Соціальна профілактика

Згідно Закону України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” соціальна профілактика – робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді та запобігання такому впливу.

Завдання соціальної профілактики:

проведення системних та комплексних заходів з профілактики негативних явищ у суспільстві;

використання інноваційних форм соціальної роботи, які здатні ефективно впливати на ціннісні пріоритети підлітків та молоді;

формування позитивної мотивації вчинків, підвищення рівня інформованості молодих людей, їхніх батьків та найближчого оточення.

Отже, під профілактикою маються на увазі перш за все науково обгрунтовані та своєчасно зроблені дії, спрямовані:

на запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних колізій у окремих індивідів і груп ризику;

на збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров’я людей, сприяння в досягненні ними поставлених цілей і розкритті їх внутрішніх потенціалів.

Профілактична робота проводиться на трьох рівнях:

в межах держави, тобто стосовно всіх громадян;

в колективах і групах;

індивідуально з певною особою.

Як видно, загальна профілактика відповідає й та 2 рівню, а індивідуальна співпадає з третім рівнем.

Кожному рівню профілактики притаманний певний комплекс спеціальних заходів, що застосовуються до певних осіб. Сюди входить весь комплекс здійснюваних державою економічних, соціально-культурних, правових та інших дій, спрямованих на недопущення скоєння злочинів.

1. Економічні заходи. Вони включають дії, спрямовані на:

покращення ведення економічної політики;

здійснення належного ведення бухгалтерського обліку та контролю;

усунення проявів безгосподарності;

ліквідацію інфляції, безробіття;

забезпечення людей товарами першої необхідності, житлом, робочими місцями;

своєчасну виплату заробітної плати, пенсії та інших виплат;

розробка всяких технічних засобів та пристроїв (сигналізації, замки тощо) та інше.

2. Соціально-культурні заходи:

проведення належного виховання громадян;

функціонування навчальних закладів;

виховання в дітей та інших громадян любові до краю, своєї культури, духовності;

наголошення про шкідливий вплив наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції та інших антисоціальних вчинків (фонові явища) ;

наявність гуртків масового проведення дозвілля (спортивних, радіотехнічних тощо) ;

недопущення демонстрації по телебаченню програм, які пропагують культ насильства, агресії тощо;

3. Правові заходи:

правове виховання (повага до законів) ;

пропаганда і навчання громадян знанням юридичних норм;

приведення законодавства до рівня міжнародних стандартів;

усунення прогалин у законодавстві;

застосування юридичних санкцій;

кримінологічна експертиза нормативних акцій.

Заходи, що застосовуються до певної групи осіб:

1. Проведення роз’яснювальної роботи на підприємствах, установах, організаціях.

2. Проведення профілактичної перевірки. Таку перевірку в силу нормативних актів щодо належного функціонування певного об’єкта можуть проводити широке коло суб’єктів.

3. Направлення письмових повідомлень про усунення виявлених недоліків. Під час проведення профілактичної перевірки про результати її здійснення складається акт.

4. Встановлення посиленого режиму несення служби по охороні громадського порядку (ОГП) на певній території (дільниці).

6. Здійснення профілактичних операцій і рейдів.

7. Соціальний патронат. Під соціальним патронатом розуміють комплекс заходів державної та іншої підтримки і допомоги особам, що її потребують. Сюди можна віднести:

допомога дітям, батьки яких позбавлені батьківських прав, чи які взагалі одинокі;

надання допомоги та лікування алкоголіків, наркоманів, осіб з психічними розладами;

сприяння в працевлаштуванні осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

функціонування мережі притулків, пансіонатів.

4. Комплексне планування соціальної профілактики.

Комплексне планування соціальної профілактики – одна з основних форм узгодження діяльності в цьому напрямку державних, господарських органів, суспільних організацій і трудових колективів. Воно є підсумком сумісної розробки різними органами, організаціями і колективами злагоджених планів, що передбачають систему довгострокових і поточних заходів щодо виявлення і усунення причин асоціальної поведінки.

