Шлюбність та розлучуваність

Радянське законодавство одразу ж після революції, виходячи з принципу свободи розлучення, також дотримувалося процедури розлучення-підтвердження, відтак поступово повернулося до розлучення-краху, зберігаючи, проте, впродовж усього часу принцип згоди членів подружжя як обов'язкову передумову розлучення. Інші ж європейські країни використовують переважно або розлучення-покарання, або розлучення-крах. У деяких країнах Західної Європи поряд з остаточним розірванням шлюбу існує й така форма неповного його припинення, як видача судом дозволу на роздільне замешкання членів подружжя. Останнє, проте, не надає їм права укладати новий шлюб. Таким чином, точність визначення рівня розлучуваності залежить від того, чи включені до кількості розлучень тільки власне розлучення, а чи ж також випадки дозволу на роздільне замешкання членів подружжя.

Демографічний аналіз процесу розлучуваності значною мірою ускладнений як через брак вихідної інформації й невідповідність традиційних програм статистичного обліку новим завданням, так і через методичні труднощі його вимірювання. У демографії має значення фактичне припинення шлюбу, яке звичайно передує юридичному оформленню розлучення. Проте дослідники, як правило, мають відомості лише про юридичне розірвання шлюбу, що перешкоджає отриманню адекватної оцінки кількості реально розірваних шлюбів. Складності шлюборозлучного процесу змушують тих, хто розриває шлюб, відкладати звертання до суду. Розрив між моментом припинення подружніх стосунків та оформленням розлучення збільшується. А тривалість шлюбу та вік членів подружжя, які розривають шлюб, визначувані на момент юридичного оформлення розлучення, перевищують їхню справжню величину на момент фактичного припинення подружніх стосунків.

Законодавство про розлучення впливає не тільки на кількість розлучень, але й на кількість шлюбів. Надмірні труднощі з отриманням розлучення у поєднанні з розчаруванням у самій інституції шлюбу й невірою у по життєвий його характер штовхають багатьох людей до незареєстрованого, вільного союзу, який можна розірвати у будь-який момент і без будь-яких формальностей. За умов же ліберального законодавства про розлучення зростає ймовірність укладання повторних шлюбів. Хоча, як свідчить статистика, у нашій країні, як і у низці країн Західної та Північної Європи, спостерігається далеко не повна компенсація розлучень повторними шлюбами. Частота останніх справляє значний вплив на інтенсивність шлюбного руху населення, його шлюбний та сімейний склад.

Розлучуваність – складний соціальний феномен. Загальна концепція, що пояснює його закономірності, сьогодні відсутня, а соціально-демографічні чинники, які детермінують його розвиток, вивчені недостатньо добре. Як і раніше актуальною є необхідність вивчення стабільності шлюбу за роздільного замешкання членів подружжя, впливу розірвання шлюбу на долю дітей, тенденцій народжуваності у повторних шлюбах тощо. Феномен розлучуваності тісно пов'язаний з еволюцією найважливішої соціальної інституції – сім'ї, трансформацією її функцій, структури й рольової поведінки її членів, зміною традиційних норм і цінностей і, що істотно для демографії, зниженням потреби у дітях, яка визначає специфіку репродуктивної поведінки. Для демографії головний інтерес становить роль сім'ї та сімейної структури населення у його відтворенні.

Разом із сім'єю шлюб становить ті соціальні інституції, через які виявляє себе соціально-економічна детермінованість демографічних процесів і особливо народжуваності. Демографія досліджує вплив на народжуваність факту перебування в шлюбі, його тривалість і міцність, частоту укладання шлюбу особами різної статі та віку, а також зміни, що відбуваються в усіх цих процесах з плином часу під впливом змінюваних умов життя.

Укладання шлюбу – це один з головних параметрів шлюбності, а його припинення – головна характеристика розлучуваності та овдовіння. У демографії кожний такий факт розглядають як демографічну подію та як зміну шлюбного стану, а послідовність таких фактів у генерації – як демографічний процес.

Від часів виникнення інституції шлюбу за всієї різноманітності її форм усім традиційним суспільствам була властива шлюбність, що характеризувалася багатьма спільними рисами: раннім укладанням шлюбу переважною кількістю жінок і вкрай малою кількістю жінок, котрі ніколи не перебували в шлюбі. Й сьогодні багато які народи, попри етнічні, культурні або конфесійні відмінності, зберегли такий тип шлюбності.

Вік укладання першого шлюбу, міра остаточної безшлюбності, частота розлучень і повторних шлюбів регламентувались як у традиційних, так і в сучасних суспільствах здебільшого культурними нормами й у цьому розумінні завжди перебували під соціальним контролем. Усі ці параметри є найважливішими характеристиками шлюбної поведінки.

 

 

 

 

Сьогодні Україна переживає складну демографічну кризу, що супроводжується різким спадом народжуваності та зростанням смертності. Зниження рівня життя й утрата опори на звичні соціальні інституції, невпевненість у майбутньому сім'ї призвели багатьох людей до перегляду своїх шлюбних і репродуктивних планів. Вони відмовляються від народження дітей, відкладаючи це на кращі часи; відкладають шлюби, замінюючи їх альтернативними формами стосунків. А все це є причиною погіршення умов відтворення населення.

Однією із рис цього процесу є зменшення показників