Строки досудового розслідування: порядок обчислення та продовження

З метою дотримання сторонами кримінального провадження розумних строків, як однієї із засад кримінального провадження (ст. 28 КПК) [2], статтею 114 КПК України надається право прокурору, слідчому судді, суду встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого кримінальним процесуальним законом для прийняття відповідного процесуального рішення або вчинення процесуальної дії. Такі рішення зазначеними особами повинні прийматися з обов’язковим урахуванням обставин конкретного кримінального провадження.

При цьому частиною першою статті право встановлювати процесуальні строки надано слідчому судді та суду. Разом з тим із назви статті випливає, що таке право має і прокурор. Крім того, у тексті частини другої коментованої статті зазначається про строки, які встановлюються як слідчим суддею, судом, так і прокурором. Згідно з положенням п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК [2] прокурор уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений ним строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій. Частинами 2 та б ст. 28 КПК передбачено, що проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, підозрюваний, потерпілий мають право звернутися до прокурора з клопотанням, у якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здій- нення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені законом.

Таким чином, прокурор, як слідчий суддя та суд, наділений правом встановлення процесуальних строків.

Процесуальні строки, що встановлюються прокурором, слідчим суддею, судом, не можуть перевищувати меж граничних строків, передбачених кримінальним процесуальним законом, та мають бути достатніми за часом для вчинення відповідних процесуальних дій чи прийняття процесуальних рішень. Вони не повинні перешкоджати реалізації права на захист.

Процесуальні строки – поняття юридичне і тому вони обчислюються тими величинами, які прямо зазначені в законі. Правила обчислення строків, сформульовані у ст. 115 КПК [2], є загальними і підлягають застосуванню при обчисленні строків, встановлених кримінальним процесуальним законом, на всіх стадіях кримінального провадження. Згідно з ч. 1 статті 115 КПК процесуальні строки обчислюються годинами, днями і місяцями. Крім того, строки можуть визначатися і вказівкою на подію. Наприклад, у разі застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, звільняється з-під варти негайно (ч. 1 ст. 202 КПК) ; слідчий невідкладно у письмовій формі повідомляє прокурора про початок досудового розслідування (ч. б ст, 214 КПК) ; письмове повідомлення про підозру вручається в день його складання слідчим або прокурором (ч. 1 ст. 278 КПК) [2].

При обчисленні строку годинами строк закінчується в останню хвилину останньої години. Наприклад, особу затримано 1 січня о 10 год 30 хв. Строк затримання без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати 72 годин з моменту затримання (ч. 1 ст. 211 КПК). Отже, строк затримання закінчується 4 січня о 10 год 30 хв.

За загальним правилом день розуміється як повна доба. При обчисленні строку днями він закінчується о 24 годині останнього дня строку. Разом з тим ч. 6 ст. 115 КПК передбачає норму, згідно з якою якщо відповідну дію належить вчинити в суді або в органах досудового розслідування, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня у цих установах, оскільки вони не здійснюють свою діяльність цілодобово [9, с. 416].

Строки, що обчислюються місяцями, закінчуються у відповідне число останнього місяця. Законодавець також визначає, якщо останній місяць строку не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця (ч. 4 ст. 115 КПК) [2]. Зокрема, наприклад, ЗО грудня почався перебіг двомісячного строку, який спливає у лютому, який не мас цього числа, тоді строк закінчується 28 лютого (якщо це високосний рік – 29 лютого). Аналогічні ситуації виникають, коли строк починається із 31 числа.

Перебіг строку, який обчислюється днями та місяцями, починається з наступного дня, тобто не береться до уваги той день, від якого починається строк. Це правило не застосовується до строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу (ч. 5 ст. 115 КПК) [2].

Якщо дію належить вчинити в суді або в органах досудового розслідування, то строк повинен закінчуватися у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

У строк включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами – і неробочий час.

Відповідно до ст. 67 КЗпП [3] загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (ст. 73 КЗпП) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого (ч. З ст. 67 КЗпП) [3].

Статтею 73 КЗпП встановлені такі святкові і неробочі дні: 1 січня – Новий рік, 7 січня – Різдво Христове, 8 березня – Міжнародний жіночий день,