Спілкування як базова категорія психології

 

1. Спілкування як базова категорія психології

2. Форми і види спілкування

3. Функції спілкування

Список використаної літератури

 

 

З точки зору психології спілкування – складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній діяльності обмін, який включає в себе:

1) обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини;

2) здійснювана знайомими засобами взаємодія суб'єктів, викликана потребами спільної діяльності і спрямована на значиму зміну в стані, поведінці, індивідуально-значущих дій партнера.

У найбільш загальному виді спілкування виступає як форма життєдіяльності. Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передачі форм культури і суспільного досвіду. Специфіка спілкування визначається тим, що у його процесі суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої.

У спілкуванні людина самовизначається, і самопред'являється, виявляючи свої індивідуальні особливості. За формою здійснюваних впливів можна судити про комунікативні вміння і риси характеру людини, про специфіку організації мовного повідомлення і загальну культуру і грамотність.

Спілкування пронизує всю життєдіяльність особистості. Форми спілкування в край різноманітні. Однак, у кінцевому рахунку, вони визначаються об'єктивними умовами, насамперед, характером суспільно-економічної формації. Кожне покоління людей застає як щось уже задане визначену суму продуктивних сил, капіталів і соціальних відносин. Спілкування, виражене у безпосередніх міжіндивідуальних зв'язках людей, завжди відповідає визначеним історично сформованим і соціально необхідним формам комунікації і реалізується відповідно до норм соціальне прийнятної поведінки.

М. С. Каган розглядає спілкування як один з видів людської діяльності, якому властиві відповідна структура і атрибути.

Л. П. Буєва припускає, що спілкування є безпосередньо і пережита реальність і конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особистісна форма. Суспільні відносини при цьому складають зміст процесу (дії об'єктивних суспільних законів і відносин), а спілкування – його індивідуалізовані форми.

В. М. Соковнін аналізує людське спілкування як комунікацію, як діяльність, як відношення, як взаєморозуміння і взаємовплив.

З погляду А. Н. Леонтьєва спілкування варто розглядати як визначену сторону діяльності, тому що воно присутнє в будь-якій діяльності в якості її елемента. Саму ж діяльність можна розглядати як необхідну умова спілкування.

Спробу інтегрувати в рамках єдиної концепції різні соціально-психологічні підходи до проблеми спілкування розпочала Г. М. Андрєєва. Характеризуючи спілкування, вона виділила в ньому три взаємозалежні сторони: комунікативну (обмін інформацією між людьми, які спілкуються), інтерактивну (організація взаємодії людей, які спілкуються) і перцептивну (процес прийняття один одного партнерами і встановлення на цій основі взаєморозуміння).

Аналіз досліджень психологів приводить до висновку про те, що незалежно від того, визнає це сам дослідник чи ні, але фактично майже всі дослідження спілкування орієнтовані на один з вищезгаданих теоретичних напрямків. Поряд з вище перерахованими авторами значення спілкування і його вплив на розвиток особистості вивчали такі психологи, як Б. Г. Ананьєв і В. М. М’ясищев.

Дослідження Б. Г. Ананьєва націлені на глибоке і широке вивчення спілкування, велике значення має осмислення вже зробленого в цій області в минулому, як у психології, так і в суміжних з нею науках. Б. Г. Ананьєв підкреслює, що особливою і головною характеристикою спілкування як діяльності є те, що через нього людина будує свої відносини з іншими людьми. Він говорить, що поведінка людини виступає не лише як складний комплекс видів її соціальних діяльностей, за допомогою яких навколишній світ стає більш реальним, але і як спілкування, практична взаємодія з людьми в різних соціальних структурах.

Розглядаючи психологічне значення взаємодії, здійснюваного у формі спілкування, Б. Г. Ананьєв не одноразово підкреслює, що, будучи обов'язковим компонентом праці, навчання, гри і всіх інших видів діяльності, які припускають взаємодію людей, воно виявляється умовою, без якої неможливе пізнання ними дійсності, формування в них емоційного відгуку на цю дійсність і заснованого на цьому пізнання і емоційного відношення, певної поведінки в цій дійсності. Спілкування настільки ж соціальне, як і індивідуальне явище, тому так нерозривно пов'язане соціальне та індивідуальне в найважливішому засобі спілкування – мовленні, індивідуальним проявом і механізмом якого є мова. Пантоміміка і жестикуляція стають такими саме тоді, коли експресія поведінки виконує комунікативну функцію.

Крім мовних і немовних засобів спілкування Б. Г. Ананьєв виділяє і внутрішню його сторону – пізнання учасниками спілкування один одного, міжособистісні відносини, саморегуляцію вчинків людини з врахуванням отриманого знання, перетворення внутрішнього світу людей, які беруть участь у спілкуванні. Б. Г. Ананьєв чітко показав значимість категорії спілкування для загальної, вікової і педагогічної психології, а також для психології індивідуальних розходжень.

В. Н. М’ясищев також вніс вагомий вклад у розробку комплексу питань, які відносяться до вивчення спілкування як психологічної категорії. На думку В. М. М’ясищева зв'язок відображення людьми один одного в спілкуванні з їх взаєминами є очевидним. У спілкуванні виражаються відносини людини з її різною активністю, вибірковістю, позитивним або негативним характером. Способом або ж формою спілкування і відносин є спілкування людини з людиною. Причини, які визначають наявність чи відсутність відповідності між відношенням і звертанням учасників спілкування, В. М. М’ясищев вбачав не лише в особистісних властивостях кожного з тих, хто спілкується окремо, але й в обставинах спілкування