Самосвідомість особистості і її життєвий шлях

 На відміну від самосвідомості, образ «Я», крім усвідомлених компонентів, містить невідоме «Я» на рівні самопочуття, уявлень. Головна функція образу «Я» - забезпечити інтегрованість, цілісність, індивіда, його особистісну сутність досягти суб´єктивної гармонійності. «Я» - концепцію вивчають науки про людину і суспільство [1; 642].

 Розглянемо деякі погляди вчених на психологічну проблему «Я». Ще на початку XX ст. П. Лігше розглядав «Я» як об´єднуючий компонент свідомості. Він вважав «Я» діяльним, реальним субстратом індивідуальної свідомості.

 У свою чергу Джемс виокремлював емпіричне пізнавальне «Я» і чисте «Я» як елементи свідомості. Між ними існує єдність і боротьба протилежностей.

 Відомий психоаналітик З. Фрейд вважав внутрішнім джерелом розвитку «Я» особистості суперечність між його реальним та ідеальним компонентами (боротьба «Его» та «Супер-Его») [2; 246].

Представники гуманістичної психології описують феноменологію особистості, тобто те, як людина сприймає, розуміє і пояснює себе, реальні події свого життя.

Проблеми розвитку «Я-концепції» та виховання широко висвітлював Р. Берне. Автор чітко доводить, що властива процесам самосвідомості концептуальність знаходить вираження у систематизованій «Я-концепції» (А. Маслоу, К. Роджерс).

За своїм змістом «Я-концепція» може бути позитивною, негативною, амбівалентною.

 А. Маслоу вбачає внутрішню суперечність у невідповідності реального рівня самоактуалізації індивіда, його можливому рівню. В результаті суб´єкт шукає нові способи поведінки, які дозволяють йому більш самоактуалізуватися. У своїх концепціях самоактуалізації особистості як прагнення до самовияву Маслоу дає опис вимог, яким повинен відповідати індивід. Роджерс підкреслює здатність людини до особистісного самовдосконалення. Центральним поняттям його теорії є поняття «Я», оскільки кожна людина розв´язує питання: Хто я? Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути? Образ «Я», складається в умовах особистісного життєвого досвіду [1; 643].

 У сучасних психологічних дослідженнях підкреслюють роль образу «Я» як узагальненого механізму саморегуляції особистості, зазначають, що саме образ «Я» забезпечує самототожність (ідентифікацію), особистісну відповідальність, породжує почуття соціальної причетності. Механізм саморегуляції «Я-концепції» виявляється у вербалізованій формі: власного бажання - «я хочу», усвідомлення своїх можливостей - «я можу», вимогливості - «мені потрібно», цілеспрямованості - «я прагну».

 Процес самоконцептуальності змінюється залежно від віку. Уявлення індивіда про себе інтегруються в більш складні системи. Якщо в самосвідомості підлітків, старшокласників в образі «Я» ще немає певної стабільності, їх процес самопізнання перебуває в стані формування, то у студентів спостерігаються значні зрушення в напрямі особистісної сталості «Я-концепції». Самосприйняття в цьому віці стає більш узагальненим, якісно новим. Воно полягає не стільки в кількісній оцінці своїх рис, скільки в прагненні оцінювати себе з позицій нового соціального статусу, здатності до засвоєння професійних знань, готовності до створення сім´ї [1; 644].

 

 

Послідовність фаз життєвого шляху становить його часову структуру. Кожна фаза - якісно новий рівень розвитку особистості. Вона ускладнюється багато вимірністю життєвого шляху, переплетенням у ньому багатьох ліній розвитку, кожна з яких має свою історію.

 Щоб зрозуміти значення певного періоду життя, треба порівняти його з цілісною структурою життєвого циклу, врахувати найближчі і найвіддаленіші, найглибші його наслідки для розвитку особистості. Долаючи життєвий шлях, людина розвивається як особистість і суб'єкт діяльності, а разом з тим - як індивідуальність. Сукупність таких "вимірів" становить просторову структуру життєвого шляху [3; 189]. 

 У психології зроблено багато спроб періодизувати психічний розвиток індивіда, проте дотепер немає загальноприйнятої системи періодизації. Це пояснюється різним розумінням детермінації вікових ступенів цього процесу і критерїїв їх визначення. Узагальнюючи результати досліджень багатьох психологів – Л.І. Божович, Л. Бернара, Ш. Бюлер, Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, український психолог В.Ф. Моргун разом з Н. Ю. Ткачовою запропонували цілісну схему періодизації розвитку особистості впродовж усього життя.

1. Фаза новонародженості як початкова ланка раннього дитинства. В цей період створюються передумови становлення особистості. В момент народження відбувається перша криза, пов’язана з різкою зміною ситуації розвитку, з переходом від біологічного типу розвитку до соціального. Фаза новонародженності триває, за різними даними, від одного до двох місяців. Критерієм завершення цієї фази вважається утворення зв’язку «дитина - дорослий», коли з’являється позитивна емоційна реакція дитини на дорослу людину, починається становлення суто соціальної потреби – потреби у спілкуванні. В цей період виникають умовні рефлекси на окремі подразники, слухова та зорова зосередженість. А головне – формується диференційоване ставлення до фізичних предметів і до людини.

2. Стадія немовляти(до 1 р.). На цьому етапі психічного розвитку дитини провідною є потреба у спілкуванні, а провідною діяльністю – спілкування. За своєю формою спілкування немовляти є безпосередньо емоційним. Потреба у спілкуванні не є природженою, вона виникає за виникнення двох головних умов – задоволення об’єктивної потреби немовляти у догляді та піклування дорослих і відповідної поведінки старшого партнера зі спілкування. На цій основі у немовляти в процесі власної діяльності та спілкування з дорослими формується певне психічне новоутворення, що є передумовою розвитку особистості, свідомості. 

3. Перехід до раннього дитинства(1-3р.). В цей період різко зростає незалежність дитини від дорослого. Дитина оволодіває ходінням та предметними діями, стає більш активною. Центральна лінія психічного розвитку дитини у цей час визначається предметно- маніпулятивною діяльністю, у річищі якої інтенсивно формуються інші види діяльності – пізнання, спілкування, праця у формі самообслуговування тощо. На стадії від двох