Споживча кооперація в працях теоретиків

Вертикальна кооперація – це співробітництво сільськогосподарських і промислових підприємств, які на основі поділу праці беруть участь у різних технологічних процесах, здійснюють збір сільськогосподарської продукції, її зберігання, переробку, виготовлення кінцевого продукту та його реалізацію споживачам, займаються спільно матеріально-технічним постачанням, організують на спільній основі надання інших послуг своїм господарствам. Господарства, що кооперуються, зберігають юридичну й економічну самостійність. Однією з основних переваг міжгосподарської кооперації є те, що вона дає змогу об’єднати всі підприємства, незалежно від рівня їх економічного розвитку, в єдиний технологічний ланцюг на засадах спеціалізації та концентрації, організувати його з урахуванням досягнень науки і техніки. Це сприяє вирівнюванню економічних умов господарювання. Однак слід зазначити, що участь усіх підприємств у створенні міжгосподарських структур здійснюється суворо на добровільних засадах.

Міжгосподарські підприємства здійснюють свою діяльність відповідно до укладених договорів з господарствами-учасниками. Кожне господарство-учасник має власний баланс і є самостійною юридичною одиницею. Взаємовідносини учасників кооперації при цьому регулюються Статутом та іншими законодавчими актами України.

 

 

Поняття споживчої кооперації є одним з фундаментальних понять у світовій економічній науці. Водночас споживча кооперація залишається складним та малодослідженим явищем. Цьому є багато причин, але найголовніша з них – термінологічна. Це запозичене іноземне слово та створювані в комбінації з ним словосполучення і похідні слова впродовж тривалого часу досить вільно вживались для означення найрізноманітніших явищ і процесів, зовні подібних за змістом, але принципово відмінних за природою, формою та механізмами реалізації. Прикладами можуть бути широко вживані терміни «виробнича кооперація», «кооперація виробництва», «кооперація виробників», «кооперування», «кооперативні форми господарювання», «кооперативні відносини», «міжгосподарська кооперація», «споживча кооперація», «кооперативні принципи», «принципи кооперування», «кооперативна організація», «горизонтальна та вертикальна кооперація», «кооперативне законодавство», «регулювання коопераційних процесів», «кредитна кооперація», «кооперація у фінансово-кредитній сфері», «сільськогосподарська кооперація», «кооперація в сільському господарстві», «обслуговуюча кооперація», «кооперативні процеси», «міжнародна кооперація», «національна (наприклад, українська) кооперація», «міжгалузева кооперація», «кооперативне підприємство», «кооперація праці», «кооперативний рух», «кооперативні (коопераційні) зв’язки», «кооперативне формування», «кооперативна політика», «система кооперації», «чинники кооперації», «суб’єкти (об’єкти) кооперації», «кооперативна діяльність», «учасники кооперації», «колгоспно-кооперативна власність» тощо.

Таке «різноманіття» не тільки створює плутанину, а й часто веде до підміни окремих понять, що, в свою чергу, призводить до їх неправильного розуміння, а іноді й дискредитації. У зв’язку з цим питання термінології, а також методології дослідження кооперативної проблематики є надзвичайно важливими, на що звертають увагу окремі автори.

Слово «кооперація» (від лат. cooperatio) дослівно перекладається як «співпраця» і традиційно вживається у двох значеннях. У першому, широкому, значенні цей термін використовують, коли йдеться про кооперацію як процес, незалежно від конкретних організаційних форм його здійснення. У цьому разі під ним розуміють: спільні (сплановані та скоординовані) дії (свідомі чи несвідомі; добровільні чи примусові) окремих суб’єктів (вільних чи залежних) на основі об’єднання ресурсів (трудових, матеріальних, інтелектуальних; власних чи залучених) для досягнення певного ефекту (економічного, соціального, психологічного чи будь-якого іншого) для себе та/чи інших осіб (учасників процесу або третіх осіб). У цьому значенні слово «кооперація» вживають для означення процесу співпраці між окремими суб’єктами – міжгосподарська кооперація, кооперація праці, міжнародна кооперація, міжгалузева кооперація, горизонтальна та вертикальна кооперації. Окремі похідні слова та словосполучення також належать до цього значення – кооперування виробництва, кооперативні зв’язки тощо.

