Статистика виробництва продовольчих товарів в Рівненській області

Невиробничі видатки (необґрунтовані відхилення від техніко-економічних і технологічних нормативів, штрафи, пені і неустойки, які сплачені за порушення договірних умов поставки, недопоставки і втрати товарно-матеріальних цінностей, затрати на виправлення браку) та видатки, які пов'язані із зниженням цін на товари і продукти у зв'язку з пониженням сортності та інші, не входять до складу собівартості продукції.

У практиці роботи підприємств (об'єднань) до витрат на виробництво і реалізацію продукції включаються витрати, які пов'язані з перевитратами ресурсів, і навіть витрати від безгосподарності. Це веде до виправдання будь-яких витрат, а отже, і до формування затратного механізму ціноутворення.

Розрізняють дві категорії собівартості продукції: виробничу (фабрично-заводську) і повну (собівартість реалізації). Перша об'єднує лише ті затрати, що пов'язані з процесом виробництва продукції, починаючи з моменту запуску сировини (матеріалів) у виробництво і закінчуючи документальним підтвердженням готовності виробів і здачею їх на склад готової продукції. Друга, тобто повна собівартість, до свого складу включає виробничу собівартість і позавиробничі видатки (видатки, які пов'язані із зберіганням і реалізацією продукції). І виробнича, і повна собівартість використовуються по всьому обсягу виготовленої і реалізованої товарної продукції. Валова продукція обліковується за виробничою собівартістю.

При вивченні виробничих затрат необхідно розрізняти собівартість всієї продукції, виготовленої у даному періоді - загальну суму затрат на виробництво і собівартість одиниці продукції (рівень собівартості). Рівень собівартості визначають шляхом ділення загальної суми затрат, пов'язаних з виробництвом певного виду продукції, на обсяг виробництва в натуральних одиницях. Рівень собівартості для окремого підприємства чи галузі здебільшого величина середня.

Середня галузева собівартість використовується в якості основи для встановлення рівня оптової ціни на конкретний вид продукції. В середньому по промисловості питома вага собівартості в ціні в даний час становить 80%. Тому вдосконалення методів калькулювання (розрахунку) собівартості є важливою умовою підвищення якості цін, відбиття у них суспільно необхідних затрат.

Важливим завданням статистики собівартості продукції є:

1)забезпечення правильного обчислення рівня собівартості продукції;

2) систематичне спостереження за виконанням плану по собівартості продукції;

3) вивчення структури собівартості за видами затрат і виявлення впливу

зміни структури на динаміку собівартості продукції;

4) аналіз факторів, що впливають на рівень і динаміку собівартості продукції, виявлення резервів подальшого її зниження.

 

 

Для того, щоб організувати належну роботу по зниженню затрат на виробництво продукції, необхідно знати, з яких складових елементів формується собівартість, яку питому вагу займають у ній затрати на оплату праці і матеріальні ресурси ( матеріали, енергія, паливо), амортизація, інші витрати.

Склад собівартості продукції вивчають за допомогою двох видів класифікацій витрат: за економічними елементами, статтями калькуляції.

При вивченні затрат за економічними елементами не береться до уваги те, де і з якою метою витрачається той чи інший вид ресурсів, важливо, щоб затрати підприємства (об'єднання) були однорідні за економічним змістом. Наприклад, витрати на придбання палива належать до одного елемента незалежно від того, як це паливо використовувалось, безпосередньо у виробництві чи на опалення приміщень.

 

 

Важливим фактором зростання ефективності виробництва виступає підвищення якості продукції. З точки зору суспільства поліпшення якості продукції на місці її безпосереднього виробництва еквівалентне збільшенню її обсягу в сфері споживання. Продукція промисловості, як відомо, забезпечує зростання продуктивності суспільної праці, з одного боку, і з іншого - дозволяє більш повно задовольнити попит населення у необхідних товарах.

Під якістю продукції розуміють здатність її задовольнити конкретну потребу відповідно до її призначення. Науково-технічний прогрес дозволяє виявити і використати нові, раніш невідомі корисні властивості виробів, що значно поліпшує їх якість. Остання виявляється лише в процесі споживання, тут проявляється її економічна суть і значення.

Якість продукції тим вища, чим вища культура виробництва, що проявляється в ступені досконалості технічних процесів, рівні механізації і автоматизації виробництва, ритмічності роботи підприємств, рівні кваліфікації робітників. Підвищення якості продукції безпосередньо залежить від якості роботи, тобто від додержання організаційної і технологічної дисципліни, підвищення технічного рівня виробництва, ефективного використання ресурсів, удосконалення організації виробництва і праці.

Статистичне вивчення якості продукції охоплює такі питання, як контроль за виконанням технологічних процесів і операцій, зв'язаних з виготовленням продукції, забезпеченням ритмічності і рівномірності виробництва, відповідністю якості продукції встановленим нормам і стандартам, зниженням виробничого браку та зменшенням рекламацій. Якість багатьох виробів визначається не одним, а кількома параметрами. Деякі з них, зокрема, відповідність моді, доцільність конструкції важливі для багатьох виробів, проте не можуть безпосередньо виражатися кількісно. 

 

 

Вартісний  облік продукції  дозволяє  обчислювати  ряд показників  її  обсягу  на  будь-якому  рівні: починаючи  від  цеху  і  закінчуючи  галуззю загалом. Цього  не  може забезпечити  облік продукції в натуральних вимірниках, при якому  різноіменна продукція не може підсумовуватись. Неможливо у цьому випадку складатиі елементи  продукції, які перебувають  на різних стадіях її готовності: напівфабрикати і незавершене виробництво – це продукти, які розрізняються рівнем кристалізованої в них праці, здатністю задовольнити  потреби  суспільства.

Серед вартісних показників, які зарактеризують  діяльність підприємства, розрізняють показники валового обороту, валової