Соціально-економічні методи в соціальній роботі

Під соціально-економічними методами соціальної роботи розуміють надання соціальних благ та послуг соціально вразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об'єктом соціально-економічної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності.

До сучасних соціально-економічних методів соціальної роботи належать волонтерство, фостеринг, робота у громадах, мобільна соціальна робота і, звичайно, забезпечення реалізації економічних методів підтримки населення.

Волонтерська допомога – один із важливих методів добровільної соціальної роботи. Основні підходи до неї сформульовані у Загальній декларації волонтерів, яку прийнято на IX Конгресі Міжнародної асоціації волонтерів. Волонтерство – інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку. Це добровільна, непрофесійна соціальна робота, яка сприяє поліпшенню якості життя особистості, особистісному зростання, поглибленню почуття солідарності, задоволенню потреб людини.

Волонтерство – це організований і керований процес участі людей у діяльності державних уповноважених органів влади в різних недержавних організаціях і установах третього секто-ру. Перш ніж стати волонтером кандидат проходить спеціальну підготовку в соціальній службі (крім фахівців).

Ефективність роботи волонтерів залежить від рівня їх мотивації, який підтримується соціальною службою шляхом здійснення різних заходів: підтримки професійної мотивації студентів, які навчаються на відділеннях чи факультетах соціальної роботи вищих навчальних закладів, оформлення навчальної і виробничої практики на основі волонтерської допомоги; різних матеріальних заохочень у вигляді спеціальних стипендій, проїзних квитків та ін. Волонтери, які самі звернулися у соціальну службу, встановлюють межі для своєї роботи, визначають її тривалість, прилаштовуючи свій час та енергію так, щоб досягти максимально успішного результату від роботи. Вони прагнуть виконувати будь-яке доручення, намагаючись зробити все необхідне, щоб їхні зусилля виявилися дієвими. Мотивацією для такого типу волонтерів є як «досягнення», так і «приєднання», що часто має вигляд чудової можливості залучитися до роботи та проявити себе у справі. Багато з утво-рюваних організацій покладаються на таких волонтерів, які працюють тривалий час, створюють робочі місця, що потребують постійного витрачання часу впродовж тривалого періоду. Мотивація волонтерів, які працюють тимчасово, – це не від-чуття себе у групі, а лише визнання власних досягнень. Ви-знання є для них мірою вдячності з боку організації, що дає їм змогу просуватися вперед.

Соціальна робота в громаді відображає американський і європейські підходи до соціальної роботи у мікросоціумі, що пояснює розходження у термінології, яка відображає специфічні національні традиції системи соціального захисту і допомоги. В Україні цей метод соціальної роботи розвивається і більш відомий як метод со-ціальної роботи в мікрорайоні.

Соціальна робота в спільноті – метод, в основі якого ле-жить аналіз життєвого рівня громади з метою розв'язання со-ціальних проблем, підвищення рівня надання послуг та ак-тивізації членів громади через проведення різних акцій та заходів. Соціальна робота в громаді передбачає інтеграцію всіх інших методів, зокрема, використання моделі, орієнтованої на постановку такого завдання, яке дає змогу клієнтові зрозуміти взаємозалежність і взаємообумовленість особистих і суспільних проблем, а також брати активну участь у солідарних діях, спрямованих на розв'язання конфліктних ситуацій.

Соціальна робота в громаді сфокусована на роз'яснювальній роботі й на створенні структур, здатних розширити можливості громадян. Відносини будуються за принципом «знизу-вгору» на відміну від бюрократичної – «згори-донизу». Соціальна робота в громаді має кілька складових, які визна-чаються також як партнери місцевої діяльності, що мають пев-ні переваги перед іншими методами і напрямками соціальної допомоги.

1. Незалежна діяльність громадян: прямий вияв потреб громадян, гнучкість у наданні соціальних послуг, індивідуаль-ний підхід до особистості, врахування близькості до неофіцій-ної мережі надання соціальних послуг, мобілізація активного волонтерства, перспективне бачення інтересів місцевості, безготівкова економіка.

2. Органи влади та інші державні організації та установи (агенції) : наявність основних ресурсів, головні обов'язки та повноваження, демократична законність, обізнаність і поінформованість, заощадливість у витратах.

3. Наявність муніципалітетів: близькість до місцевих органів влади, демократична законність, ресурси.

4. Національні або фахові організації волонтерів або добродійні організації: перерозподіл фінансів, національні мережі та інформація, обізнаність та поінформованість, мобілізація допоміжного волонтерства, незалежність від уряду.

5. Соціальні партнери (бізнес, профспілки та ін.) : основні ресурси та потенціал, приклади успішного залучення до со-ціальної допомоги, незалежність від уряду, провідна роль у навчанні та на ринку робочої сили.

