Сім'я як соціальний інститут

Оскільки сім’я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а з іншого – з окремими особами (членами сім’ї), то й ті функції, які вона виконує стосовно суспільства, називають суспільними функціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сім’ї, – індивідуальними. Суспільні функції зв’язані з потребою суспільства в інституті сім’ї, а індивідуальні – з потребами особи, що належить до сімейної групи.

Функції сім’ї – історичні, зумовлені соціально-економічним станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія.

Із сімейних функцій є одна важливіша, вона найбільшою мірою характеризує сім’ю як соціальний інститут і наявна в усіх суспільствах без винятку. Це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення, дітонародженні і духовно-моральному відтворенні людини в сім’ї. Вона має соціальний характер, оскільки не обмежується біологічним розмноженням, а передбачає відтворення людини, яка б відповідала сучасному рівню суспільства.

Розрізняють багатодітну, середньодітну і малодітну сімейну орієнтацію. Нині в Україні переважає малодітна орієнтація. Близько половини сімей мають двох дітей, третина – одну, десята частина – жодної дитини. Багатодітні сім’ї становлять менше ніж три відсотки загальної кількості.

Кількість народжуваних дітей в Україні за останнє десятиріччя зменшується щороку.

Низька ефективність репродуктивної функції української сім’ї настійно потребує запровадження відповідної демографічної політики.

Демографічна політика – це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної демографічної поведінки населення: насамперед регулювання процесів дітонародження, сприяння його зростанню.

Це можуть бути заходи, що безпосередньо стимулюють народжуваність, – надання жінкам одноразової заохочувальної грошової допомоги, тривалішої післяпологової відпустки з оплатою і т. д., а можуть бути й опосередковано стимулюючі заходи – піднесення життєвого рівня, зміцнення здоров’я, розвиток сфери обслуговування, поліпшення житлових умов тощо.

Репродуктивна функція безпосередньо зв’язана із функцією регулювання і контролю сексуальної поведінки людини в суспільстві. Сексуальні потреби людини, потяг до протилежної статі є біологічними інстинктами. Тому регуляція і контроль сексуальних відносин здійснюється в усіх суспільствах, хоч сексуальна потреба ніколи не проявляється у чистому вигляді, оскільки її зміст детермінується культурними нормами і стандартами, які людина засвоює з дитинства.

Окрім типів сім’ї в соціологічному аналізі використовується термін структури сім’ї. Сім’я упорядковує свої сексуальні відносини завдяки тому, що законодавство, статева мораль (традиції, звичаї, настанови, соціальний контроль тощо) приписують хто з ким і за яких умов повинні вступати в статеві стосунки.

І. Кон описав різні типи культур (залежно від панівних норм статевої моралі), серед яких визначив дві основні: антисексуальну (репресивну) і просексуальну (толерантну). Прикладом антисексуальної репресивної культури може бути середньовічна християнська мораль, згідно з якою сексуальність ототожнювалася з гріхом. У суспільствах, які дотримувалися такої моралі, статеве життя допускалося тільки у шлюбі. Прикладом суспільства просексуальної толерантної культури може бути Полінезія, де сексуальність і еротизм активно заохочуються. Сексуальні проблеми находять свій вираз у танцях, піснях, їх вільно обговорюють. Позашлюбні зв’язки в суспільствах з такою культурою не засуджуються. Прояв сексуальності в юнацтва вважається нормальним явищем.

Культури більшості людських суспільств розташовані між цими двома полюсами. Проте, якою б не була статева культура, суспільство обов’язково регулює й контролює сексуальну поведінку людей, підтримуючи і стимулюючи ті відносини між партнерами, які сприяють утворенню сім’ї і відповідають демографічній політиці держави.

Цікаво, що в більшості суспільств спостерігається так званий «подвійний стандарт», згідно з яким громадська мораль більш поблажливо ставиться до позашлюбних зв’язків чоловіків, ніж жінок. Соціобіологи пояснюють цей феномен, посилаючись на різні стратегії сексуальної поведінки чоловічих і жіночих особин. У світі тварин самці намагаються запліднити якнайбільше самок, тоді як моногамна орієнтація самок сприяє збереженню та виживанню потомства. Проте соціологи вбачають у «подвійному стандарті» пережитки патріархальної моралі, відлуння колишньої соціальної нерівності статей.

Ще одна дуже важлива функція інституту сім’ї, яка зв’язана з репродуктивною функцією, – функція соціалізації, що полягає в навчанні, і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних зразків і норм поведінки. Сімейне виховання – це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до складних соціальних зв’язків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сім’я забезпечує спадкоємність у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок. Сімейна функція виховання була й залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства, не зважаючи на те, що вихованням дітей займаються і державні установи.

Проте із часом відбувається певна трансформація виховної функції сім’ї – формується нова система цінностей, стандартів і норм поведінки. Так, знову посилюється роль релігії і церкви у вихованні людини.

Поряд з виховною функцією важливою є рекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості членів сім’ї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у сфері професійної діяльності, у побуті. Відтак збільшується значущість психологічної терапії, емоційної стабілізації. Сім’я – це поєднання родинних, подружніх, батьківських і дитячих почуттів. Вона є тим життєвим осередком, де людина знаходить позитивні емоції, розуміння, заспокоєння, знімає психологічне напруження, душевно оздоровлюється, задовольняє потребу в особистому щасті, коханні.

