного дихання передбачає вироблення подовженого мовного видиху на «опорі». Відчуття «опори» досягається довільним контролем за поступовому, рівнобіжним видихом і рівним по довжині синтагмі підйомом діафрагми і наступним її розслабленням. Спочатку для засвоєння кінестезії рекомендується стоячи вимовляти перебільшене звукосполучення «пф – ф – ф... « піднімаючи діафрагму, а потім, завершивши проголошення, розслабити її. Подібним чином вправляються в проголошенні всіх голосних і доступних фрикативних фонем. Пізніше переходять до проголошення ізольованих слів, «дієвідміні» фраз на «опорі» і не тільки привчають хворих виконувати на «опорі» усі мовні вправи, але і намагаються якомога раніше ввести цю навичку в побутову мову.

Після оволодіння навичкою протяжливого проголошення слів з «опорою» на «р і голосні в грудному регістрі, аналогічно відпрацьовують інші згодні звуки в міру їхньої корекції (спочатку фрикативні, потім вибухові). При цьому указують хворому на необхідність редукції приголосних звуків у слові, коротке ненапружене їхнє проголошення й проголошення голосних фонем. Цю манеру проговорювання уводять у фрази і побутову мову, поступово, у міру автоматизації навички, підводячи її до звичайного темпу. Для дітей, підлітків і жінок, що володіють високим голосом, фізіологічна фонація в головному регістрі, але носовий відтінок голосу в цьому випадку зменшується тільки при достатньому піднебінно-глотковому затворі і рухливій піднебінній фіранці.

Вокальні вправи при ринолалії в підлітків і дорослих дозволяють не тільки збільшити рухливість піднебінної фіранки, але і розвити слух і розширити діапазон голосу. Вправи охоплюють середній діапазон голосу хворого. Спів крайніх нот діапазону неприпустимий. Початкові вправи будуються на терціях, потім переходять до співу тризвуку по звукоряду і до доступних музичних фраз з популярних пісень. Для тренування голосу немає необхідності співати, називаючи ноти. Хворі співають голосні звуки, виконуючи вправи, як вокалізи, 3-5 разів підряд у 2-3 прийоми на протязі одного заняття.

Велику увагу потрібно приділяти вихованню фонематичного слуху. Робота ця повинна проводитися у визначеній послідовності. Спочатку відпрацьовується диференціація голосних на початку, в середині, наприкінці слова (у плані сприйняття), потім самостійна вимова слів із голосними звуками, придумування нових слів з голосними; диференціація слів з голосними, що відпрацьовуються, на слух, а потім із власного вимовляння. Така ж послідовність дотримується й у роботі з диференціації приголосних звуків. Спочатку беруться наявні в дитини приголосні звуки, причому далекі за своїми моторними і акустичними властивостях (наприклад, звуки л – к). Потім беруться знову поставлені звуки, причому спочатку проводиться робота з диференціації звуків різних артикуляторних груп, а потім диференціація звуків, близьких між собою і що змішуються (л – к, р – к, р -л).

 

 

Легенько поспльовувати із затиснутими крильми носа.

Легенько дмухнути холодним струменем на вату, папір.

Легенько дмухнути холодним струменем на паперові фігурки метеликів, пташок, лижників.

Пускання мильних бульок через різні атрибути.

Легко дути через пластмасові трубочки на воду до її розбризкування.

Задування свічі: спочатку з відстані 15-20 сантиметрів, потім далі.

Всі ці вправи проводяться в ігровій формі, не раніше, ніж через годину після їжі. Тривалість вправ не перевищує п'яти хвилин.

 

Потім дітям пропонуємо вправлятися в диференціації ротового й носового дихання. 

ВдихВидихВдихВидих

ніс ніс ніс ротніс рот ніс роттніс рот ніс ротніс ніс рот рот

 

Вправи повторюються 6-8 разів підряд 3-4 рази в день.

Дихальні вправи швидко стомлюють дітей, тому їх варто чергувати з іншими вправами, основна мета яких – нормалізація артикуляції.

Наступний комплекс вправ:

1. Пташка в гніздечку прокинулася. Вихідне положення – руки в замок на потилиці. Відхилення голови назад з опором на руки.

2. Дзьобиком горішки “клац”. Вихідне положення – стиснуті в кулаки руки підпирають підборіддя. Нахили голови вперед з опором на руки.

3. Тісно в гніздечку – “ой-ой”! Вихідне положення – долоні до вух. Нахили голови в сторони з опором на руки.

4. Позіхалки – позіхання при відкритому роті.

5. Пташка кашляє – покахикування.

6. Попила водички – імітація ковтальних рухів.

7. Починає пісні співати: А, В, І, Е

АТ, УЕ, ЕІ, ІА і т. д.

8) Мимо пробіг Тарзан: станем прямо, зробимо видих і глибокий вдих. Стиснемо руки в кулаки. Голосно вимовляємо звуки з першої вправи, починаючи зі звуку «і», одночасно б'ємо себе кулаками у груди.