Сміттєва криза міст України

Тут у черговий раз ми постаємо перед проблемою руху відходів виробництва через кордони України. І раніше, і зараз вони як експортувалися (відходи вуглевидобутку, кар'єрні тощо), так і ввозилися (макулатура, піритні недогарки тощо). Останніми роками почастішали спроби «робити бізнес» на ввезенні до нас тих отруйних відходів, що їх не бажають ані зберігати, ані знешкоджувати багатші країни, які є ближчими чи дальшими сусідами. Це можна розцінювати як великий кримінал, бандитизм, тому й кордони мають бути непроникними, і «премії» за таке «співробітництво» повинні вже в зародку відбивати намір «спробувати».

 

 

Фахівці з екологічних і санітарних служб України вважають незадовільною і дуже далекою від західноєвропейських стандартів ситуацію з побутовими відходами. До трієчки не дотягують навіть системи знешкодження побутових стічних вод, хоч обласні центри мають відповідні системи. Та працюють вони, як правило, погано, бо перевантажені або вкрай зношені.

Фахівці наводять довгий список негараздів і попереджають, що слід чекати не лише наростання забруднення річок патогенними мікроорганізмами і шкідливими сполуками, а й спалаху епідемій та подальшого погіршення здоров'я населення. Не дивно, що не кожного літнього дня і не на всьому узбережжі можна безпечно зайти у воду наших морів. Часто краще спостерігати за хвильками у бінокль. Ще гірша ситуація з твердим сміттям. Були спроби керуватися європейським прикладом і переробляти його на сміттєспалювальних заводах. Багаторічна практика їх використання засвідчила, що без попереднього сортування сміття така переробка просто неможлива.

Це ще раз і підтвердили українські заводи. Рівненський протримався до закриття менше року, на київський дивляться дуже косо санітарні служби, бо надто вже отруйні гази струменять з його димарів. У цьому легко переконатися на досліді, якщо спалити у вогні невелику кількість будь-якої пластикової плівки. Радимо не захоплюватися і не принюхуватися, бо ненароком і отруїтися можна, і досить серйозно.

Отже, сучасних і безпечних заводів немає і не скоро вони будуть. Втім, це залежить від самих людей, адже варто усім дружно розпочати «по-швейцарськи» сортувати своє сміття, як закуплений на Заході завод дуже швидко (за 2-3 роки) почне давати чистий дохід.

А поки що все побутове сміття без сортування опиняється в далеких від світових стандартів сміттєзбірниках.

Серед усіх звалищ обласних центрів лише з Хмельницького відводиться і використовується біогаз. Практично ніде не виконуються технологічні вимоги безпечного захоронения (створення глинистих прошарків, захист питних водотоків, відокремлення сухого сміття від мулів і токсичних речовин тощо). Часто все заразом звалюють у траншеї, з яких дощі вимивають отруту в підземні питні горизонти або в ріки.

За даними Мінпромполітики, найбільший обсяг відходів утворюються на підприємствах гірничо-металургійного комплексу. Зокрема, річний обсяг їх утворення сягає більше 100 млн. т. Найбільша частка цих відходів утворюється на підприємствах Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей. Крім того, за його словами, утворення токсичних відходів на підприємствах України за відповідною статистичною звітністю у 2001 році склало 62, 9 млн. т. Переважна більшість токсичних відходів утворюється в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій та Кіровоградській областях. Міністр також зазначив, що загальний обсяг накопичення токсичних відходів на початок 2007 року склав 1, 59 млрд. т.

Однією з найбільш гострих господарських та природоохоронних проблем, зазначив він, залишається проблема побутових відходів. Зокрема, згідно з даними Держжитлокомунгоспу обсяг вивезення твердих побутових відходів щорічно зростає. У 2004 році він досяг 39, 13 метрів кубічних.

Станом на 1 січня 2007 року у сховищах організованого складування та на території підприємств країни накопичилось 1, 587 млрд. т токсичних відходів. Понад 90% сумарної кількості токсичних відходів зберігаються на території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Івано-Франківської, Луганської та Кіровоградської областей.

Крім того, від загальної кількості утворених відходів 36, 5 млн. т. Розміщено в місцях організованого складування відходів, з яких 16% у сховищах, що експлуатуються з порушенням вимог екологічної безпеки або не відповідають іншим нормативам.

