Становлення та напрями державної молодіжної політики

Державна молодіжна політика – це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

В Україні сучасні підходи до розроблення і впровадження державної молодіжної політики започатковані 1990 р. резолюцією ХХVІІІ з’їзду Компартії України “Про молодіжну політику Компартії України”. Вона, власне, була дорученням партійним комітетам виробити, залучивши державні й комсомольські органи, науковців і практиків, нову молодіжну політику.

Початок роботи над розробкою і втіленням нової цілісної молодіжної політики став можливим як складова всього процесу оновлення суспільства, завдяки усвідомленню тієї загальновідомої істини, що за молоддю як соціальною групою населення, реально діючою уже сьогодні, не лише майбутнє, а й багато в чому залежить сьогодення, його реформування та оновлення.

Цей крок партії був здійснений тому, що із втратою авторитету і значення КПРС та ВЛКСМ серед широких верств населення унеможливлювалася і попередня модель молодіжної роботи. На місцях це відчувалося гостріше, ніж у центрі. Недієздатність такої роботи з молоддю найбільш очевидно виявлялася на рівні неформальних молодіжних груп та об’єднань, які повсюдно виникали в той час і завдавали багато клопоту партійним, комсомольським комітетам, органам державної влади.

Ще на підході до проголошення незалежності України, коли комсомол почав втрачати свої позиції, а інші молодіжні організації лише розпочинали свою діяльність, для вирішення молодіжних проблем, що з новою силою загострилися, на місцях за ініціативи органів державної влади вже напрацьовувалася нова нормативна база роботи з молоддю. На рівні областей, міст, районів розроблялися програми соціальної адаптації молоді та її розвитку; положення про органи державного управління, що мали стати відповідальними за провадження державної молодіжної політики в регіонах; деякі матеріали з досвіду роботи та методичні рекомендації щодо її провадження. Разом з тим створювалися комітети, відділи у справах молоді як структурні підрозділи виконкомів рад народних депутатів відповідних рівнів. Все це фактично й започаткувало державну молодіжну політику на місцях.

Так, у Тимчасовому положенні “Про відділ у справах молоді виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів» записано, що відділ є органом, який забезпечує проведення державної молодіжної політики і реалізацію соціальнозначущих молодіжних ініціатив в області. Відділ був створений відповідно до чинного законодавства рішенням обласної ради народних депутатів від 27 березня 1991 р. як юридична особа, підпорядковувався обласній раді народних депутатів і її виконавчому комітетові, у своїй діяльності керувався чинним законодавством та Положенням.

На Донеччині відправним пунктом нової моделі молодіжної роботи вважається прийняття Донецькою обласною радою народних депутатів у березні 1991 р. концепції «Про загальні засади молодіжної політики в області та першочергові заходи щодо її реалізації». Прийняття цієї концепції дало змогу визначити основні напрями діяльності щодо вирішення проблем молоді та розпочати створення організаційно-управлінських структур з молодіжної роботи в органах виконавчої влади. Вже в червні 1991 р. було прийнято Положення про Комітет у справах молоді, в якому головним завданням визначалося створення соціально-економічних, організаційних, правових умов і гарантій для соціального становлення та розвитку молодих громадян, їхньої найповнішої самореалізації в інтересах всього суспільства. На таких засадах започатковувалася державна молодіжна політика й в інших регіонах.

Паралельно саме тоді створювалися виконавчі органи, що опікувалися проблемами молоді в містах і районах. Органами виконавчої влади на обласному рівні приймалися документи, що рекомендували створювати відповідні виконавчі структури в містах і районах. Так, згідно з прийнятими обласною радою народних депутатів Запорізької області концепцією державної молодіжної політики в області та першочерговими заходами щодо її реалізації міським та районним радам народних депутатів пропонувалося створити відповідні комітети в справах молоді при міськрайвиконкомах й надати їм функції керівництва всім комплексом вирішення молодіжних проблем. На початок серпня 1991 р. в усiх мiських та в половинi районних виконкомiв були створенi комітети у справах молоді і розпочалася розробка молодіжних програм. Крім того розроблялися та були затверджені відповідними радами положення про нові молодіжні структури.

