Стислий історичний огляд розвитку озброєння літаків та його бойового застосування

Створення і розвиток бомбардувального, артилерійського і ракетного озброєння вітчизняних літаків тісно пов'язане із зародженням і розвитком військової авіації.

Способи ж вживання вибухових речовин, що скидаються з літальних апаратів для завдання поразки противникові розроблялися задовго до появи літальних апаратів важче за повітря. Так, загарбниками (1812 р.) генерал-губернатор Москви запропонував використовувати керовані аеростати для скидання на французькі війська вибухівки – снарядів у вигляді ящиків з порохом.

У Кримську війну 1853-1856 рр. поручник кірасирського полку Мацнев запропонував використовувати повітряні кулі для скидання бомб по англійській ескадрі, що наближалася до Кронштадта.

Кінець 19 століть ознаменувався появою літальних апаратів важче за повітря. Капітан першого рангу О. Ф. Можайський в 1882-1885гг. провів випробування винайденого ним літака. Винахідник-патріот розробляє спеціальні пристосування для забезпечення прицільного скидання снарядів з літака.

З появою літаків виникла думка використовувати їх в цілях бомбометання.

Вперше завдання нанесення матеріального збитку противникові шляхом скидання з аеростатів вибухових речовин була поставлена в 1911 році на маневрах Петербурзького, Київського і Варшавського військових округів.

Під час Балканської війни 1911-1912 рр. льотчики добровольчого загону скидали з літака гранати і артилерійські снаряди по турецьких військах, обложених в Андреаполі (з літаків скидали гранати) льотчики Костін, Кованько та інші.

Природно що перші досліди бомбометання були примітивними і не могли заподіяти серйозного збитку противникові. Проте вони мали великий моральний ефект і поклали початок розвитку бомбардувальної авіації в Росії. Бомбометання носило епізодичний характер. Скидання бомб здійснювалося «на око», оскільки у той час не було ще ні теорії бомбометання, ні спеціального устаткування для виконання бомбометання.

Першою країною, де почали будувати літаки-бомбардувальники, була Росія. У 1913 році на Руссько-балтійськом заводі був побудований перший в світі 4-х моторний літак «Російський витязь». В 1914 році почався серійний випуск 4-х моторних бомбардувальників «Ілля Муромець» який мав спеціальне устаткування для виконання бомбометання: бомбардувальний приціл бомбардувальні замки і бомбоскидач. Цей літак мав спеціальний бомбовий відсік, в якому можна було підвішувати бомби до 500 кг. Скидання бомб – механічне. Це був один з кращих літаків того часу.

У перший період бойового використання авіації (1 світова війна 1914-1918 рр.) літак застосовувався для завдання бомбових ударів, ведення повітряної розвідки, а також для боротьби з літаками противника. Для цієї мети основною зброєю на літаку були пістолети і рушниці, потім почали застосовуватися піхотні ручні кулемети типа «Максим».

Застосовувалися також як приголомшуючий засіб сталеві стріли, які скидалися льотчиками на війська, аеростати і літаки противника. Такі засоби нападу були абсолютно неефективні при діях після літаків противника.

Намагаючись озброїти свій літак, російський військовий льотчик Петро Миколайович Нестеров, а по його прикладу і інші льотчики пристосовували як засіб боротьби з літаками противника і іншими літальними апаратами такі пристрої як прироблений до фюзеляжу ніж для розрізання оболонки неприятельських дирижаблів або металеві грузила – «кішки», на тросах. Але такі пристрої не могли замінити необхідного на бойовому літаку авіаційного озброєння. Єдино можливою тоді ефективною формою повітряного бою був таран який вперше в історії авіації застосував 26 серпня 1914 р. П. Н. Нестеров.

Це була перша повітряна перемога, в результаті якої літак противника і його екіпаж були знищені. У цьому повітряному бою героїчно загинув і сам Нестеров, що поклав почало вживанню авіації в повітряному бою.

У першій світовій війні військова авіація отримала великий розвиток. Розширився круг її бойових завдань. Авіація застосовувалася для розвідки наземних об'єктів і бомбометання але усе більш збільшувалася потреба в створенні ефективніших засобів для боротьби з літаками противника.

Історія нашої авіації знає два види таранів: повітря – коли льотчик, витративши боєзапас, своїм літаком збивав літак ворога, як це зробив Віктор Талаліхин в 1941 році; і вогняний – коли машиною, що горить, пілот приголомшував наземні об'єкти, як це зробив капітан Микола Гастелло 26 червня 1941 року.

Імена капітана М. Гастелло і членів екіпажу – лейтенантів Г. Скоробогатого і А. Бурденюка, ст. сержанта А. Калініна, що зробили свій безсмертний подвиг, по праву сталі легендарними.

Але лише багато років опісля удалося встановити, що першим таранив наземну мету екіпаж бомбардувальника під командуванням капітана Р. Храпая. Штурманом був Філатов, стрілком-радистом – Тіхоміров. І це сталося на два дні раніше – 24 червня 1941 року.

У 1915 році російський інженер Сенсів сконструював і випробував синхронізатор, що дозволяє вести стрілянину з кулемета «Максим» через плоскість обертання літакового гвинта.

В період першої світової війни Росія набагато випередила країни Західної Європи в області бойового вживання літака не дивлячись на технічну відсталість царського самодержавства. (Наприклад, вперше в світі бомбометання з пікірування було виконане в 1914 р. поручиком Шацьким).

ВОСР створила необхідні умови для бурхливого розвитку науки і техніки в нашій країні, відкрила новий етап в розвитку вітчизняної авіації озброєння літака і його бойового вживання. З розвитком літакобудування удосконалювалося озброєння літака, засоби ураження і їх бойове вживання.

У 1924 р. станкові кулемети «Максим» були пристосовані для стрілянини з нерухомих і синхронних установок. Цей кулемет отримав назву МВ-1 (калібр 7,