Що стосується твердих побутових відходів, то, в основному, вони захоронюються на 3 тисячах сміттєзвалищ загальною площею близько 5 тисяч гектарів. 177 сміттєзвалищ перевантажені і не відповідають нормам екологічної безпеки. Крім того, лише близько 2, 5% побутових відходів спалюються в містах Києві, Дніпропетровську на двох діючих сміттєспалювальних заводах з чотирьох побудованих в Україні за радянських часів.

На завершення слід зазначити, що в Україні всі токсичні (отруйні) відходи поділяються на кілька груп – від максимально небезпечних (І клас) до порівняно «лагідних» (IV клас). Як наголошується в Національній доповіді 2000 р. про стан довкілля в Україні, певні області «спеціалізуються» на створенні отрут. Наприклад, Чернігівська область є джерелом майже двох третин усіх наших отрут І класу, у II класі всіх випереджає Автономна Республіка Крим, ще більша перевага Дніпропетровської області в класах III і IV. Дозволені обсяги перевищено у 2000 р. в усіх класах, але найбільше – в особливо токсичних.

 

Як правило, прибирати й ліквідувати тверді побутові відходи повинна місцева влада. Прибирання оплачується з місцевого бюджету, який в свою чергу формується з місцевих податків, тобто тип ліквідації сміття і якість прибирання визначаються бажаннями і фінансовими можливостями місцевих жителів.

У світовій практиці відомі такі способи ліквідації сміття:

1. Відкриті звалища. (В Україні, мабуть, – найпоширеніше явище). Сміття з населених пунктів просто звалюється на землю. Донедавна практикувалось підпалювання звалищ, що дозволяло зменшити об’єм сміття і продовжити термін роботи звалища. Такі звалища нещадно димили, поширюючи сморід, і були головними розплідниками пацюків і мух.

2. Подекуди використовуються спеціальні печі для спалювання сміття, проте без належного контролю вони стали основними джерелами забруднення повітря.

3. Захоронення (могильники) використовуються як альтернатива відкритих звалищ. При цьому сміття просто закопують у землю або висипають на поверхню і зверху присипають шаром грунту. Оскільки відходи в такому випадку не горять і вкриті грунтом, вдається уникнути забруднення повітря і розмноження небажаних тварин. На жаль, саме ці обставини, а також фінансові можливості бралися, як правило, до уваги при влаштуванні могильників. Не враховувалося те, як відбувається кругообіг води, які речовини можуть утворитися в процесі розкладу сміття, як запобігти іншим небажаним явищам. Будь-яке зручне пониження рельєфу ставало місцем захоронення сміття.

Із захороненням сміття пов’язані супутні екологічні проблеми: вимивання речовин і забруднення ґрунтових вод; утворення метану; просідання ґрунту.

Найсерйозніша проблема – забруднення ґрунтових вод. Вода – універсальний розчинник. Просочуючись крізь шари захоронених відходів, дощова (тала) вода “збагачується” різними хімічними речовинами, які утворюються у процесі розкладання сміття. Така вода з розчиненими у ній забрудниками називається фільтратом. Коли вона проходить крізь необроблені відходи, утворюється особливо токсичний (отруйний) фільтрат, у якому поряд з органічними рештками наявні залізо, ртуть, цинк, свинець та інші метали з консервних бляшанок, батарейок та інших електроприладів, причому це все приправлено барвниками, пестицидами, миючими засобами та іншими хімікатами. Неграмотний вибір місць захоронення і нехтування засобами безпеки дозволяє цій отруйній суміші досягати водоносних горизонтів.

Друга проблема – утворення метану – пов’язана з анаеробними процесами, які відбуваються у захоронених шарах сміття без доступу повітря. Утворюючись, цей газ може поширюватись у землі горизонтально, накопичуватись у підвалах приміщень і вибухати там при запалюванні. Поширюючись у вертикальному напрямку, метан спричинює отруєння й загибель рослинності. За відсутності рослинного покриву починається ерозія ґрунту, захоронені відходи оголюються і виходять на поверхню.

 

 

Акимова Т. А., Хаскин В. В. Экология: Учеб, для вузов. – М. : ЮНИТИ, 1998.

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи екологічних знань. – К. : Либідь, 2000.

Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи загальної екології: Підруч. – К. : Либідь, 1993.

Дерій С. І., Ілюха В. О. Екологія. – К. : Вид-во фітосоціолог. центру, 1998.

Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. – К. : Знання, 2000.

Екологія людини: Підруч. для вищ. навч. закл. / О. М. Микитюк, О. З. Злотін, В. М. Бровдій та ін. – X. : Ранок, 1998.

Злобін Ю. А. Основи екології. – К. : Лібра, 1998.