Слід зазначити, що документи, які розроблялися і приймалися на обласному рівні, активно використовувалися як аналоги для розробки і прийняття відповідних документів на рівні міст і районів. Для прискорення процесу і з огляду на незначний кадровий потенціал на місцях та його рівень підготовки в методичному плані це був вдалий підхід. Дослідники з УкрНДІ проблем молоді, аналізуючи аналогічний документ дещо пізнішого періоду, зазначали, що однією з особливостей структури програми (йдеться про «Програму реалізації державної молодіжної політики в Луганській області на 1995-1996 рр.) є те, що вона умовно складається з двох великих частин: заходи на рівні області і заходи, які рекомендуються для проведення в містах та районах. Це в цілому відображає ситуацію, за якої на обласному рівні створена досить ефективна система реалізації державної молодіжної політики і потрібно лише її доопрацювати, а в містах і районах, за деяким винятком, цей напрям роботи має другорядний характер”.

Отже, в 1990-1991 рр. в областях, містах, районах почали створюватися структурні підрозділи в органах державної влади, на які покладалася координація діяльності щодо вирішення проблем молоді. А разом з ними зароджувалася державна молодіжна політика на регіональному рівні.

Слід наголосити, що регіональна державна молодіжна політика як специфічний напрям діяльності держави зароджувалася саме на обласному рівні та у великих містах і цей процес мав тверде підгрунтя, оскільки:

1. На той час уже була напрацьована певна нормативна база регіональної державної молодіжної політики (програми, першочергові заходи, положення тощо).

2. На обласному рівні для здійснення молодіжної політики був достатній кадровий потенціал.

3. На рівні області відрив керівництва від широких верств населення, ступінь нерозуміння їхніх проблем ще не стали надто великими. Обласне керівництво швидше, ніж керівники центральних органів влади, відчуло необхідність організації роботи з молоддю по-новому.

4. На обласному рівні вистачало повноважень органів державної влади і управління, що дозволило проявити достатню гнучкість і оперативність щодо впровадження нових підходів у роботі з молоддю – більшу порівняно з центральними органами влади. Неповороткість бюрократичної машини не стала в цьому плані вирішальною.

Водночас, процес започаткування нової державної молодіжної політики на рівні міст, районів дещо стримувався значно меншим кадровим потенціалом і більш обмеженою компетенцією органів державної влади, хоча вони й виявляли більшу оперативність у роботі і гостріше відчували вимоги часу.

Головними напрямами державної молодіжної політики Україні є:

розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, в охороні відтворенні навколишнього природного середовища; – формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які забезпечували здоровий генофонд народу України.

Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Державна молодіжна політика формується та реалізується шляхом:

прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної молодіжної політики;

проведення у Верховній Раді України щорічних слухань про становище молоді та підготовки доповіді з цього питання Верховній Раді України, Президенту України;

діяльності в органах державної влади та управління всіх рівнів структурних підрозділів, що займаються проблемами молоді;

створення соціальних служб для молоді та підготовки соціальних працівників;

розробки та реалізації державних цільових програм з питань молодіжної політики;

виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної молодіжної політики, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, заінтересованих у роботі з молоддю;

утворення спеціальних фондів.

Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється в інтересах молодої людини, суспільства, держави та з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді.

 

 

Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року № 2859-XII (зі змінами) // Урядовий кур’єр. – 2007. – №7. – С. 2.

Молодіжна політика в Україні: практична реалізація. Збірник нормативних документів, розробок та методичних матеріалів стосовно роботи з молоддю. – К., 2003. – 118 с.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про стан реалізації державної молодіжної політики» від 18 листопада 2007 року № 9 // Урядовий кур’єр. – 2007. – №7. – С. 2.