Стратегія правильної самоідентифікації

Мобільні індивіди починають соціалізацію в одному класі, а закінчують в іншому. Вони буквально розриваються між несхожих культурами і стилями життя. Вони не знають, як себе вести, одягатися, розмовляти з точки зору стандартів другого класу. Часто пристосування до нових умов залишається досить поверхневим. Типовим прикладом є мольеровскій міщанин у дворянстві.

Такі головні види, типи та форми (між цими термінами істотних відмінностей немає) соціальної мобільності. Крім них іноді виділяють організовану мобільність, коли переміщення людини або цілих груп вгору, вниз або по горизонталі управляються державою а) за згодою самих людей, б) без їх згоди. До добровільної організованої мобільності слід віднести так званий соціалістичний оргнабор, громадські заклики на комсомольські будівництва і т. п. До недобровольной організованої мобільності можна віднести репатриацию (переселення) деяких народів і розкуркулювання в роки сталінізму.

 

 

Міжгрупова мобільність – це рівень здатності індивіда чи етнічної групи інкультуруватися і адаптуватися у новому етносоціальному середовищі, максимально сприйнявши його рсии і ознаки.

Однак при розгляді етносу як біосоциального організму він виявляється групою з нульовим рівнем міжгрупповой мобільності, оскільки етнічність є спадковою якістю, і ніхто не може вибирати етнічну групу, до якої хотів би належати. Проте у наш час рідко хто з дослідників дотримується настільки крайньої точки зору і визначає етнічну приналежність індивіда по «крові». Більшість учених згодні з тим, що етнічність являє собою скоріше приписувану (пропоновану суспільством), ніж наслідувану якість, і розглядають етнос як своєрідну сполучну ланка між двома типами груп: приналежність до яких практично неможливо змінити, і які людина вибирає собі сама.

Феномени міжгрупової мобільності детерміновані не лише реальними міжгруповими відносинами і соціальним контекстом. Існує й друга – психологічна – лінія детермінації, тому необхідне врахування когнітивних процесів, які лежать у їх основі. Цей розгляд варто почати з базового процесу категоризації, за допомогою якого люди інтерпретують навколишній світ і своє місце в ньому. Іншими словами, це процес, що приводить до породження у свідомості людини образа світу. А. Н. Леонтьєв, відзначаючи, що «... проблема сприйняття повинна ставитися як проблема побудови у свідомості індивіда багатовимірного образу світу, образу реальності», підкреслював, що вимірність або категоріальність світу – це характеристика образу світу, не іманентна самому образу. Тобто, когнітивний процес категоризації відбиває категоріальність об'єктивного світу.

Пунктом згоди більшості дослідників, які належать до різних галузей знань і теоретичних орієнтацій, є підкреслення важливості принципу біполярности, відповідно до якого протікає категоризація у випадку міжгрупової мобільності. Передбачається, що в архаїчному мисленні поняття народжувалися парами, тому що виникали з порівняння – поняття світла з'явилося одночасно з поняттям темряви, спокою – з рухом, життя – зі смертю. Найдавніша система категоризації, заснована на принципі біполярності, зберегла вражаючу стійкість і до наших днів. Відповідно до цього принципу відбувається і категоризація спільнот, членами яких люди себе сприймають («ми»), і тих, які вони не сприймають своїми («вони»).

Розподіл людей по групах, категоризація на «ми» – «вони» відбувається при побудові образу соціального світу, якщо слідом за А. Я. Гуревичем, виділяючи універсальні, тобто властиві людині на будь-якому етапі її історії, але мінливі по своєму змісті в різних культурах, категорії, розділяти їх на «природний космос» і «соціальний космос».

Етнічні спільності займають важливе місце серед безлічі соціальних категорій – соціальних класів, професій, соціальних ролей, релігійний приналежності, політичних пристрастей і т. д. При побудові ієрархії соціальних категорій вони виявляються на одному з верхніх рівнів, слідом за категоризацією людей як членів роду Homo sapiens.

А на думку російського історика Б. Ф. Поршнєва, етнічні категорії з'явилися слідом за цією глобальною категорією і її протилежністю (люди – не-люди). Поршнєв спробував вивести психологічні детермінанти міжгруппової мобільності з матеріалів людської історії і розглянути процеси, пов'язані з ідентифікацією індивіда із групою, починаючи з самих джерел становлення людства як соціальної спільності. Відповідно до його гіпотези, суб'єктивне «ми» з'являється, коли люди зустріли і відокремилися від якихось «вони», тобто усвідомили бінарну опозицію «вони – не-люди, ми – люди»: «Перше людське психологічне відношення – це не самосвідомість первісної родової громади, а відношення людей до своїх близьких твариноподібних предків і тим самим відчуття ними себе саме як людей, а не як членів своєї громади».

