Середовище існування підприємства

Щодо статутних об’єднань, то основним видом є концерн, у який входять промислові, будівельні, транспортні, торгові підприємства, наукові організації, банки та інші державні корпорації, хоча за законом вони є договірними об’єднаннями.

Особливостями статутних об’єднань є:

1) Засновниками і власниками є власники та уповноважені органи, а не самі підприємства – державні концерни та корпорації.

Корпорації та концерни України, які засновані на загальнодержавній власності, створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями Кабінету Міністрів України, тобто їх декретами та постановами.

Склад членів і статути цих об’єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і державні комітети безпосередньо або за погодженням з Антимонопольним комітетом, Міністерством Фінансів України та Міністерством Економіки [7].

Статутні об’єднання галузевого напрямку створюють галузеві міністерства і держкомітети.

Територіальні статутні об’єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів чи державними адміністраціями.

2) Статутні об’єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів.

3) Однією з особливостей правового становища є обмеження права підприємства виходити з об’єднання. Таке право надається тільки органами, які їх створили.

Окрім держаних концернів та корпорацій є третій вид статутних об’єднань – це консорціум. Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певних інвестиційно-будівельних проектів чи програм. Після досягнення поставлених цілей, консорціум ліквідується, або перетворюється і реєструється як постійне господарське об’єднання.

Враховуючи те, що асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та господарські об’єднання мають статус юридичної особи, існує господарське об’єднання, яке цього статусу не має – промислово-фінансова група.

Промислово-фінансова група – це об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Характерними рисами промислово-фінансової груп як особливого виду господарських об’єднань є:

- заборона створювати промислово-фінансові групи у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;

- створюються за ініціативою підприємств та інших організацій низової ланки економіки за рішеннями Уряду України;

- відсутність у промислово-фінансових груп статусу юридичної особи;

- мета створення – реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої продукції;

- тимчасовість діяльності промислово-фінансової групи, оскільки створюється на певний строк;

- обов’язкова участь у промислово-фінансовій групі банку (банків) і підприємств; крім них можуть входити наукові, проектні та інші організації будь-яких форм власності.

 

 

Кожний підхід до стратегічного управління, що використовується у світовій практиці, має особливості у змісті та структурі окремих етапів і підсистем, у переліку та послідовності дій у процесі аналізу, але базується на двох основних посиланнях – аналізі ситуації в зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства.

Стратегічне управління базується на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою системи «середовище – підприємство». Більшість серед існуючих сьогодні концепцій управління поділяє підхід до підприємства як до відкритої системи, що постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами, банками, організаціями, що належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевих органів і т. п., і дає змогу йому підтримувати більш-менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються.

Концепції існування та розвитку підприємств у зовнішньому середовищі використовують різні підходи та моделі, сформовані на базі різних теорій управління.

Метою стратегічного аналізу є змістовний і більш-менш формальний опис об’єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямків його розвитку. Отримані дані про об’єкт управління є базою для визначення загальної концепції та способів управління ним.

Стратегічний аналіз (при правильному його застосуванні) виконує такі функції: описову, роз’яснювальну та прогнозну.

Результатом стратегічного аналізу стає системна модель об’єкта (підприємства) та його оточення.

Аналіз середовища – це незвична для вітчизняних підприємств та організацій діяльність, якою процвітаючі організації України почали займатись недавно. Однак опанування прийомами та методами аналізу – одне з найважливіших завдань, що стоїть перед керівниками, оскільки параметри середовища – це унікальна комбінація факторів, що перебувають у постійному русі. Крім того, сучасний етап – це етап переходу до ринку та зміни параметрів економіки України.

Варто відокремити підходи до опису структури зовнішнього середовища організації. Тут треба виділити дві основні концепції: неієрархічну та ієрархічну моделі.

Прикладом моделі ієрархічного середовища можна вважати модель Бостонської консалтінгової групи (додаток 2) [6].

Неієрархічна модель містить декілька певних пов’язаних між собою і не підпорядкованих один одному елементів, які розташовані поза підприємством (організацією). Головне тут – твердження про наявність елементів, які так чи інакше впливають на визначення цілей, розподіл ресурсів і формування місця підприємства (його іміджу) на ринку. Акцентується увага на сформованій під