Сучасна модель державної молодіжної політики в Україні

Управління (комітет, відділ) співпрацює з центрами соціальних служб для молоді, підприємствами, асоціаціями та з іншими організаціями на основі прийнятих законодавчих, нормативних актів та укладених угод. Такі ж стосунки мали б скластися з органами системи підготовки та перепідготовки кадрів. З самостійними підрозділами соціальної служби молоді, з науково-дослідними організаціями, вченими, які сприяють молодіжній політиці, державними, госпрозрахунковими та іншими навчальними закладами управління (комітет, відділ) будує стосунки на договорній, госпрозрахунковій основі.

Для підвищення ролі представницьких органів управління у справах молоді у формуванні молодіжної політики було б доцільно при радах народних депутатів створити дорадчі органи з питань молодіжної політики. До їхнього складу варто включити представників виконавчої державної влади, молодіжних громадських організацій, інших організацій, які працюють з молоддю. Такий представницький орган управління в справах молоді міг би реально впливати на здійснення молодіжної політики в регіонах в інтересах молоді, сприяти координації діяльності державних та громадських структур з питань роботи з молоддю.

Особливо слід вказати на важливу роль в здійсненні молодіжної політики на місцях регіональних програм під узагальненою назвою “Молодь”. Ці програми є важливою ланкою механізму реалізації державної молодіжної політики, значною силою, яка приводить його в дію. Вони, як правило, розробляються на основі аналізу стану справ у молодіжному середовищі, визначають цілі та пріоритети, планують найважливіші заходи, певною мірою визначають форми і методи роботи, передбачають підготовку та перепідготовку кадрів для роботи з молоддю, інформування молоді, відіграють важливу координаційну роль. Насиченість заходами певних розділів програми має відповідати рангу проблемних ситуацій, що склалися в молодіжному середовищі конкретної місцевості. Регіональні програми мають певне методичне значення для органів державної влади місцевого рівня. Такі програми прийняті до виконання у всіх регіонах і практично на всіх рівнях місцевої влади.

На обласному рівні програми передбачають введення щорічний розгляд питання про становище молоді в області, активізувати роботу щодо висвітлення в засобах масової інформації молодіжних проблем і їх вирішення, організувати наукове забезпечення та розробити ряд спеціальних молодіжних програм, створити обласний центр творчої молоді та обласний заміський молодіжний центр, вивчити питання про забезпечення представництва молоді у виконкомах місцевих рад, організовувати зустрічі голови обласної ради народних депутатів з лідерами молодіжних організацій області, провести ряд спільних заходів з молодіжними організаціями тощо. Програми містять, в основному, заходи прямої дії, які націлені на вирішення конкретних молодіжних проблем. Одночасно, орган, який її приймав, має можливість вносити зміни і доповнення залежно від ситуації.

Як бачимо, такий механізм реалізації регіональної державної молодіжної політики представляє собою складний і надзвичайно мобільний організм, чутливий як до змін у державній молодіжній політиці, так і до змін регіональних умов, де вона здійснюється.

Моделі регіональної державної молодіжної політики зазнають певних трансформацій залежно від специфіки регіонів та з плином часу. У конкретних випадках вони вимагають адаптації до конкретних умов, тобто постійного уточнення завдань РДМП, її напрямів, форм і методів роботи з молоддю. На думку автора, в основних завданнях регіональної державної молодіжної політики мали б бути розставлені конкретні акценти, зокрема:

вивчення становища молоді як підгрунтя для вироблення та провадження РДМП важливе не взагалі, а особливо корисне при дослідженні конкретної місцевості та конкретних молодіжних груп з метою вироблення конкретних пропозицій щодо вирішення молодіжних проблем;

реальне гарантування на місцях дії законодавства щодо молоді, створення необхідних умов для соціального становлення і розвитку особистості молодої людини безпосередньо за місцем проживання та діяльності. Це завдання повинно конкретизуватися для молоді, яка проживає у віддалених куточках країни, особливо для сільської (кредити на будівництво і реконструкцію житла, медичне обслуговування, компенсації за обмежену доступність освіти, невідповідність вимогам сьогодення комунікацій та зв’язку тощо) ;

підвищення суспільної активності молоді могло би бути досягнуто завдяки створенню необхідних умов забезпечення самозайнятості, найперше виробничої, а також сприянню створенню та діяльності громадських молодіжних організацій у віддалених та невеликих населених пунктах, підготовці лідерів молодіжних організацій;

допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їхніх творчих можливостей та ініціатив. Акцент має бути зроблений на адресність та дієвість допомоги;

надання державою кожній молодій людині соціальних послуг у всіх сферах життєдіяльності. При вирішенні цього завдання вкрай важливим є переміщення центрів надання соціальних послуг безпосередньо до місця роботи та проживання;

виховання молодого покоління. У центрі виховного процесу має бути патріотичне виховання молоді та виховання необхідності засвоєння і ведення здорового способу життя;

узгодження загальнонаціональних інтересів з регіональними. Вирішуючи це одне з головних завдань РДМП, необхідно вирішувати локальні завдання підвищення ініціативи регіонів, наділяючи їх відповідними повноваженнями;

забезпечення механізмів реалізації регіональної державної молодіжної політики має здійснюватися найперше шляхом ефективної підготовки кадрів для роботи в молодіжній сфері, створення необхідних виконавчо-управлінських структур (у т. ч. на громадських засадах), розвиток молодіжної інфраструктури, причому центр організаційної діяльності має дедалі більше зміщуватися на місця.

Таким чином, державна молодіжна політика в Україні – надзвичайно різноманітне за регіонами і в часі явище, яке, з одного боку, значною мірою визначається державною молодіжною політикою, а з іншого, коригується її суб’єктами, виходячи з прийнятих орієнтирів, особливостей та можливостей регіонів.

 

 

Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року № 2859-XII (зі змінами) // Урядовий кур’єр. – 2007. – №7. – С. 2.

Молодіжна політика в Україні: практична реалізація. Збірник нормативних документів, розробок та методичних матеріалів стосовно роботи з молоддю. – К., 2003. – 118 с.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про стан реалізації державної молодіжної політики» від 18 листопада 2007 року № 9 // Урядовий кур’єр. – 2007. – №7. – С. 2.