Соціальні теорії старіння

Одна із перших соціальних теорій старіння була запропонована американськими психологами Каммінзом та Генрі у 1961 році. Це теорія звільнення або розз'єднання, яка представляє старіння як неминуче взаємне відчуження, зниження взаємодії між старіючою особистістю і суспільством, що веде, по мірі старіння, до повного дистанціювання. Цю теорію ще називають «теорією звільнення», тому що старіння нібито «звільняє» літню людину-пенсіонера від всіх зобов'язань перед суспільством. Соціолог Р. Ватлер ввів у науковий обіг термін «ейджеїзм», позначивши ним дискримінацію одних вікових груп іншими, припустивши, що найбільшою мірою ейджеїзм зачіпає людей похилого віку і перегукується з теорією роз'єднання.

Теорія активності. Її прибічники вважають, що в середньому віці, при нормальному старіння, повинні підтримуватись соціальні контакти та активність.

Теорія активності виступає як альтернативна попередній і припускає, що, вступаючи у старість, люди зберігають ті ж потреби ы бажання, що й у середньому віці, і опираються будь-яким намірам, які мають на меті їх виключення з суспільства.

Теорія розвитку і неперервності життєвого шляху. З позицій даної теорії для адекватного розуміння життя старої людини необхідно знати специфіку її попередніх життєвих етапів, тобто зміст усього життєвого шляху, який передував старості.

Теорія маргінальності подає старість як стан девіантності. Представники старшого покоління є не корисними, маргінальними, такими, які втратили попередні можливості, впевненість у собі і почуття соціальної та психологічної незалежності.

Теорія вікової стратифікації. Прихильники даної теорії розглядають суспільство як сукупність вікових груп, які мають обумовлені віком відомості у здібностях, рольових функціях, правах та звичках, тобто суспільство розділене у віковому та соціальному відношенні.

Теорія субкультури (А. Роуз) визначає, що культура стає стрижнем, який поєднує людей літнього віку, створює особливу близькість між ними і в той же час відособлює їх від інших вікових груп. При цьому автор теорії стверджує, що культура людей похилого віку особлива, відмінна від культури всіх інших вікових груп. У практичному плані А. Роуз пропонував створення селищ, житлових будинків, будинків-інтернатів для пенсіонерів.

Жодна з названих теорій не дає реального уявлення про феномен старіння, абсолютизуючи якийсь один з можливих моментів. Відчуження і активність співіснують у протиборстві один одному. Можна запропонувати наступну поетапну схему: у похилому віці пріоритет залишається за активністю, у старості – наступає ніби рівновага двох тенденцій, тобто примирення протиріч.

Під час глибокої старості верх бере відчуження. Н. Смелзер виводить спеціальні коефіцієнти залежності людей похилого віку від людей інших віків, причому встановлення хронологічних меж не має змісту, тому що вступ у кожний з цих етапів досить індивідуальний і не підлягає формальним віковим нормам.

Що стосується теорії субкультури, то вона не є новоствореною культурою для літніх і старих людей, це та культура, яку вони освоїли колись, опредметнили її і вважають своєю власною. Вона дійсно може поєднувати людей у певну групу зі звичними нормами моралі, поведінки, традиціями, духовними цінностями. Однак оскільки у групах, які передують похилому віку, немає єдиної культури, то і перенос у цю групу якоїсь єдиної культури є неможливим. З іншого боку розвиток культури є безперервним процесом, і тому культура більшою мірою поєднує різні покоління, ніж розмежовує. Не виправдала себе така теорія і на практиці, оскільки створення різних сепаратних поселень для людей похилого віку виявилося дорогим і неефективним заняттям. До такого висновку прийшли геронтологи у різних країнах.

Отже, можна констатувати, що існуючі соціологічні теорії старіння в основному являють собою вузькі, обмежені уявлення, які розглядають лише окремі аспекти феномену старості при відсутності солідної теоретичної систематизації. Найбільш продуктивними, пояснюючими проблеми старіння і старості можуть бути положення теорії символічного інтеракціонізму Д. Міда, у якій, насамперед, приваблює побудова концепції на фундаменті ідей з різних галузей науки. Для соціальної геронтології це ідеї з області загальної геронтології, демографії, психології, медицини, теорії і методики соціальної роботи.

 

Список використаних джерел:

 

Альперович В. Д. Геронтология. Старость. Социокультурный портрет: Учеб. пособие – М. : Приор: эксперт. бюро, 1998 – 270 с.

Медведева Г. П. Введение в социальную геронтологию / Г. П. Медведева. Академия педагогических и социальных наук; Московский психолого-социальный институт. – М. -Воронеж, 2000. – 95 с.

Основы соціальної медицини: Учбово-методичний посібник / під ред. А. В. Мартиненко. – К. : Соціум, 1998. – 89 с.