Комплексний план соціальної профілактики правопорушень доцільно розробляти як складову частину плану економічного і соціального розвитку регіону, галузі народного господарства, трудового колективу. При такому підході не тільки досягається узгодженість цих планів, але і полегшується вирішення питань матеріального й іншого забезпечення передбачених заходів.

У сучасній практиці розрізняють первинну, вторинну та третинну профілактику. Так, відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони здоров’я, профілактика поділяється на первинну, вторинну і третинну.

Первинна профілактика. Найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, а метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямованого на здоров’я. Первинна профілактика є найбільш ефективною. Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя.

Первинна профілактика має наступні завдання:

удосконалювання, підвищення ефективності використовуваних молодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій;

збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування позитивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування соціально-підтримуючих мереж, розвиток емпатії, внутрішнього контролю власної поведінки і т. д.).

Основними способами реалізації задач первинної профілактики є:

навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тренування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середовища, керувати своєю поведінкою;

надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтримки адекватними підтримуючими системами і структурами.

Виконання задач первинної профілактики повинне здійснюватися спеціально навченими в області профілактики психологами, медичними і соціальними психологами і педагогами.

Первинна профілактика більшою мірою носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є:

надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкогольних, наркотичних та токсичних речовин;

роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя;

формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля;

створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності.

Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, діти з кризових сімей, діти вулиці).

За спрямованістю на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини або підлітка.

Метою вторинної профілактики є зміна мало адаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну форму поведінки

Вторинна профілактика має наступні завдання:

розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;

підвищення потенціалу особистісних ресурсів.

Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами-психотерапевтами, психологами, соціальними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів – членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.

Третинна профілактика – комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім'ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціально – педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, громадських приймальнях.

Третинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, індивідуальною і направлена на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації.

Метою третинної профілактики є максимальне збільшення терміну ремісій.

При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів – психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів – консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств.

Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики.

Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків).

Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо).

Отже, соціальна профілактика є комплексом конкретних соціальних заходів (економічних, організаційних, управлінських, культурно-виховних і інших), здійснюваних з метою попередження негативних явищ, зменшення їх кількості аж до повного викорінення шляхом виявлення і усунення причин і умов, які сприяють протиправній поведінці.

Профілактика не заперечує біологічних або генетичних чинників, але розглядає їх в більш широкому психологічному і культурному контексті. Сутність змін, що відбуваються, полягає не тільки в переорієнтації з лікування (втручання) на профілактику; новий підхід ще більшою мірою виявляється в самій організації профілактики.

У своїй діяльності система профілактичної роботи здійснюється згідно Конституції, законів України, постанов та інших актів Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, декретів, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, зокрема:

Закону України від 05. 02. 93 №2998-ХІІ «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні»;

Декларації від 15. 12. 92 №2859 «Про загальні засади державної молодіжної політики»;

Додаткових заходів щодо реалізації державної молодіжної політики (Указ Президента України від 04. 12. 96 р. №1165\96) ;

Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю;

Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві;

Програми правової освіти населення України (Постанова Кабінету Міністрів України від 29. 05. 95 №336) ;

Комплексних програм профілактики СНІДу та наркоманії;

Міжнародних актів та рекомендацій щодо становища дітей та молоді та ін.

 

 

Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 року № 2558-ІІІ зі змінами і доповненнями // ВВР. – №11. – 2007.

Соціальна робота з дітьми та молоддю: проблеми, пошуки, перспективи // За заг. редакцією Пінчук І. М., Толстоухової С. В. – К. : УДЦССМ, 2000. – Вип. 1. – 276 с.

Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 134 с.

Словарь по социальной педагогике: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Авт. -сост. Л. В. Мардахаев. – М. : Издательський центр “Академия”, 2002. – 368 с.

Соціальна робота з молоддю в Україні: збірник інформаційно-методичних матеріалів. – К. : Столиця, 2003. – 634 с.

Практичний досвід роботи спеціалістів спеціалізованих служб та партнерських організацій Київського міського центру соціальних служб для молоді/ Упорядник К. С. Шендеровський. -К. : ДЦССМ, 2003. – 384 с.