Соціальний зріз власної цінності правового порядку

Хаос або передує порядку, або виникає в результаті руйнування існуючого порядку. Він несе в собі величезну потенційну енергію, здатну за певних умов оформитися в конкретні структури. До категорії хаосу належать такі поняття, як ентропія, аномія, катастрофа, катаклізм, соціальний вибух, що позначають різні грані й аспекти розпаду соціальних структур, коли в атмосфері тотальної деструкції зникає очевидна логіка подій, коли в катаклізмах світу починає стикатися все з усім, а людям здається, ніби руйнується сама субстанція цивілізації й настає «кінець світу».

На думку В. А. Бачиніна, хаос – не аномальний, а цілком закономірний, природний стан, типовий для всіх типів соціальних систем. Він періодично поглинає будь-яку систему. І ця неминучість робить його скоріше правилом, ніж винятком, у соціальному житті індивідів і спільнот [1, с. 242].

Згідно з другим законом термодинаміки, або законом зростання ентропії, усі мимовільні процеси у Всесвіті є одновекторними й супроводжуються руйнуванням упорядкованих структур, розсіюванням енергії в просторі. Ентропія як динаміка наростання безладу є універсальним процесом, що зачіпає всі системи: від найменшої до максимально гігантської, якою є Всесвіт. Засновник кібернетики Н. Вінер писав: «Ми занурені в життя, де все в цілому підпорядковується другому закону термодинаміки: безлад збільшується, а порядок зменшується <... > У світі, де ентропія в цілому прагне до зростання, існують місцеві й тимчасові острівці зменшення ентропії, і наявність цих острівців дає можливість деяким із нас доводити наявність прогресу» [3, с. 270].

Закону зростання ентропії підпорядкована неорганічна, неструктурована речовина суспільства. Жива ж речовина, структурована в суспільні інститути, має антиентропійні властивості. Незважаючи на те, що в автономних системах ентропія постійно накопичується, організм постійними ритмічними зусиллями від неї позбувається, обмінюючись із середовищем речовиною й енергією.

В основі будь-яких змін, що відбуваються в природі, соціумі, людині, приховані розпад і хаос, які не мають ані причин, ані цілей, проте забезпечують безперервний рух. У цьому русі можливі різні напрями, вибір яких залежить від випадковостей. Ентропія є очевидною демонстрацією принципу індетермінізму, сутність якого зводиться до такого твердження: «Світ абсолютно та принципово невизначений».

Соціальна ентропія – це динаміка розпаду об’єктивних і суб’єктивних нормативно-ціннісних структур, що супроводжується ослабленням або повною атрофією їх соціалізуючих і регулятивних функцій. Ентропія як можливість завжди присутня в будь-якій із соціальних систем. Проте активні цілеспрямовані цивілізаційні інтенції індивідів, спільнот, соціуму та його інститутів не дозволяють цій можливості переходити в дійсність у повному обсязі. Лише в окремі історичні моменти за збігу низки особливих обставин ентропійний процес може охопити всю соціальну систему.

Так, в умовах перебування соціальної системи в історично конкретній «зоні біфуркації» навіть незначний сигнал, випадковість здатні привести всю систему в новий стан. У подібних умовах починається обвальне, лавиноподібне руйнування існуючих соціокультурних структур – релігійних і виховних інститутів, сімейних зв’язків, моральних і правових норм. Розпадаються практичні й духовні «скріпи», що об’єднували людей протягом століть у різномасштабні спільності. Слабшають і втрачають свою нормативно-регулятивну силу правові імперативи, збільшується кількість людей, що «випадають» із їх поля дії. Небажання дотримуватися морально-правових нормативів залишає індивідів без внутрішніх гарантій від небезпеки втрати людської сутності. У результаті вони виявляються беззахисними як перед силами зовнішнього соціального зла, так і перед злом, властивим їх власній природі.

На фоні ентропії ключових цивілізаційних структур виникає характерний феномен перерозподілу практичної енергії мас, яка може спрямуватися в русло негативістсько орієнтованої політичної активності. Люмпенізовані верстви виявляються в таких умовах найбільш пристосованими до подібної активності. Їх руками здійснюються найбільш жахливі руйнування та кровопролиття.

Головним знаряддям здійснення соціальної ентропії є принцип тотального заперечення, що починає панувати в більшості охоплених кризою сфер практичного й духовного життя. Під його впливом відбувається зміна світоглядних домінант у суспільній свідомості, у результаті чого з’являється все більше людей, які бачать у руйнуванні увертюру до прийдешнього творення.

Отже, соціальний порядок є станом, що протистоїть соціальній ентропії. У зв’язку із цим правовий порядок протистоїть правовій аномії, у чому полягає його соціальна цінність. Варто розглянути поняття правової аномії та продемонструвати роль правового порядку як її протилежності. При цьому треба врахувати, що, як вважає Ю. М. Оборотов, правова аномія виникає в результаті масштабних соціальних потрясінь і є свідченням переходу суспільства від однієї ціннісно-нормативної системи до іншої [4, с. 27].

У найзагальнішому вигляді мета права й іманентна ціль правового порядку – суспільство, де існують законність і порядок, громадяни благоденствують, а у відносинах між людьми переважають порядність і справедлива оцінка внеску кожного в загальну справу. У Стародавній Греції для такого стану суспільства був свій термін, а саме «евкомія», проте він так і не отримав широкого розповсюдження, на відміну від «аномії» – поняття, що означає беззаконня, відсутність ясних норм поведінки, якими могли б керуватися люди, щоб жити і благополучно, і чесно [5, с. 5].

Аномія (від грец. а – заперечення, nomos – закон, тобто буквально беззаконня, заперечення норм) є соціальною модифікацією хаосу й означає такий кризово- катастрофічний, історично-перехідний стан суспільних і особистісних структур, коли одні морально-правові приписи й норми вже не впливають на них, а інші, які змінюють їх, ще не діють. Соціальні форми, у яких виявляється аномія, –