Структура міжособистісних процесів у групі

В. А. Чудновський виділив два типи конформної поведінки: зовнішня і внутрішня. М. Келмен описав три якісно відмінних рівні конформної поведінки: підпорядкування, ідентифікація та інтерналізація.

Дослідження нормативного впливу групової меншості беруть початок у дослідженнях С. Московісі, функціоналістська модель соціальної взаємодії якого пояснюється наступними положеннями:

- вплив у групі розподіляється нерівномірно і здійснюється односторонньо;

- функція соціального впливу полягає в тому, щоб зберігати і зміцнювати соціальний контроль;

- відносини залежності обумовлюють напрямок і величину соціального впливу в групі;

- форми, у яких виступає процес впливу, залежать від стану невизначеності, випробовуваного суб'єктом, і його потреби редукувати цю невизначеність;

- згода, яка досягається завдяки взаємному обміну впливом, ґрунтується на об'єктивній нормі;

- усі процеси впливу повинні бути зрозумілі як прояви конформності.

У рамках цієї концепції вивчаються поведінковий стиль меншості, соціальні зміни і іннновації, які трактуються подібно до соціальному контролю.

Експериментальні дослідження показують, що вплив меншості і більшості розрізняється не тільки силою і відкритістю, але і характером концентрації уваги, своєрідністю процесу ухвалення рішення.

Вивчення наслідків відхилення від групових норм С. Шехтером являє третій напрямок вивчення нормативної поведінки в групі. Воно показує динаміку розвитку і функції тиску групи на члена, який відхиляється у поведінці.

Групова згуртованість також є предметом пильної уваги з боку вітчизняних і закордонних фахівців, які не прийшли до єдиної дефініції цього явища. Виділено наступні лінії досліджень, які ведуться в цій області:

- згуртованість як міжособистісна атракція (привабливість), яка визначає згуртованість як таку групову властивість, яка є похідним від кількості і сили взаємних позитивних установок членів групи. До числа причин згуртованості відносять частоту взаємодій індивідів, кооперативний характер їх взаємодії, демократичний стиль керівництва, фрустрацію і загрозу впливу групового процесу, статусні і поведінкові характеристики членів групи, різноманітні прояви подібності між людьми, успіх у виконанні групового завдання і т. д. У числі наслідків агресивної поведінки у відношенні несимпатичного групі особи більш сприятлива оцінка членами групи ситуацій міжособистісної взаємодії, зміни в оцінці інших осіб, ріст конформної поведінки, можливе зростання продуктивності групи;

- згуртованість як результат мотивації групового членства, описана Д. Картрайтом, який запропонував модель групової згуртованості як певної результуючої сил або мотивів, що спонукує індивідів до збереження членства в даній конкретній групі. Сукупність цих сил показана в моделі наступним набором змінних:

- мотиваційна основа тяжіння суб'єкта до групи;

- спонукальні властивості групи, класифікація яких розглянута найбільше повно або очікувана суб'єктивна імовірність того, що членство буде мати для суб'єкта сприятливі чи негативні наслідки.

Експериментальне втілення представлене трьома великими дослідницькими напрямками. Перший, пов'язаний з роботами Р. С. Немова і Ю. В. Янотовської, орієнтований на вивчення специфіки ціннісноорієнтаційної єдності в групах, які розрізняється за характером реалізованої провідної діяльності. Роботи другого напрямку, виконані Т. Б. Давидовою, В. В. Шпалинським та ін., містять матеріали про зв'язки ціннісноорієнтаційної єдності групи з процесами соціального контролю в ній, її організованістю і працездатністю. Третій напрямок представлений дослідженнями А. І. Донцова, який виділив одну з вищих форм ціннісноорієнтаційної єдності в групі – предметноціннісну єдність, у якій відбито збіг ціннісних орієнтацій членів групи, які стосуються предмета спільної групової діяльності, і експериментально показано правомірність подібного розуміння згуртованості.

Як цілісна систему мала група вписана у визначене середовище: фізичне, технічне, соціальне. Екологічні фактори обумовлюють багато поведінкових ефектів індивідуального і групового характеру, у ряді випадків (наприклад, в екстремальних умовах) значно загострюючи їх прояву і відбиваючись на ефективності функціонування групи.

Інший важливий аспект групової динаміки – особисті особливості учасників групового процесу. Їх розгляд побудований на роботі М. Шоу, який, намагаючись згрупувати характеристики членів групи, розбив їх на три класи змінних: біографічні характеристики (стать, вік, освіта), здатності (інтелект і окремі знання й уміння) і риси особистості, які були згруповані в п'ять великих блоків:

- міжособистісна орієнтація;

- соціальна сенситивність;

- прагнення до влади;

- надійність;

- емоційна стійкість.

Існує альтернативний підхід, який визначається необхідністю обов'язкового співвіднесення тих або інших індивідуальних характеристик членів групи з її діяльнісним контекстом, тобто реалізованими групою типами спільної діяльності.

Вплив особистості на груповий процес здійснюється через систему міжособистісних відносин, які зв'язують членів групи в єдине ціле. Первинним структурним компонентом цих відносин виступає соціальноперцептивний акт, який у розвинутих своїх формах випробовує вплив численних факторів і у свою чергу впливає на ефективність групового функціонування. Розгортання внутрігрупових міжособистісних відносин багатогранне: воно йде як до гармонізації, яка відбивається в сумісності членів групи, так і до дисгармонізації, прикладом якої є міжособистісний конфлікт.

На всьому протязі процес групового функціонування може розглядатися як вирішення групою задач, які стоять перед нею, і у свою чергу мають визначену структуру, організуються на основі структурних схем у відповідні типології і своїми характеристиках впливають на перебіг групового процесу і його ефективність. Що ж стосується власне вирішення групової задачі, то воно може бути описано сукупністю різноманітних соціальнопсихологічних феноменів (зрушення ризику, групової поляризації і т. д.), які визначають ті чи інші моменти як цілісної життєдіяльності групи, так і поведінки окремих її членів.

Успішне розгортання групового процесу вимагає чималих зусиль по його організації, підтримці цільової спрямованості, координації індивідуальних дій. У той час як за допомогою лідерства здійснюється організація і управління системою неофіційних відносин, керівництво може впливати практично на всі системи внутрігрупових відносин: офіційних і неофіційних.

Керівництво має свою власну класифікацію:

1) керівництво як системний феномен, який припускає імовірнісний характер зв'язку між найважливішими його змінними – модель Ф. Фідлера;

2) керівництво як реалізація обміну в системі взаємодії “керівник-група (підлеглий) ” – модель Д. Грена;

3) керівництво як когнітивний феномен, який є наслідком процесів соціального сприйняття – модель С. Гріна і Т. Мітчелла.

 

 

Андреева Г. М. Социальная психология. Учебник для вузов. – М. : Аспект Пресс, 1996.

Кричевский Р. Л., Дубовская Е. М. Психология малой группы. – М. : МГУ, 1991.

Щедрина Е. В. Психологическая теория коллектива. – М., 1979.