Буратіно зупинився, коли вже сутеніло, біля давно згнилої церкви, відчуваючи, що поспати таки мусить, хоча внутрішній голос категорично відмовляв логіці. Сон, який переслідував його ось уже майже місяць, спотворював спроби відпочинку аж до сахітливих видінь, після яких він схоплювався в холодному поту і вже до ранку не змикав очей.
Кібервівці, за якими він слідкував, чітко за алгоритмом розташувалися навколо і перейшли у режим сну, щоб не втрачати жодного ерга накопиченої протягом дня під сонцем енергії.
Остання свідома думка про черговий нічний кошмар, що зринула у свідомості андроїда, не встигла навіть оформитися в образ, як він уже спав. Проте відчувши щокою перші промені червневого сонця, зрозумів, що цього разу сновидіння торкалися зовсім інших, набагато приємніших моментів життя. Десь тут, неподалік, якихось два дні ходу, жила Мальвіна, донька старого майстра, який, вражений своїм генієм і останнім творінням, давно залишив місто й оселився у гірських видолинках, які відвідували лише отакі-от втікачі-вигнанці, та й то не від кращого життя.
...