Сімейні конфлікти

Концепція А. Н. Харитонова включає три групи причин сімейних труднощів.  Незважаючи на всю специфічність такого явища, як сім'я, кажучи про причини труднощів, які виникають у взаєминах її членів, було б неправильно забувати, що складові її члени мають, з одного боку, біологічну природу, що обумовлює першу групу причин. Основні біофізичні причини: а) індивідуально – біофізичні – соматичні, нервові хвороби, генетична схильність, фізична несумісність, дефекти фігури, особи, окремих систем організму, органів, органів чуття, неправильний спосіб життя та ін; б) природно- біологічні – невідповідний клімат, несприятлива екологія, несприятливі особливості навколишній середовища та ін.  Існування в соціумі як кожного члена окремо, так і сім'ї в цілому дозволяє виділити ще одну групу причин, яка призводить до тих чи інших ускладнень в сім'ях. Соціальні причини являють собою підструктури наступних груп детермінант: а) соціально – економічні; б) ідеологічні, політичні; в) соціально-правові; г) соціокультурні; д) релігійні; е) етнологічні; ж) освітні, педагогічні.  Психологічні причини включають наступні компоненти: базальні особистісні чинники – це психологічна незрілість, егоцентризм подружжя, фіксації на фігурах минулого, на ранніх стадіях психосексуального розвитку, неадекватна ідентичність, негативні емоційні якості особистості (недовіру, заздрість, вина, ревнощі, тривога, ненависть тощо), невпевненість, низька самооцінка, агресивність, сильний внутрішній конфлікт, психотравми раннього дитинства, підліткового віку, завищений рівень особистих домагань та ін; основними міжособистісними чинниками виникнення сімейних труднощів є: неузгодженість неусвідомлених очікувань про партнера з його реальною поведінкою; боротьба в питаннях верховенства; взаємні перенесення, відмінність характерів; відмінності бажань, інтересів, смаків; нестійкі, суперечливі стилі виховання в батьківських сім'ях; неповне, повне невжиття партнера, власної дитини; інтенсивні конфлікти ранніх об'єктних відносин в батьківській родині; дистанціювання, утрудненість в спілкуванні; зміни рольової структури сім'ї; низький рівень інформованості про шлюб, сімейного життя; депривація батьківської любові, турботи; протиріччя між особистісним розвитком і груповим, сімейними нормами; відмінність поглядів на сім'ю, роботу; різні підходи до вирішення важких сімейних ситуацій та ін; об'єктивні ситуативно -діяльні фактори – це напружений характер діяльності, жорсткий розпорядок, чинник вимушених розлук з рідними, чинник зміни роботи дружини, навчання дітей, несприятливе матеріально – побутове забезпечення сім'ї та ін. Суб'єктивними ситуативно- діяльнісними факторами є: фактор гомогенного характеру колективів, фактор відносин домінування – підпорядкування, фактор гіперкомпенсації агресивних почуттів на роботі і ін.

 

 

У соціальній педагогіці виділяють ряд функцій сім’ї в процесі соціалізації особистості:

1. Фізичний та емоційний розвиток людини. У молодшому та ранньому дитинстві ця функція відіграє певну роль, яка не може бути компенсована іншими інститутами. У дитячому, молодшому шкільному та підлітковому віці її вплив залишається провідним, але перестає бути єдиним на сучасному етапі розвитку нашого суспільства. Потім роль цієї функції зменшується, а

в похилому віці знову стає домінуючою.

2. Формування психологічної статі дитини в перші три роки життя. Вирішальне значення в цьому має батько, бо саме він, як правило, диференційовано відноситься до дочки та сина.

3. Розумовий розвиток дитини, що впливає на міру залучення людини до культури на всіх етапах соціалізації.

4. Оволодіння людиною соціальними нормами.

5. Формування фундаментальних цінностей орієнтації людини у сферах сімейних і міжетнічних відносин, що визначає її стиль життя, життєві цілі, плани та способи їх досягнення.

6. Соціально-психологічна підтримка людини, від чого залежить її самооцінка, рівень самоповаги, аспекти та ефективність самореалізації.

