Складні випадки правопису ненаголошених голосних, м’якого знака і апострофа

 

Ненаголошені голосні [е] та [и] звучать майже однаково, але на письмі їх слід розрізняти.

У кількох дієслівних коренях [е] (ер) перед суфіксами -а-, -ува- чергується з [и] (ир), а саме: беру – збирати, визбирувати; вмерти – вмирати, дерти – здирати, перу – обпирати, простерти – простирати, сперти – спирати, терти – стирати, жерти – пожирати. Подібне чергування [е] з [и] відбувається також у словах стелити – застилати (але: застеляти), клену (кляну) – проклинати.

У решті випадків сплутування [е] та [и] буває лише у вимові. На письмі така взаємозаміна їх не допускається.

Написання ненаголошених [еи] та [ие] в основах слів перевіряється переважно за допомогою наголосу: селúтися, бо посéлення; дешéвий, бо дéшево; дáлеч, бо далéкий; вишнéвий, бо вúшня; непримирéнний, бо мúр; хибувáти, бо хúба.

Крім того, в основах слів пишеться е у таких випадках: коли звук [еи] випадає: вітер, бо вітру; січень, бо січня; справедливий, бо правда.

Треба мати на увазі, що в кількох дієсловах випадає ненаголошений [ие], а саме: згинати – зігну, відтинати – відітну, напинати – напну, починати – почну, розминати – розімну, засинати – засну, вмикати – увімкну, проривати – прорву, зажинати – жну; коли звук [еи] чергується з [і] або [о]: берегти, бо зберігати; гребенястий, бо гребінь; сутеніти, бо сутінки; лебединий, бо лебідь; женитися, бо жонатий; у групах -ере-, -еле-: берег, джерело, дерево, перенесення, передмістя, ожеледь, щелепа, пелена.

Але у суфіксах іменників -енн (я), -ен (я), -енк (о), -еньк (а), – ечк (а), – тель: оголошення, рішення, значення, кошеня, Опанасенко, ніченька, стежечка, вихователь; прикметників -есеньк (ий), -ев (а) : тонесенький, сторожева (хата) ; дієприкметників -ен (ий) : зачинений, обговорений; числівників -ер (о) : п’ятеро, дев’ятеро.

В основах слів пишеться и у таких випадках:

- у суфіксах іменників -ик, -иц (я), -ич, -ищ (е), -иськ (о), -ин, -ин (а), -ив (о) : дощик, ключик, дворик, прибиральниця, прізвище, житнисько, киянин, татарин, болгарин, городина, паливо, куриво, морозиво; присвійних прикметників -ин: свекрушин, Миколин.

Але! : марево, іноді: сяєво (сяйво), маєво (майво).

У відкритих складах -ри-, -ли- у словах: бриніти, бриньчати (хоч бренькати), гриміти, дрижати, кривавий, криниця, кришити, стриміти, тривати, тривога, триножити, блищати, глитати.

Написання е та и розрізняються морфологічно:

- у префіксі пре- з буквою е, який має значення «дуже»: премудрий (дуже мудрий), предобрий (дуже добрий), препогано (дуже погано) ; а також у словах: презирство, презирливий, преподобний, преосвященний;

- у префіксі при- з буквою и, який вживається в усіх інших значеннях: привертати, привласнювати, прискорити, прийти, привокзальний, пристаркуватий, прибуток, причал.

Пишеться е в іншомовних префіксах пре-, де-, дез, ре-, екс-: преамбула, превалювати, превентивний, презентація, президія, прем'єра, препарат, прерогатива, претендент, претензія, префект, прецедент; девальвація, деградація, декларація, демобілізація, депортувати, деформація; дезінформація, дезорганізація; реорганізація, ретрансляція; екс-президент.

У деяких словах (переважно іншомовних) написання е та и правилами не регламентується: апельсин, бензин, декада, делегат, демократія, керівник, легалізація, математика, медаль, педагог, педикюр, рекетир, тремтіти, феномен; директор, диригент, кишеня, пиріг, шинель і т. д. Написання таких слів перевіряти за орфографічним словником.

 

 

М'який знак вживається для позначення м'якості приголосних.

М'який знак ставиться лише після букв, що позначають зубні (д, т, з, с, ц, л, н), якщо ці приголосні вимовляються м'яко: кінець, поршень, коли-небудь, ткацький, близько, просьба, бадьорий, тіньовий, спрацьований. Зокрема м'який знак пишеться:

- у суфіксах -ськ-, -цьк-, -зьк-: поліський, волинський, військо, людськість, по-товариському, по-українському, зайчисько, Луцьк, Донецьк, донецький, криворізький; у суфіксах -еньк-, -оньк-, -іньк-: рученьки, гарненький, голівонька, свіжісінький.

- Після р м'який знак пишеться тільки перед о: трьох, чотирьом, забрьоханий; а також у слові Горький (хоч вимовляється [горкий]).

- Після інших букв та після р в інших випадках м'який знак не ставиться: голуб, кров, верф, ніч, подорож, тепер, обличчя – облич, десятиріччя – десятиріч, буря – бур, зоря – зір, тюрма, Харків.

- М'який знак не ставиться перед м'якими, пом'якшеними й шиплячими приголосними: цвях, кузня, дзвякнути, кінський (хоч кінь), прип'ятський (хоч Прип 'ять), бершадський (хоч Бершадь), уманський, Уманщина (хоч Умань), промінчик (хоч промінь), безбатченко (хоч батько), Федченко (хоч Федько), Зінченко (хоч Зінько), менший, тонший.

