Соціально-педагогічна робота з дітьми вулиці

Становлення незалежної української держави супроводжується поглибленням безлічі гострих соціальних проблем. Не останнє місце в цьому ряді займаэ відродження, здавалося б, уже давно подоланої дитячої безпритульності. Говорячи про проблему дітей вулиці, слід зазначити, що ми маємо справу відразу із симптомами, в основі яких лежить скоріше не клінічна, а соціальна патологія. З цієї точки зору бродяжництво є феноменом фізичної втечі з деструктивного середовища.

Актуальність теми курсової роботи визначається тим, що на сьогодні зростає кількість дітей-сиріт, що викликано несприятливою динамікою смертності осіб працездатного віку, поширенням самогубств, наслідками збройних конфліктів і злочинних актів. Збільшуються також випадки соціального сирітства, коли діти втрачають сімейні зв'язки і батьківське піклування, маючи живих батьків або, принаймні, одного з них.

Мета курсової роботи – вивчити стан справ щодо соціального феномену “дітей вулиці” в Україні, з’ясувати шляхи появи таких дітей і напрямки соціальної роботи з їх виявлення і надання їм соціально-педагогічної допомоги.

Об’єктом дослідження у роботі є феномен “дітей вулиці”, а предметом – соціально-педагогічно робота з таким дітьми на прикладі проведених у м. Харкові соціологічних досліджень і соціальної роботи.

Відповідно до теми, мети, об’єкта і предмета курсової роботи визначимо наступні завдання дослідження:

• дати визначення поняття «дітей вулиці» як соціального феномену сучасного українського суспільства;
• окреслити методологічні засади роботи з “дітьми вулиці”;
• висвітлити методику безпосереднього контакту соціального працівника з вуличними дітьми;
• вивчити метолику систематизації роботи вуличного соціального працівника;
• проаналізувати результати дослідження соціально-педагогічної роботи з профілактики наркоманії серед “дітей вулиці” (на прикладі м. Харків).

На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного загальноприйнятого визначення щодо неповнолітніх, які позбавлені сімейного виховання і проживають у середовищі вулиці. У засобах масової інформації, наукових психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень, у діяльності служб, органів і спеціальних установ для неповнолітніх вживаються такі терміни як "безпритульні", "діти вулиці", "бездоглядні", "бездомні", "діти, позбавлені батьківського піклування", "соціальні сироти", "неповнолітні групи ризику".

Характеристику цих понять можна знайти у працях сучасних російських (О.М.Панов, Є.І.Холостова) [14] та українських (С.В.Толстоухова, І.М.Пінчук) [8] вчених у галузі психології, педагогіки та соціальної роботи. Зокрема, останні звертають увагу на необхідність з'ясування того, який термін з вищезазначених наразі найбільш повно характеризує українських дітей, що опинилися на вулиці. Для цього слід вдатися до аналізу подібних соціальних явищ у світовій практиці.

Різноманітні міжнародні структури, в тому числі ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, які займаються вивченням стану справ в молодіжному середовищі різних країн, відзначають таку негативну тенденцію, як зростання кількості дітей та молоді, що перебувають в стані соціальної дезадаптації. Про це свідчить і наявність таких маргінальних груп , як "діти вулиці". 

Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) відносить до них: 

• дітей, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах; 
• дітей, які підтримують контакт з сім'єю, але через бідність, різні види експлуатації та зловживань по відношенню до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі на вулиці; 
• дітей-вихованців інтернатів та притулків, які через різні причини втекли з них і перебувають на вулиці. 

Це узагальнена характеристика "дітей вулиці", оскільки в залежності від соціально-економічних умов в країні ступінь маргіналізації має свої специфічні прояви. Так, наприклад, в країнах Латинської Америки, зокрема в Бразилії, Аргентині є певна кількість дітей, що живуть на вулиці і скоюють переважну кількість асоціальних вчинків. 

Результати соціологічних досліджень феномену соціального сирітства, досвід роботи різних закладів для неповнолітніх дають підстави віднести до "дітей вулиці" в Україні такі категорії неповнолітніх: 

• безпритульні діти – діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих в сім'ї; діти, яких вигнали з дому батьки; 
• бездоглядні діти – діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів), психічних розладів батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей; 
• діти-втікачі з виховних установ – діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках; 
• діти-втікачі з зовні благополучних сімей – діти з високим рівнем конфліктності, акцентуаціями та патологіями характеру, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку; 
• діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці – діти, позбавлені систематичного батьківського піклування, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу. 

Значна частина неповнолітніх, що опинилися у подібному становищі, зосереджується у великих містах, транспортних і портових центрах. Безпритульні діти ночують у підвалах, незаселених будинках, на вокзалах та в інших місцях, де можна сховатися від холоду та непогоди. Засоби для життя здобуваються жебракуванням, проституцією, дрібними крадіжками і участю в злочинній діяльності дорослих. У середовищі безпритульних поширені хвороби, у тому числі педикульоз, а також більш серйозні: туберкульоз і захворювання, що передаються статевим шляхом, ранній алкоголізм і наркоманія. Відсутність освіти прирікає тих із них, хто виживе в цих суворих умовах, на маргінальне положення на все життя, що залишилося. Робота з ними полягає у першу чергу в доставці у притулки і центри по реабілітації неповнолітніх, у лікуванні й оздоровленні, у соціально-психологічній реабілітації, у педагогічній корекції, відновленні (якщо це доцільно і відповідає інтересам дитини) сімейних зв'язків, можливо, у передачі в опікунську сім’ю або в усиновленні, або ж у передачі в дитячий будинок.