Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності

Виключні права на об'єкт інтелектуальної власності діють протягом строку, передбаченого чинним законодавством, що може передбачати продовження такого строку.

У загальних положеннях визначаються і принципові засади строків чинності права інтелектуальної власності. За загальним правилом строк чинності права інтелектуальної власності (чи виключного права) визначається чинним законодавством. На окремі види об'єктів промислової власності закон допускає продовження строків їх чинності. Проте особисті немайнові права на результати інтелектуальної діяльності діють безстроково. Чинне законодавство про інтелектуальну власність чітко визначає підстави для дострокового припинення правової охорони окремих об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі внаслідок невикористання цього права протягом певного строку.

Визнання результатів інтелектуальної, творчої діяльності об'єктами права інтелектуальної власності зовсім не виключає виключного права на ці об'єкти. Саме по собі право власності на той чи інший об'єкт є виключним правом. Проте Закон України «Про авторське право і суміжні права» конкретизує це положення у ст. 12, яка проголошує, що авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.

І нарешті, до загальних положень про інтелектуальну власність можна віднести і норми про захист права інтелектуальної власності. Чинні закони про інтелектуальну власність для кожного виду визначають свої, нібито специфічні, властиві саме цим об'єктам права інтелектуальної власності цивільно-правові засоби їх захисту. Вони не збігаються між собою, не узгоджені і навіть суперечливі. Видається, що така розбіжність у цивільно-правових засобах захисту об'єктів права інтелектуальної власності нічим не виправдана. Однак глави ЦК України, присвячені захисту права інтелектуальної власності, ще до кінця не відпрацьовані і не можуть надати надійного та ефективного захисту. Слід мати на увазі, що у Кодексі терміни «охорона прав» і «захист прав» не є синонімами. Під охороною прав треба розуміти правове регулювання суспільних відносин, що складаються у процесі створення, оформлення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності у найширшому значенні. Під захистом прав у Кодексі слід розуміти встановлену відповідальність за будь-які посягання на права інтелектуальної власності, за будь-які їх порушення. Це відповідає загальновизнаним поглядам.

У ЦК України передбачено способи захисту прав інтелектуальної власності залежно від її виду. Такий підхід до захисту прав на одні і ті самі об'єкти не виправданий.

У главі «Загальні положення про інтелектуальну власність» одна стаття присвячена саме захисту (ст. 432 ЦК України). Вона називається «Захист права інтелектуальної власності судом» і проголошує, що захист прав інтелектуальної власності здійснюється такими самими способами, що й всі цивільні права, тобто у судовому порядку.

Крім того, для захисту виключних прав у цій статті передбачено спеціальні способи:

вилучення матеріальних об'єктів, за допомогою яких були здійснені порушення прав, і матеріальних об'єктів, створених внаслідок цього порушення;

обов'язкова публікація про порушення права з повідомленням, кому порушене право належить;

інші способи, передбачені законом.

Які ж інші способи захисту виключних прав вміщує ЦК України. Це можуть бути: визнання прав; визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке було до порушення прав і припинення дій, що порушують право; припинення чи зміна правовідносин; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування.

При порушенні договорів на використання результатів інтелектуальної власності і засобів індивідуалізації застосовуються загальні правила про відповідальність за порушення зобов'язань.

Чинне законодавство містить способи захисту інтелектуальної власності. Законодавча база захисту інтелектуальної власності включає ряд законів, характеристику яких наведено нижче.

1. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3687-12 в редакції від 25. 06. 2003 «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» є основним нормативним документом Держпатенту України, який регламентує порядок проведення експертизи заявок на винаходи і корисні моделі. Згідно з цим Законом винахід (корисна модель) – результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології, а винахідник – людина, інтелектуальною, творчою діяльністю якої створено винахід (корисну модель).

2. «Про охорону прав на промислові зразки». Введенпй в дію в дію Постановою ВР № 3770-XII від 23. 12. 93 р., остання редакція від 25. 06. 2003 р.

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні.

Згідно з цим Законом промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, автор – людина, творчою працею якої створено промисловий зразок.

Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності (п. 1 ст. 5 Закону). Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим (п. 1 ст. 6 Закону).

Згідно із ч. 2 ст. 461 ЦК України об'єктом промислового зразку можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Закон уточнює це визначення, зазначаючи, що ці об'єкти повинні бути призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб (п. 2. ст.