По мірі вимирання і винищування палеоантропів та ж психологічна схема поширилася на відносини між групами людей: громадами, родами, племенами. Але й у цьому випадку «ми» – це завжди люди, а в приналежності до людей членів чужої групи в первісної людини могли виникнути сумніви. Приклад, що підтверджує гіпотезу Поршнєва, можна привести з досліджень австралійських аборигенів: «Аборигени вважали сусідні групи, подібні за мовою і культурою, близькоспорідненими, і називали їх «дьянду». Для всіх інших груп у них був термін «нгаї», який означав «чужинці, вороги»... Разом з тим відношення до нгаї було диференційованим. Тих з них, хто жив по сусідству і з ким контакти були, аборигени вважали «бін», тобто людьми за своїм фізичним виглядом. Що ж стосується населення, яке жило далеко, те аборигени сумнівалися в його приналежності до розряду людей».

На це вказують і досить численні етноніми зі значенням «люди», наприклад, у багатьох народів Сибіру і Далекого Сходу – нанайців, нівхів, кетів та ін. А самоназва чукчів – луораветлани – «справжні люди». Відзвук подібного відношення до чужого ми виявимо і у російській назві народу, який сам себе називає deutsch. У древньоруській мові словом «німець» позначали як людину, яка говорить неясно, незрозуміло, так і іноземця: чужоземці, які не говорять по-російськи, сприймалися майже німими, а виходить, якщо й людьми, то досить неповноцінними.

У концепції Поршнєва мова йде про процеси категоризації (на «ми» і «вони»), соціальної ідентифікації і соціальній диференціації, якщо використати категоріальну сітку британських дослідників А. Тешфела і Дж. Тернера, яка одержала широке поширення у світовій соціальній психології. Вживаючи різні терміни, вони висувають загальний психологічний принцип, відповідно до якого диференціація (а відповідно і мобільність) категоризованих груп нерозривно пов'язана з іншим когнітивним процесом – груповою ідентифікацією (усвідомленням приналежності до групи).

Позиції радянських і британських дослідників не повністю збігаються. Поршнєв наполягає на первинності «вони» стосовно «ми», тобто на первинності міжгрупової диференціації. Підтримку цій точці зору можна знайти в історії первісного суспільства, для якого дуже довго була характерно дифузійна етнічна самосвідомість. Наприклад, у ранньоземлеробних груп: «Нерідко самоназв взагалі не було, зате завжди були назви для іншомовних або інокультурних сусідів, що вказує на наявність етнічної свідомості. Іноді група використовувала як самоназву прізвисько, дане їй сусідами, якщо тільки воно не мало яскраво вираженого негативного відтінку».

Натомість Тэшфел всі когнітивні процеси вибудовує в ланцюжок, у якій ідентифікація передує диференціації. Але це розходження не настільки важливе, тому що виділення послідовності когнітивних процесів – наукова абстракція: у реальності два процеси невіддільні, і залежно від обставин один з них може бути більш певним, усвідомленим, ніж інший.

У ситуації конфлікту одна зі сторін може бути відкинута дуже широким блоком етнічних общнин, для яких важливіше відокремлення від «вони», ніж уподібнення: «саме... «вони» наділяються однозначною етнічною характеристикою, і тому боротьба з ними сприймається як боротьба з конкретним носієм далекої культури і чужих національних інтересів». Наприклад, проживаючі у Наддністрянщині росіяни, українці і навіть молдавани об'єдналися в боротьбі з керівництвом Республіки Молдова проти «румунізації», що можна вважати свідченням низької міжгрупової мобільності цих общин.

 

 

Агеев В. С. Психология межгрупповых отношений. – М. : Изд-во МГУ, 1983.

Бодалев А. А. Формирование понятия о другом человеке как личности. – Л. : Изд-во АПН РСФСР, 1970.

Келли Г. Процесс каузальной атрибуции // Современная зарубежная социальная психология. – М. : Изд-во МГУ, 1984.

Пірен М. Основи етнопсихології. – К. : Знання, 1998.

Стефаненко Т. Г. Этнопсихология. – М. : Институт психологии РАН, «Академический проект», 1999.