Аналіз різних джерел соціальної педагогіки дозволяє виділити ряд функцій (фізичного, емоційного, розумового розвитку; психологічної підтримки; соціально-психологічної підтримки; соціалізації; формування ціннісних орієнтацій). На наш погляд, цей перелік функцій сім’ї далеко не повний, тому ця проблема потребує подальшого дослідження.

Специфіка сім’ї як соціального інституту дійсно зумовлена виконанням нею ряду функцій, серед яких, на думку, Ю. В. Василькової, Т. Кравченко важливе значення мають:

1. Репродуктивна – основна функція, що полягає в народженні дітей і продовженні людства.

2. Виховна, що передбачає здійснення процесу соціалізації молодого покоління.

3. Господарсько-побутова, що передбачає підтримання фізичного стану сім’ї, догляд за дітьми і престарілими.

4. Економічна, що забезпечує отримання матеріальних засобів одних членів сім’ї для інших, матеріальну підтримку неповнолітніх та престарілих.

5. Соціального контролю, що передбачає відповідальність членів сім’ї за поведінку її членів у суспільстві, в різних сферах діяльності, виконання обов’язку між подружжям, батьками і дітьми, старшого покоління перед молодшим.

6. Духовного спілкування, що зумовлює духовне збагачення кожного члена сім’ї.

7. Соціально-статусна, що передбачає забезпечення членам сім’ї соціального статусу в суспільстві.

8. Дозвіллєва, що передбачає організацію раціонального дозвілля і спрямована на розвиток взаємного збагачення інтересів кожного члена сім’ї.

9. Емоційна, що забезпечує здійснення психологічного захисту кожного члена сім’ї, організацію емоційної стабільності особистості, психологічної терапії.

10. Соціокультурна, що забезпечує передачу певного досвіду, знань, духовних цінностей, принципів і способів поведінки від старших молодшим, формування інтересів, уподобань, прагнень, які мають глибоке пізнавальне наповнення, покликані розвивати позитивно забарвлені емоції, почуття, сприяти реалізації сутнісних сил дитини, її особистісних позицій і орієнтацій.

Запропонований перелік функцій сім'ї досить повно характеризує її як

багатофункціональну систему. Аналіз життєвих реалій засвідчує, що загальна картина ціннісних орієнтацій дорослих членів сімей характеризується нестійкістю виконання своїх функцій.

Кризовий стан економічного і соціального розвитку України зумовив пріоритет матеріального чинника, що спричинює цілу низку суперечностей в установах сім’ї, впливає на змістове наповнення функцій.

На думку Н. Я. Соловйова функцій сім’ї стільки, скільки видів потреб в усталеній, повторюваній формі вона задовольняє. На наш погляд, до поданого переліку функцій сім’ї можна внести певні зміни. Перш за все

не зовсім обґрунтованим здається зведення виховної функції тільки до здійснення процесу соціалізації, її зміст значно ширший. По-друге, цей список може бути значно поширений, адже сімейне виховання є надзвичайно багатогранним. Беручи до уваги цей факт, більш раціональним шляхом визначення функцій сім’ї видається виокремлення певних груп функцій, тобто створення певної їх класифікації. Основними функціями сім’ї, виходячи з визначення її суті, є репродуктивна, виховна та матеріально-господарсько-побутова, що передбачають забезпечення основних потреб усіх членів сім’ї. При цьому ми схильні називати їх матримоніальними

функціями людини, передбачаючи цим те, що готовність до забезпечення життєдіяльності сім’ї.

 

 

Динаміка сімейних труднощів має три основні варіанти розвитку: позитивний, негативний, застрягаючи – перманентний.  При позитивному варіанті сімейні труднощі будуть розвиватися за такими етапами: - перший етап – виникнення (в результаті ряду причин), впливу запускає причини незадоволеності індивідуальними, сімейними потребами одного або двох членів сім'ї; - другий етап – посилення незадоволеності у відносинах двох членів сім'ї, залучення до них інших; - третій етап – вища точка в вираженості основних ознак сімейних труднощів; - четвертий етап – відкрите обговорення причин сімейних труднощів, ситуації, пошук шляхів подолання; - п’ятий етап – вибір шляху і методів психологічної допомоги, прийняття їх і подолання сімейних труднощів.