У другому, зовсім іншому, значенні слово «кооперація» вживають, коли йдеться про кооперацію як конкретну форму здійснення процесу співпраці. В цьому разі даний термін застосовують для позначення сукупності кооперативів – специфічної організаційно-правової форми кооперації, що виникла на певному етапі суспільного розвитку. Стосовно кредитної, споживчої, сільськогосподарської, житлової та інших видів кооперації мається на увазі сукупність кооперативів відповідного виду. Таке саме значення мають і словосполучення, у складі яких прикметник «кооперативний» у різних варіантах – кооперативний рух, кооперативна ідея, кооперативне право, кооперативна власність, кооперативна політика, кооперативна система, кооперативна організація тощо.

Таким чином, термін «кооперація» застосовують для означення як самого процесу співпраці окремих суб’єктів, так і сукупності конкретних організаційно-правових форм такої співпраці, що мають назву «кооперативи».

Очевидно, що ці два значення терміна «кооперація» досить тісно взаємопов’язані. Будь-який кооператив ґрунтується на кооперації, а кооперація виявляється через конкретну форму – кооператив. При цьому слід зазначити, що кооператив – лише одна з багатьох організаційних форм кооперації. Кооперація як процес виявляється в найрізноманітніших організаційних формах, природа яких залежить від існуючих суспільних відносин.

Для розуміння сутності та природи кооперації як співпраці людей її необхідно розглядати з двох точок зору – загальної та конкретно-історичної. Загальна сторона кооперації – це її внутрішня економічна сутність, яка існує і виявляється незалежно від конкретних умов, форм, ступеня розвитку суспільства та інших чинників. Конкретно-історична сторона – це організаційні форми виявлення кооперації в різних соціально-економічних та історичних умовах. Загальна сторона кооперації (процес співпраці) завжди знаходила свій вияв у певних конкретно-історичних формах.

Загальну сторону кооперації досліджувало багато вчених-економістів. Це питання глибоко розкрите К. Марксом в «Економічних рукописах 1861 -1863 років» та першому томі «Капіталу», де він виділяє просту кооперацію, за якої працівники для досягнення поставленої мети виконують однакові або однорідні операції, та складну кооперацію, за якої має місце розподіл праці, коли кожен незалежно виконує свою ділянку роботи, але весь процес спрямований на досягнення спільного результату.

Внаслідок кооперації та сама кількість працівників може виробити за той самий час значно більше, ніж вони зробили б, якби працювали поодинці. Завдяки кооперації може бути зроблена така робота, яка не могла б бути виконаною окремими працівниками. Таким чином, об’єднання людей, їх кооперація в процесі виробництва дає змогу, з одного боку, підвищувати продуктивність індивідуальної праці, з другого – скорочувати витрати часу та коштів, з третього – «досягати неможливого» для окремих суб’єктів.

Отже, за умов спільних дій людей, їх кооперації математичний принцип, згідно з яким «ціле дорівнює сумі його частин», часто не справджується. Результати спільних дій людей, як правило, перевищують суму можливостей кожного з них. Тому кооперацію можна вважати самостійною продуктивною силою, що дає змогу досягти результату, який не може бути отриманий у разі розрізнених дій окремих осіб. Ця закладена в кооперації продуктивна сила виникає з самого об’єднання і дає змогу підвищувати продуктивність праці та скорочувати витрати для осіб, які об’єдналися, і досягати неможливого для окремого індивіда.

Продуктивна сила, закладена в кооперації, становить її загальну економічну сторону. Ця загальна сторона виявляється через конкретно-історичні організаційні форми кооперації людей. В своїй найпростішій формі (як взаємодія багатьох людей для досягнення певної спільної мети) кооперація є загальною формою, що існує в будь-якій суспільно-економічній формації, за будь-якого способу виробництва.

У своєму еволюційному розвитку кооперація пройшла низку щаблів – від найпростіших, стихійних форм співпраці в первісному суспільстві до досить складних і розвинених форм міжрегіональної та міжнародної кооперації в сучасному техногенному суспільстві. Почуття безпорадної самітності та усвідомлення колосальної сили співпраці проходять червоною ниткою через всю історію людства. Що складнішими ставали економічні відносини наступних суспільно-економічних формацій, то різноманітнішими і досконалішими були властиві їм форми кооперації.