+3 8(066) 185-39-18
fхрамі чоловічий монастир. Собор було частково відремонтовано, навколо нього споруджено дерев'яні монастирські будівлі, а всю територію обнесено високою дерев'яною огорожею. До робіт у соборі Петро Могила залучив італійського архітектора Октавіано Манчіні. Основним будівельним матеріалом була цегла і вапняно-піщаний розчин. Причому цегла часто застосовувалась не тільки для мурування стін і склепінь, але й для фундаментів. Стандартних розмірів цегли не було, тому іноді навіть в одному будинку можна зустріти цеглу різної величини. Внаслідок нерівномірності випалювання цеглини мали різні відтінки - від темно- червоного до світло-жовтого. Як правило, всі внутрішні приміщення будинків мали склепінчасті перекриття. У житлових приміщеннях стояли печі, облицьовані візерунчастими полив'яними плитками, що надавало інтер'єрам особливого колориту.
XVII століття ознаменоване національно-визвольною боротьбою українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького і возз'єднанням України з Росією. У 1654 році кияни затверджували у Софійському соборі історичні рішення Переяславської ради.
У XVII - XVIII століттях у Києві розгорнулось інтенсивне кам'яне будівництво. У 1697 році велика пожежа знищила дерев'яні будівлі Софійського монастиря. Через два роки почалося за указом Петра І спорудження нових кам'яних будинків навколо собору. Будівництво тривало по 1767 рік. У цей період споруджено дзвіницю, трапезну, хлібню (пекарню), будинок митрополита, західні ворота (Браму Заборовського), монастирський мур, південну в'їзну башту, Братський корпус, бурсу. В архітектурі цих будівель і в зовнішньому вигляді Софійського собору після поновлень знаходимо характерні риси української барочної архітектури XVII-XVIII століть.Імена будівничих Київської Софії невідомі. Але майстри, що будували Софійський собор у Новгороді, залишили своє автографи на стіні башти. Це були Крол, Ніжко та Якимя. Не виключена можливість, що вони приїхали в Новгород з групою майстрів, які щойно закінчили будувати Київську Софію.У наші дні золоті верхи собору видно здалеку з усіх пагорбів Києва: він є композиційним центром старого міста. Проте його вигляд значно відрізняється від того, яким він був за часів Київської Русі. За дев'ять з лишком століть свого існування Софійський собор після численних руйнувань не раз перебудовувався. У наші дні зовні він зберігся в "одязі" нашарувань XVII-XVIII ст. Проте під цими нашаруваннями добре збереглися його первісні форми.
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ
Техніка будівництва давньоруських споруд X-XI ст. нагадує візантійську, але має істотні відмінності, які свідчать про творче засвоєння візантійських традицій. Стіни собору будували з цегли й каменю. Перекриття складалися з коробових, купольних і хрестових склепінь.
Головний вхід до Софійського собору міститься з його західного боку. Перед входом у 1969 році встановлено меморіальний знак на честь бібліотеки, заснованої Ярославом Мудрим при Софійському соборі в 11 ст. На ньому портрет Ярослава Мудрого і слова з літопису «Повість временних літ»: «В лето 6545. Сей же Ярослав, син Володимер, насея книжними словеси сердца верних людий. Велика бо польза бивает человеку от учения книжного»
Увійшовши в Софійський собор через головний вхід, відвідувачі потрапляють в нартекс (західний притвор храму). Тут створено вступну експозицію, яка розповідає про собор, експонуються макети його первісного й сучасного вигляду. За ними можна ознайомитися зі стародавньою архітектурою пам’ятки і з пізнішими змінами в її зовнішньому вигляді.
Макет первісного вигляду Софії створено за матеріалами архітектурно-археологічних досліджень. У давнину прямокутну споруду Софії з півночі, заходу і півдня оточували два ряди відкритих галерей. На східному фасаді було п’ять вівтарних напівкруглих виступів (апсид). Із західного боку височіли дві башти із сходами, які вели на другий поверх. Перед головним входом було споруджено мармуровий портик. Вінчали собор 13 куполів, які поступово піднімалися від крайніх малих до центрального великого купола. Покриття здійснювалось свинцем безпосередньо по склепінню і куполах.
Фасади храму не штукатурились. Багато уваги зодчі приділяли зовнішньому архітектурному декору: арки північної галереї були прикрашені поребриком, фасади пожвавлені двохуступчастими нішами, на барабані головного купола виконано меандровий орнамент з цегли.
Давні обриси собору вражають чіткістю форм, цілісністю композиції, довершеністю художнього образу. Архітектура храму сповнена руху, поступового наростання об’ємів споруди від одноповерхових зовнішніх галерей до пірамідальної композиції тринадцяти бань, що надають Софійському собору особливої виразності.
Головний архітектурно-художній ефект споруди полягає в її складній і водночас гармонійній композиції. Відкриті арки галерей неначе зв'язують собор з навколишнім простором, падаючи композиції об'ємно-просторового характеру.
РОЗДІЛ 3. ВНУТРІШНЯ АРХІТЕКТУРА
Увійшовши з нартекса в собор, відвідувач знайомиться з внутрішньою архітектурою, яка збереглася з 11 століття без особливих змін. (рис.2)
Рис.2. Внутрішня архітектура Софійського собору
Внутрішнє планування собору чітке і ясне: прямокутна в плані споруда, витягнута по осі північ-південь, поділена дванадцятьма хрещатими стовпами на п’ять нефів - поздовжніх коридорів, які в східній частині закінчуються півколами апсид. Центральний неф вдвоє вищий і ширший від бокових і дорівнює за розмірами трансепту - головному поперечному членуванню. З півночі і півдня трансепт замикають двох’ярусні трипрольотні арки, які внизу спираються на восьмигранні, а вгорі - на пучкові стовпи. Така сама аркада замикала колись із заходу і центральний неф собору. Від неї залишилися основи восьмигранних стовпів, знайдені під час археологічних досліджень.
Таким чином, в 11 столітті центральний неф і трансепт утворювали в перетині рівноконечний просторовий хрест, над центром якого височів головний