Негативний варіант розвитку сімейних труднощів приводить до конфліктної взаємодії.  На перших трьох етапах він протікає аналогічно попередньому варіанту, а далі: - четвертий етап – невдала спроба або відхід від обговорення ситуації, пошуку причин, шляхів подолання; - п’ятий етап – розрив відносин, або новий виток посилення ознак сімейних труднощів, перехід їх у сімейне порушення і застрягання на даному рівні, або після посилення ознак сімейних труднощів і переходу порушення в конфлікт, розрив, припинення відносин, розпад сім'ї.  При застрягаючи – перманентному варіанті сімейні труднощі спочатку розвиваються також за сценарієм перших трьох етапів попередніх варіантів, а потім йдуть: - четвертий етап – фіксація прояву ознак сімейних труднощів, невдачі в обговоренні причин, ситуації, відчуття у членів сім'ї відсутності виходу, вибору шляху подолання; - п’ятий етап – перехід сімейних труднощів у латентний стан.

Частота сімейних конфліктів є важливим показником стабільності шлюбу. У нестабільних подружніх відносинах виявляються систематичні зіткнення, сварки, емоційна напруга – явища, що є основою несприятливого прогнозу збереження і розвитку сім’ї. Важливим є питання про умови стабільності подружніх відносин, забезпечення яких дозволяє попереджувати сімейні конфлікти.

Регулювання конфлікту – особливий вид діяльності, спрямований на послаблення і обмеження конфлікту, забезпечення його розвитку у сторону розв’язання.

Попередження і вирішення конфліктів у сім’ї слід розглядати як основні види діяльності щодо управління такими конфліктами. Часто при подоланні сімейних конфліктів користуються послугами посередника. Попередження сімейних конфліктів залежить від всіх членів сім’ї, перш за все, від подружжя. Слід мати на увазі, що деякі дрібні сімейні сварки можуть мати позитивну спрямованість, допомагаючи прийти до згоди зі спірних питань і запобігти більш глибокому конфлікту. Але у більшості випадків сімейних конфліктів допускати не слід.

Основні шляхи попередження сімейних конфліктів залежать від потенційних суб’єктів конфліктної взаємодії (подружжя, батьків, дітей, родичів). З кожного конкретного випадку можна знайти корисні поради в рекомендованій літературі. Найзагальніші шляхи попередження сімейних конфліктів відповідно до соціальних закономірностей розвитку сім’ї:

- формування психолого-педагогічної культури, знань з основ сімейних відносин (в першу чергу це стосується подружжя) ;

- виховання дітей з урахуванням їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей, емоційних станів;

- організація сім’ї на засадах рівноправ’я, формування сімейних традицій, розвиток взаємодопомоги, взаємної відповідальності, довіри і пошани;

- формування культури спілкування.

Вирішення сімейних конфліктів може бути забезпечене досягненням згоди із спірних питань. Це найсприятливіший варіант подолання будь-яких сімейних конфліктів. Але є і не конструктивні форми подолання таких конфліктів. Прикладом цього може бути припинення контактів з дітьми чи іншими членами сім’ї, позбавлення батьківських прав. Такі наслідки важким тягарем лягають на батьків або дітей, викликають у них важкі емоційно-психологічні переживання.

Особливою формою подолання подружніх конфліктів є розлучення. Багато чим розлучення приносить звільнення від проблем, що нагромадилися. Але часто воно задовольняє інтереси тільки однієї із сторін і викликає важкі нервово-психічні переживання в іншої.

Переговори – одна з найефективніших психотехнологій розв’язання конфліктів. При цьому переговорний процес є однією з основних і ефективних форм участі третьої особи (посередника) у вирішенні конфліктів. Знання психологічних основ поведінки у переговорному процесі, психологічних механізмів впливу є однією з умов успішного управління цим процесом. Результатом успішних переговорів є досягнення домовленості між сторонами.