Співвідношення моралі, права і політики

людини, формувати духовну особистість, право ж не здатне втручатися в сферу почуттів та емоцій, у глибинний внутрішній світ особистості. Однак сфера дії моралі не безмежна. Більшість правових процедурних і процесуальних моментів (послідовність стадій процесу законотворення, порядок ведення судового засідання, огляд місця при дорожньо-транспортній пригоді тощо) є етично нейтральними, і, отже, не можуть регулюватися мораллю.

Не можна забувати, що в кожній країні офіційно визнається за загальним правилом єдина система права, якій має підпорядковуватися все населення цієї країни. Моральні вимоги не складають такої спільної і єдиної системи. Мораль може диференціюватися у відповідності з класовим, національним, релігійним, професійних або іншим поділом суспільства; пануюча мораль – корпоративна, мораль правлячої еліти тощо.

Відмінності моральних принципів і моральних настанов існують не тільки між певними соціальними групами. Можна вказати на особливості професійної етики лікарів, юристів, вчителів тощо. Але і між людьми однієї і тієї ж соціальної групи. Зрозуміло, що «індивідуальних» правових норм не може бути.

7. За принципом дії. У юридичній літературі давно відзначається, що норма права виходить з формальної рівності між тими людьми, на яких поширюється її дія. Право в цьому сенсі є застосуванням рівного мас- штабу до людей. Наприклад, у сучасному суспільстві діють принципи загального і рівного виборчого права, згідно з якими всі виборці мають один голос, хоча хтось краще, а хтось не дуже, хтось добре розбирається в політичних проблемах, а хтось гірше тощо. Але право і не може діяти інакше, тому що воно охороняє і виражає інтерес кожного – в даному випадку – виборця, а інтереси всіх виборців рівні. Мораль не визнає цієї рівності. За її канонами кому більше дано, з того й більше вимагається.

Відмінності права та моралі є підставою для їх взаємодії та співпраці. Вони слугують високим цілям - ідеалам добра і справедливості, досягненню гармонії і процвітання, розвитку особистості й суспільства, забезпеченню й підтриманню громадського порядку. Реалізація правових норм, їх виконання багато в чому зумовлена тим, наскільки вони відповідають нормам моралі. Щоб правові норми діяли ефективно, вони, принаймні, не повинні протирічити моральним цінностям суспільства. У деяких випадках право сприяє порятунку суспільства від застарілих моральних норм. Наприклад, саме через право йшов процес подолання кровної помсти – одного з постулатів моралі минулих часів. Одночасно ряд правових норм (зокрема, кримінальні норми) безпосередньо закріплюють у законі моральні норми, підтримуючи їх юридичними санкціями.

Моральність не тільки відносно самостійне по відношенню до права і численних зовнішніх умов життєдіяльності людини, але багато в чому незмінне впродовж значних темпоральних вимірів. Їй властива певна константа, яка при всіх змінах економіки, політики, структур влади зберігає якийсь тип самобутнього морального мислення, що є основою, в тому числі і для української правової традиції. Саме менталітет як відображення більш глибоких пластів моральної і правової психології дозволяє побачити, як формується дієва модель організації соціального життя окремої особистості і народу в рамках конкретної культури і традиції.

У зв’язку з цим не можна категорично стверджувати, що право втілюється в життя тільки примусовими методами. Адже більшість громадян дотримуються правових норм добровільно, а не з остраху покарання. Звичайно, реалізація права являє собою складний процес, в якому використовуються і методи переконання, профілактики, виховання, щоб спонукати суб’єктів до правопорядку.

Будучи тісно пов’язаними, право і мораль підтримують один одного у впорядкуванні суспільних відносин, позитивному впливі на особистість, в формуванні у громадян належної моральної і правової культури, в запобіганні низки злочинів. Слушним є залучення до судових процесів представників громадянського суспільства, духовенства, психологів, соціальних представ-ників, а також членів сім’ї, друзів, сусідів тощо.

Отже, у процесі здійснення своїх функцій право і мораль повинні допомагати один одному в досягненні загальних цілей, використовуючи для цього властиві їм методи. Завдання полягає у тому, щоб зробити таку взаємодію максимально гнучкою і глибокою. Особливо це важливо в тих відносинах, де проходять грані між юридично караним і суспільно ганебним, де правові і моральні критерії тісно «взаємодіють». Моральними і правовими критеріями виступають базові поняття – «добро», «зло», «честь», «гідність», «борг» і ін., а також принципи справедливості, гуманізму, поваги, відкритості, формальної рівності тощо.

Проблема взаємодії та взаємної залежності політики і моралі є багатоплановою. Їх органічний зв’язок полягає в тому, що усвідомлення людиною свої політичних потреб неодмінно пов’язується з моральним вибором. Вони мають багатоманітну сферу перетину: від економічної діяльності й соціального життя до вироблення цінностей культури і вищих форм досвіду – смисложиттєвих, етико-філософських ідей. Зв’язок політики і моралі можна розглядати у різних площинах: через їх взаємну обумовленість, через співвідношення мети й засобів її досягнення, на рівні діалектичного протиріччя.

Як необхідні явища суспільного буття, політика і мораль функціонують в усіх його сферах і значною мірою регулюють процеси соціальних взаємодій людей. Для розуміння діалектичного співвідношення політики і моралі слід брати до уваги як різницю між ними, так і їх специфічні характеристики та функції.

Мораль як особлива соціокультурна форма зв’язку загального і одиничного викристалізувалася з родоплемінної свідомості. Хоч би яка локальна група виступала як суб’єкт моралі, вона завжди прагнула бути дійсним репрезентантом людської спільноти. Разом з тим, хоч би яких специфічних форм набувала моральна свідомість, вона за