6. Професіонали, які працюють у місцевій громаді: вміле сприяння діяльності громадян, розуміння політичних колізій на місцевому рівні, ціннісні орієнтації клієнтів соціальних служб.

Соціальний працівник, який працює в громаді, вивчає, досліджує соціальні умови життя громадян, виявляє соціальні проблеми, потреби у послугах, складає статистичні дані, банк даних щодо соціальної стратифікації району чи певної місцевості, наявності місцевих груп, об'єднань громадян за інтересами чи соціальними потребами. На основі отриманих даних виявляються найбільш важливі, гострі, найболючіші проблеми різних соціальних груп і прошарків населення.

Залежно від компетенції соціальної служби (агенції) визначається зміст соціальної роботи з громадою: дітьми (вулична соціальна робота, гурткова соціальна робота, превентивні заходи щодо попередження дезадаптованості дітей та протиправ-ної поведінки) ; молоддю (попередження негативних явищ у молодіжному середовищі шляхом проведення просвітницької роботи, культурно-мистецьких заходів; надання гуманітарної допомоги молодим інвалідам (соціальної допомоги із нагляду та догляду за ними, залучення їх до надомної праці тощо) ; людям похилого віку (соціальна допомога з догляду і нагляду, залучення гуманітарної допомоги, організація дозвілля) та ін.

Таким чином, соціальна робота в громаді спирається на соціальну ініціативу громадян з метою розв'язання їхніх соціальних проблем, задоволення потреб, захисту прав, розвитку системи само- та взаємодопомоги, формування просоціальної поведінки, сприяння соціальній адаптації та реабілітації, попередження несприятливих умов соціалізації, а також використання підходів невідкладної соціально-психологічної допомоги і підтримки у розв'язанні проблем індивідуальної соціальної роботи.

Фостеринг – метод соціальної роботи, який сформувався на основі деінституалізації державних закладів утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і ство-рення прийомних сімей. Напрями і підходи соціального супроводу дітей-сиріт запозичені із зарубіжних систем опікування і допомоги вразливим верствам населення. Цей досвід свідчить про те, що системи соціального супроводу створюються не тільки для біологічних і соціальних сиріт, але і для дітей, які проживають у неблагополучній сім'ї.

Мобільна соціальна робота – інноваційний метод соціаль-ної роботи, суть якого полягає в тому, що соціальні служби не очікують звернення клієнтів, а виходять зі своїми послугами на вулиці, які стали місцем перебування значної кількості людей, що потребують допомоги. Появу мобільної соціальної роботи пов'язують із загостренням в молодіжному середовищі таких соціальних проблем, як бездомність, безпритульність, наркоманія, правопорушення, прояви агресивності серед представників окремих субкультур.

Державна соціально-економічна допомога здійснюється двома шляхами:

програми допомоги в грошовій формі;

допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування, житлової допомоги, позичок студентам тощо.

Соціальні пенсії можна визначити як щомісячні виплати з Пенсійного фонду, призначені непрацюючим, непрацездатним громадянам, які не мають права на трудову пенсію. Розмір цих пенсій диференційований: від 30 до 200% мінімальної пенсії за віком. Соціальні пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком призначаються чоловікам і жінкам, які досягли відповідно 60 і 55-річного віку, але не мають права на трудову пенсію без поважних причин.

До соціально-економічних допомог допомог відносять: одночасну допомогу з народженням дитини; допомога з догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом за дитиною-інвалідом; допомога на дітей у віці до 16 років (на учнів – до 18 років) ; допомога на дітей одиноких матерів.

Допомога малозабезпеченим сім’ям надається, якщо у сім’ї з поважних і незалежних від неї причин середньомісячний сукупний доход є нижчим від прожиткового мінімуму сім’ї. Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї.

Субсидії як форма допомоги призначаються за умови, якщо розмір плати за житлово-комунальні послуги у межах норм споживання перевищує 20 відсотків середньомісячного сукупного доходу осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку).

Допомога малозабезпеченим сім’ям, в тому числі сім’ям з дітьми призначається відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”. З метою посилення соціального захисту сімей з дітьми кожній неповнолітній дитині рівень забезпечення прожиткового мінімуму має збільшуватися на 10% (кожній дитині, яка утримується одинокою матір’ю, батьком, одиноким усиновителем, які не перебувають у шлюбі – 20%).

 

 

Бурая Н. П. Соціальна робота: Навч посібник. – Харків: ун-т внутрішніх справ, 1996. – 104 с.

Клівіденко Л. М. Фінансове забезпечення соціального захисту населення України. – Тернопіль, 2006.

Концепція соціального забезпечення населення України (Постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1993 року №3758-XII).

Теорії і методи соціальної роботи: підр. для студ. ВНЗ / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Теренс М. Ганслі Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. – К., Основи, 2006.

Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика. – К. : Знання, 2008. – 576 с.