Перед м'якими, пом'якшеними й шиплячими приголосними м'який знак вживається лише в таких випадках:

- для позначення м'якого л': їдальня, сільський, пальці, більший, Гальченко, Михальчук;

- у непрямих відмінках та в присвійних прикметниках, якщо м'який знак є в початковій формі: скринька – в скриньці, Кузьма – Кузьмі; кицька – кицьці, кицьчин; нянька – няньці, няньчин; Зінька – Зіньці, Зіньчин; Ориська – Орисьці, Орисьчин (але: казка – у казці, землянка – в землянці, Матилинці, маланчин) ; а також у формах наказового способу дієслів: візьми – візьмімо, візьміть;

- у дієсловах на -ться, а також в інших дієслівних формах перед -ся (-сь), якщо м'який знак є у формі без -ся: обговорюється, відзначається, звертаються, ставляться, стань – станься, піднось – підносься, підводь – підводься (але: підніс – піднісся, ріс – розрісся) ;

як виняток, у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати.

В іншомовних словах м'який знак пишеться після зубних також перед й, я, ю, є, ї та в інших випадках відповідно до літературної вимови: мільйон, павільйон, компаньйон, браконьєр, портьєра, ательє, пасьянс, Нью-Йорк, Танганьїка, Лавуазьє, Люсьєн, Дьяконов, Третьяков, Касьянов, Ананьїн, асфальт, фільм, бюлетень (але: мадяр, нюанс, дюна, тюбик, люкс, Цюрих, Аляска; а також не після зубних: Бйорнсон, Ж'єн, Х'юстон, бар'єр).

В українських власних назвах м'який знак перед я не ставиться: Наталя, Тетяна, Уляна, Омелян, Касян, Севастян, Дяченко, Касяненко, Третяк.

Слов'янські власні назви прикметникового походження оформляються як українські прикметники і суфікси -ськ-, -цьк-, -зьк- пишуться з м'яким знаком (перед цими суфіксами м'який знак вживається тільки після л) : Смирненський, Раковський, Конеський, Црнянський, Запеський, Яблонський, Ко-менський, Тайовський, Варт-Цішинський, Красицький, Полоцький, Завадзький, Джальський, Пшибильський.

М'якість приголосних перед голосними а, у, е, і, о позначаються відповідно буквами я, ю, є, і, ь: синя [син'а], синю [син' у], синє [син'е], сині [син'і], синього [син'ого]. У кінці слова і перед наступним приголосним для позначення м'якості приголосних служить буква ь.

М'якими у цій позиції можуть бути лише приголосні звуки [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н]: молодь, кінь, тінь, скрізь, мить, стань, вітрець, осторонь.

В дієсловах перед часткою -ся (-сь) м'який знак зберігається: зберігають- зберігаються, будують- будуються, стань- станься, постачають- постачаються.

У середині слова м'якість приголосних звуків [д], [т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н] позначається м'яким знаком лише перед твердими нешиплячими: козацький, товариський, призьба, боротьба, їдьте, ненька.

М'який знак зберігається у таких словах: в утворених від них Таньчин, Зіньчин, присвійних прикметниках неньчин, при відмінюванні на призьбі, неньці, козацькі, товариські, але: землянці, бо землянка, масці, бо маска.

Перед постійно м'якими або пом'якшеними і шиплячими м'який знак не ставиться: безбатченко (хоч батько), промінчик (хоч промінь) ; свято [с'в'ато], дзвякнути [дз'в'акнути], сніг [с'н'іг].

Як виняток м'який знак в цій позиції ставиться: приклади після букви л льняний, гуцульський, читальня, Гуцульщина, але: рибалці, бо рибалка, голці, бо голка у деяких Маньчжурія, тьмяний, різьбяр, словах няньчити, женьшень, бриньчати.

Після приголосних, що позначають звуки [м], [в], [б], [п], [ф], [р], [дж], [ж], [ч], [ш], [г], [ґ ], [к], [х] м'який знак у кінці слова і перед наступним приголосним не ставиться: багато облич (хоч обличчя), чотирма (хоч чотирьох), роздоріж (хоч роздоріжжя), зір (хоч зоря), бур (хоч буря), гіркий, поставмо, насипмо, ідеш, повір, ларки (хоч ларьок), кров, сім.

Як виняток з м'яким знаком пишеться власна назва Горький.

 

 

Апостроф ставиться лише перед я, ю, є, ї. Він вказує, що ці букви позначають два звуки йа, йу, йе, йі, а попередній приголосний вимовляється твердо:

- апостроф вживається: з'ява [зйава], в'яз [вйаз].

- апостроф не вживається: зяблик [з'аблик], свято [с'в'ато],

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних приголосних м, в, п, б, ф, якщо ці приголосні стоять: на початку кореня м'який, в'язка, зв'язати, п'ятьох; після голосного: риб'ячий, солов'ї, здоров'я; після р арф'яр, сурм'яний, черв'як.

В інших випадках після губних апостроф не ставиться: тьмяний, свято, цвях, морквяний, мавпячий.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після р, якщо далі у вимові чується звук [й]: матір'ю [мат'ірйу], сузір'я [суз''ірйа], бур'ян [бурйан], але: буряк [бур'ак], зоря [зор'а], гарячий [гар'ачий].

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів, які закінчуються на приголосний від-, під-, над-, перед-, роз-, без-, з-, в-, об-, між-: між'ярусний, від'ємний, роз'єднати, з'їзд, без'ядерний.