Шкільний курс біології

Якщо в процесі навчання виконується значна кількість робіт (за часом), в поурочному плані доцільно вказати роботи, які плануються на уроках. У випадку, коли вивчення теми пов'язано з виконанням значної кількості робіт (за числом), різноманітних малих навчально-виробничих робіт, включати їх у план недоцільно, так як це дуже ускладнить його і користуватись ним буде незручно. Необхідно підкреслити, що на теми комплексного характеру розповсюджуються всі вимоги до тематичного планування.

У графі “Матеріально-технічне забезпечення” дається перелік інструментів, пристроїв, матеріалів, обладнання є приладів, які необхідно підготувати до уроку заздалегідь. Обладнання робочих місць учнів, яке встановлене стаціонарно (кабінети хімії, трудового навчання), у плані не вказують.

Друге важливе місце в плані займає графа “Зв'язок з іншими предметами”, яка передбачає, який матеріал необхідно використовувати на уроці, на які знання і вміння учнів можна опиратись при формуванні нових.

У тематичному плані повинна бути відбита логічна структура навчального матеріалу уроків, опорні знання з інших курсів і перспективні зв'язки. Складаючи тематичний план, вчитель наочно бачить, для чого, з якою пізнавальною метою на окремих уроках необхідно використати ті або інші завдання з інших курсів: в одних випадках створюється опора для введення нових понять, в інших пояснюються причинно-наслідкові зв'язки в досліджуваних явищах, у третіх конкретизуються загальні ідеї або наводяться висновки, нові теоретическиие положення і т. д. Залежно від пізнавальних цілей використання міжпредметніх зв'язків відбираються методи і прийоми їх здійснення, формулюються питання і завдання для учнів.

Таке планування створює у вчителя загальне уявлення про те, які знання і з яких предметів учням необхідно повторити до кожного уроку, які поняття і знання з інших предметів варто залучити до розкриття основних понять навчальної теми і які світоглядні ідеї будуть розвиватися на основі міжпредметних зв'язків. Знання з різних предметів допомагають підняти узагальнення навчального матеріалу теми на світоглядний рівень.

Тематичне планування враховує різноманіття видів міжпредметних зв'язків і дозволяє виділити основні напрямки активізації пізнавальної діятельності учнів у процесі вивчення навчальної теми. З метою ефективної організації навчально-пізнавальної діяльності учнів по здійсненню міжпредметних зв'язків корисно спланувати їх систему на кожному уроці навчальної теми.

Конкретизація використання міжпредметних зв'язків у процесі навчання досягається за допомогою поурочного планування. Поурочний план-розробка показує, коли, на якому етапі уроку, як і якими способами знання з інших курсів включаються у вивчення нового або закріплення навчального матеріалу. Особливо необхідна ретельна розробка узагальнюючого уроку з міжпредметними зв'язками. Виділення таких уроків проводиться на основі тематичного планування.

Позитивні сторони такого трактування тематичного планування – це формулювання мети і завдань уроку з врахуванням міжпредметних зв'язків; формулювання конкретних питань до учнів, які вимагають відтворення і застосування знань, визначення понять, наявність світоглядного висновку, який узагальнює факти і закони, включення в домашнє завдання питань міжпредметного змісту.

Складаючи поурочні плани, вчителю важливо знати, який матеріал учні вже освоїли з необхідних опорних знань на уроках з інших предметів, узгодити з викладачами суміжних предметів постановку питань і завдань, щоб уникнути дублювання і досягти розвитку загальних ідей і понять, їх поглиблення і збагачення. Цьому допомагає взаємовідвідування уроків і вивчення планів реалізації міжпредметних зв'язків, які складаються колегами.

Плани можуть бути обговорені на методичних комісіях з циклів предметів, узгоджені із завучем школи. Обговорення планів дозволяє запобігти помилкам у використанні знань з інших предметів, усунути неточності у формулюванні питань, у трактуванні понять суміжних курсів, визначити єдині підходи щодо пояснення суті досліджуваних процесів і явищ, обрати найбільш раціональні методи навчання.

Таким чином, планування становить необхідну і істотну ланку підготовки вчителя до ефективного здійснення навчально-виховної діяльності і є одним із засобів їх реалізації на практиці навчання школярів.

 

 

Із всіх існуючих форм наочності на уроках найпоширенішими і найбільш активно застосовуваними сьогодні є опорні конспекти, схеми, які являють собою особливу організацію теоретичного матеріалу у вигляді графічного зображення, яке наочно підкреслює співвідношення залежності явищ, які характеризують певну проблему.

Таке зображення створюється у спрощено-узагальненому вигляді. При його систематичному і грамотному застосовуванні, воно здатне надати складному багатоплановому процесу навчання певну цілісність і стабільність. Велике значення для успіху цієї роботи має зміст і оформлення такої схеми-опори, яка повинна бути системною, ємкою за змістом, короткою, чіткою за оформленням, простою, зрозумілою для сприйняття і відтворення.

У процесі роботи над опорними конспектами і схемами необхідно враховувати етапи навчання, ступінь підготовленості учнів до сприйняття і аналізу схеми, їх здатність записати, проговорити інформацію, а пізніше викласти її самостійно у вигляді схеми або прочитати незнайомий запис, розшифрувати його. Робота над опорними конспектами повинна проводитися протягом всіх уроків вивчення теми, що допомагає більш глибокому розумінню і поступовому запам'ятовуванню необхідного теоретичного матеріалу, а не «зазубрюванню» його. Постійна робота з конспектами і схемами, складання їх при особистій участі учнів приводить до того, що на певному етапі навіть «слабкі» учні можуть вчитися самостійно, користуючись опорою, і логічно викладати необхідний матеріал.

Опорна схема на відміну від конспекту припускає виділення більш вузького за обсягом змісту теоретичного матеріалу і може служити своєрідним інструментом-помічником у вирішенні теоретичних завдань.

У конспекті за допомогою умовних сигналів, мовних термінів у певній логічній послідовності викладається головна інформація з теоретичних блоків всієї теми.

Крім вищезгаданих, при кладанні опорних конспектів необхідно враховувати наступні вимоги:

графічна однаковість і лаконічність у зображенні явищ;

вживання мінімальної кількості слів, прикладів;

використання відомих умовних графічних позначень, кольорових сигналів;

застосування принципу протиставлення фактів;

кодованість інформації.

Існує відома методика роботи з опорними конспектами, створена В. Ф. Шаталовим, апробована і доповненими багатьма вчителями – його послідовниками. Однак навіть найвідоміша методика у конкретній практиці кожного вчителя перетворюється в процес творчості.

 

 

Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 355 с.

Дидактика современной школы / под ред. В. А. Онищука. – К. : Радянська школа, 1989. – 237 с.

Микуляк О. П., Сілаєва І. І. П? дготовка викладача до уроку загальнотехнічних і спеціальних дисциплін: Метод. рекоменд. – Донецьк, ДІПО ІПП, 2002. – 42 с.

Сергеева Т. А., Уварова Н. М. Проектирование учебного занятия / Методические рекомендации. – М. : Интеллект-Центр, 2003. – 84 с.

Ягупов В. В. Педагогіка, навчальний посібник. – К. : Либідь, 2002. – 236 с.