Водночас сім’я виконує комунікативну функцію, тобто задовольняє потребу людини у духовному спілкуванні, яке грунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

Сім’ї властива функція первинного соціального контролю, реалізація якої передбачає здійснення моральної регламентації поведінки членів сім’ї у спілкуванні та взаємодії одного з одним.

Нині за умов глибокої економічної кризи особливої значимості набула економічна функція сім’ї. Вона актуальна передовсім щодо старих батьків – пенсіонерів, які нині перебувають у скрутному економічному становищі і потребують матеріальної допомоги від інших членів сім’ї. Пенсійні виплати настільки малі, що не забезпечують навіть мінімального прожиткового рівня.

За умов ринку докорінно змінюється економічний аспект сімейного життя – набувають особливого значення проблеми родинної економіки. Родинна економіка – це сукупність різних видів сімейної економічної та фінансової діяльності, які забезпечують задоволення потреб членів сім’ї (приватне домашнє господарство, формування й витрачання сімейного бюджету тощо).

Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1992 р. Г. Беккер, вивчаючи родинну економіку, стверджує, що поведінка людей у сфері особистого життя підлягає дії загальних законів економіки. В основі родинної економіки лежать потреби сім’ї. Вони мають тенденцію до постійного зростання, але сімейний бюджет є об’єктивним обмежником сімейного споживання. Тому члени сім’ї в реальних витратах постійно мають ураховувати можливі джерела й обсяги доходів. Невідповідність між потребами та можливостями їх задоволення – основна проблема родинної економіки.

Кожна сім’я сама вирішує, як їй використовувати свій сімейний бюджет. Проте німецький економіст-статистик Е. Енгель виявив і описав закономірність, що отримала на честь автора назву «закону Енгеля». Суть її в тім, що зі зростанням доходів сім’ї питома вага витрат на їжу знижується, на непродовольчі товари, житло й комунальні послуги – залишається (в основному) без змін, на задоволення культурних та інших соціальних потреб – зростає. Це пояснюється тим, що чим більш нагальною є потреба, тим меншою мірою її задоволення залежить від величини доходу. Отже, за питомою вагою витрат сім’ї на їжу не можна судити про рівень її добробуту. У розвинутих країнах частка сімейних витрат на їжу значно менша, ніж у слаборозвинутих.

У соціологічному аналізі використовуються такі економічні характеристики сім’ї, як її склад та структура, якість помешкання (кількість кімнат, житлова площа, зручність розташування, наявність побутових вигóд), наявність предметів побутового та культурного призначення, власного транспорту, будинку, присадибної ділянки, господарства тощо.

Із формуванням ринкових відносин збільшуватиметься можливість маневрування грошовими коштами. Сім’ї матимуть вільний доступ до банківських кредитів та інших видів позичок, а відтак матимуть можливість придбати (побудувати) комфортний будинок чи дачу, автомобіль високого класу, сучасну побутову техніку тощо. Це все забезпечує самоповагу людини, її задоволення власним життям, що, у свою чергу, позитивно позначатиметься на стабільності сім’ї та й суспільства в цілому.

 

 

Сім'я як соціальний інститут виникла з самого початку формування людського суспільства. На перших етапах його розвитку відношення між чоловіком і жінкою, старшим і молодшим поколіннями регулювалися племінними і родовими звичаями. З виникненням моральності, релігії, а потім держави, регулювання статевого життя придбало відповідно етичний, релігійний і правовий характер.

Це дозволило посилити соціальний контроль над шлюбом і в той же час знецінити зовнішньо-релігійні і зовнішньо-правові санкції шлюбу у випадку, якщо вони вступили в суперечність з інтересами держави.

В цілому введення шлюбного права і виникнення пов'язаних з ним правових відносин між подружжям виявилося не тільки історично закономірною, але і в значній мірі історично прогресивною справою.

Сім'я як соціальний інститут, власне, і виникає для реалізації соціальних функцій. Сім'я покликана, з одного боку, забезпечити фізичне і духовне відтворювання населення, тобто виконати таку соціальну функцію, яка «не під силу» жодному іншому соціальному інституту. Причому, в процесі подібного відтворювання реалізуються такі функції сім'ї, як репродуктивна, виховна, первинного соціального контролю, духовного спілкування, соціально-статусна, функція дозвілля, емоційна.

Іншими словами, сім'я передусім і головним чином здійснює соціалізацію нових членів суспільства. Соціалізація являє собою процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей і, норм, установок, зразків поведінки, властивих даному суспільству, соціальній спільноті, групі.

Паралельно сім'я виконує і інші соціальні функції – господарсько-побутові, економічні, оскільки в людському суспільстві життя в сім'ї пов'язано із спільністю, якщо не всього матеріального забезпечення, то, принаймні, побуту і спільною матеріальною турботою про непрацездатних родичів, бо між членами сім'ї неминуче складаються певні господарсько-економічні відносини.

Таким чином, сім'я є найважливішим соціальним інститутом суспільства, тобто системою дій і відносин, яка виконує соціальні функції відтворювання людини, вона здійснює соціальний контроль за вчинками своїх членів завдяки системі позитивних і негативних санкцій.

 

 

1. Дворецька Г. В. Соціологія. Навч. посібник. – К. : КНЕУ, 2009.