Станіслав Косіор - виконавець Голодомору в Україні

 

Протягом десяти років (1928-1938) Станіслав Косіор був генеральним секретарем ЦК КП (б) У. В умовах унітарної держави й багатопартійної політичної системи він мав обмежені повноваження, оскільки залежав організаційно й ідеологічно від ЦК ВКП (б).

Політична діяльність Косіора в Україні виявилася дуже «плідною»: саме сільське господарство України за рішенням листопадового (1929 року) пленуму ЦК ВКП (б) вибрали екзаменаційним полем для здійснення колективізації, а відсоток розкуркулених селянських дворів був найвищим у СРСР. Суперечлива й непослідовна була в роки Голодомору позиція Косіора, що Сталін не випадково назвав «гнилою дипломатією».

16 лютого 1932 року ЦК КП (б) В одержав телеграму Сталіна про засуху Поволжя й про необхідність формування насінних фондів за рахунок пошуку внутрішніх резервів. Наступного дня Косіор і Чубар відправили директивний лист обкомам і райкомам, у якому виразили готовність зробити насінну й продовольчу допомогу неродючим районам Західного Сибіру, Уралу й Поволжя. Їхня реалізація мала сумні наслідки для України. Пізніше Г. Петровский інформував політбюро ЦК КП (б) У про голод в районах Дніпропетровської, Одеської, Харківської, Київської й Вінницької областей, наполягав звернутися до ЦК ВКП (б) із проханням «... видати постанову про припинення хлібозаготівель на Україні й оголошенні вільної торгівлі». Однак Косіор не підтримав своєчасну й цілком конструктивну пропозицію Петровского.

Наприкінці березня – початку квітня, коли наступив час посівної кампанії, Україні не вистачало насіння. Надмірний оптимізм Косіора із приводу внутрішніх можливостей виявився політичним блефом. Погроза недосівби стала зовсім реальною. 26 квітня Косіор звертається до Сталіна з листом, у якому відзначає, що «... у нас є окремі випадки й навіть окремі села голодуючі», однак «усякі розмови про «голод» на Україні потрібно категорично відставити». Він завіряв партійного вождя в тім, що «серйозна допомога, зроблена Україні, дає нам можливість всі подібні вогнища ліквідувати». Уникаючи сталінського гніву, Косіор намагався заспокоїти його, використовуючи обережні фрази: «насіння вже на місці», «не дуже добре», «колгоспи, однак, живуть непогано», «озимі у всьому Степу блискучі», «трохи пізніше прийде додатков допомогу просом».

Косіор мав вичерпну інформацію про початок української катастрофи, перебуваючи особисто в районах, а також із селянських листів, яких тільки протягом січня – квітня надійшло в ЦК КП (б) В 115, з них багато яких від Секретаріату Сталіна. Селяни били тривогу, підтверджуючи факт голодомору: «ми приречені на голодну смерть», «поголовний голод у народі», «умирають діти в корчах від голоду», «до бідняків і слабких середняків, які виконали всі зобов'язання по хлібозаготівлях, заходили в будинок і відбирали останні 2-3 пуда зерна». Отже, Косіор і Сталін знали про голод ще на початку 1932 р.

Косіор сподівався на політичну індульгенцію, тому прийнявся ліквідувати «вогнища голоду», прагнучи зберегти номенклатурний пост й авторитет республіканського лідера. На початку травня 1932-го на його прохання політбюро ЦК ВКП (б) вирішило відвантажити Україні 6, 5 млн. пудів хліба, а також 600 тис. пудів зерна й 75 вагонів риби для громадського харчування колгоспників. Уже тоді голод охопив сотні селянських господарств, але на московську допомогу могли сподіватися лише ті, хто безпосередньо працював на колгоспних полях. Вісім районів Вінницької області, які перебували «у найбільш важкому положенні», одержали 4 вагони тюльки; 5 районів Дніпропетровської – 200 тонн проса й 2 вагони тюльки; 13 районів Київської – 6 вагонів тюльки; 5 районів Одеської – 150 тонн проса й 2 вагони тюльки; 8 районів Харківської – 250 тонн проса й 3 вагони тюльки; 5 районів Автономної Молдавської СРР – 200 тонн проса й 3 вагони тюльки. Населенню 44 районів УРСР, а це кілька мільйонів чоловік, виділили 800 тонн проса й 20 вагонів тюльки, начебто там жили не люди, а кури й пінгвіни.

25 травня Косіор повторив акцію виділення допомоги для організації громадського харчування колгоспників, обмежившись цього разу 81800 банками рибних консервів. Комічної виглядала телеграма Косіора від 27 травня про виділення колгоспникам Маріупольщини 3 вагони тюльки, начебто риба назавжди покинула Азовське море.

11 серпня Сталін, обурений тим, що 50 районів Київської й Дніпропетровської областей висловилися проти плану заготівель, розпорядився «взяти з України Косиора» і замінити його Кагановичем. Косіор же був призначений одним із секретарів ЦК ВКП (б). І якщо протягом першої половини 1932 року Косіор займався «гнилою дипломатією», свідомо замовчував масовий характер голоду, намагаючись уникнути сталінського гніву, балансуючи між політбюро ЦК ВКП (б) і партійних низів в Україні, то друга половина свідчила про його особисту участь в організації й сприянні штучному Голодомору.

У жовтні 1932-го він особисто займався «більшовицькою мобілізацією сил і забезпеченням виконання встановленого остаточного плану хлібозаготівель» в Одеській області. За його підписом набували чинності політично правові й адміністративні постанови, виконання яких привело до страшного голоду на території УРСР, до масової смертності селян. Деякі завізовані ним постанови, незважаючи на колегіальність вищого партійного органа, оскільки в умовах однопартійної диктатури вирішували перші особи, мають ознаки політики геноциду українського народу.

Саме Косіор разом з Реденсом розробляли «... соціальний оперативний план ліквідації основних кулацьких і петлюрівських контрреволюційних гнізд» у районах Київської, Чернігівської й Дніпропетровської областей. 8 грудня, звітуючи перед ЦК ВКП (б), Косіор писав, що репресії в колгоспах «застосовані у великій кількості»: арештовано 1230 чоловік, з них 340 голів колгоспів, 750 членів правлінь, 140 рахівників, крім того, 140 бригадирів, 265 вагарів, заведено 500 справ по хлібозаготівлях (саботаж, крадіжка зерна тощо). Він відзначав, що «нами» занесено на «чорну дошку» 6 сіл, а в областях 400 колгоспів, а ефективним заходом впливу на «саботажників» визнав застосування натуральних штрафів за невиконання хлібозаготівельних завдань.

Знаючи про дійсні причини голоду в Україні, Косіор цинічно й грубо пояснював, що до цього привело «погане ведення господарства й неприпустиме відношення до суспільного добра – втрати, злодійство й розбазарювання хліба», адже в «... більшості голодуючих районів хліба по заготівлях була взята жалюгідна кількість, і говорити, що «хліб відібрали», ніяк не можна».

 

 

1. Гуро И., Андреев А. Горизонты: Повесть о Станиславе Косиоре. – М. : Политиздат, 1977. (Пламенные революционеры). с ил. То же. – 2-е изд. – 1979. – 407 с, ил.

2. О Станиславе Косиоре: Воспоминания, очерки, статьи / Сост. : М. Б. Погребинский. – М. : Политиздат, 1989.

3. Шикман А. П. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. – М. : АСТ-ЛТД, 1997.