Судова влада як конституціино-правова категорія

У Постанові Верховної Ради України «Про концепцію судово-правової реформи в Україні» від 22 квітня 1992 року [15] міститься таке поняття судової влади, під якою слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя. Суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у ст. 1, що має назву «Судова влада», зазначає, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судову владу реалізовують професійні судді та у визначених законом випадках народні засідателі й присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Більшою мірою до формулювання змістовної складової судової влади має відношення ст. 2 зазначеного закону, що встановлює такі завдання судів загальної юрисдикції: здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення права кожної людини на справедливий суд і повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України [17].

Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 3 Ухвали Конституційного Суду України № 44-з від 14 жовтня 1997 року про відмову у відкритті конституційного провадження в справі за конституційним зверненням державного зовнішньоекономічного підприємства «Славутич-Сталь» щодо тлумачення ст. 124 Конституції України та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» тлумачить правосуддя як галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду та вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ [23]. В одному зі своїх наступних рішень Конституційний Суд України підтвердив свою позицію [26]. Очевидно, що Конституційний Суд України виходив передусім із назви відповідного розділу VIII «Правосуддя» чинної Конституції України. Натомість у Постанові Верховної Ради Української РСР «Про Концепцію нової Конституції України» від 19 червня 1991 року № 1213-ХІІ розділ V мав назву «Органи судової влади». У цьому розділі, зокрема, передбачалось, що судова влада здійснюється від імені Республіки, судді є незалежними та підкоряються тільки закону [14].

У багатьох наукових дослідженнях сучасні вчені висловились щодо власного розуміння судової влади. На необхідність визнання владної природи судової влади наголошував В. С. Смородинський, який наголошував, що ознаки судової влади відповідають основним критеріям владності через здійснення судами загальної юрисдикції легальної, легітимної та правової діяльності [21, с. 16].

Наукові думки в питанні судової влади розділились. Частина науковців вважає, що судова влада є тотожним поняттям «правосуддю» або реалізується виключно шляхом здійснення правосуддя. Так, О. Ф. Фрицький вважає, що «згідно з конституційним принципом поділу державної влади однією з її гілок є судова влада, яка покликана здійснювати правосуддя в Україні. Правосуддя – вид державної діяльності, за допомогою якої розглядаються та вирішуються питання, пов’язані з порушенням норм права [24, с. 442].

І. Є. Марочкін визначає судову владу як специфічну гілку єдиної державної влади, яка має власну виключну компетенцію щодо розгляду юридично значущих справ, що мають правові наслідки, і реалізується виключно конституційними органами (судами) у межах закону та спеціальних (судових) процедур [11, с. 19]. Ю. М. Тодика, В. С. Журавський вважають, що «органи судової влади здійснюють правосуддя. Це їх виключна функція, оскільки ніякі інші органи не мають право його реалізовувати» [9, с. 440].

Р. В. Єнгибарян зауважує: «Здійснення правосуддя – головна і основна, але не єдина функція судової влади. До кола інших функцій відносять проведення контролю (нагляду) за законністю й обґрунтованістю прийняття органами дізнання та слідства заходів процесуального примусу (арешту, обшуку тощо) ; трактуванню правових норм; офіційне визнання фактів, що мають юридичне значення (наприклад, фактичних шлюбних відносин, родинних стосунків, визнання померлим або особою зниклою безвісті тощо) ; здійснення передбаченого законом обмеження правосуб’єктності громадян (наприклад, визнання осіб недієздатними) ; судовий нагляд (наприклад, визнання осіб недієздатними) ; судовий нагляд за рішенням судів тощо» [5, с. 419].

Інші вчені судову владу розуміють як гілку влади, що реалізує органічну сукупність функцій, пов’язаних із правосуддям. Так, І. Л. Петрухін розуміє судову владу як «самостійну, незалежну гілку державної влади, утворену для вирішення на основі закону шляхом здійснення правосуддя державними органами – судами в особі суддів і залучених у встановлених законом випадках до здійснення правосуддя представників народу соціальних конфліктів між державою і громадянами, самими громадянами, юридичними особами в їх взаємовідносинах з органами виконавчої влади і посадовими особами; контролю за додержанням прав громадян про розслідуванні злочинів і проведення оперативно-розшукової діяльності; встановленні юридичних фактів» [12, с. 15].

З. Георгіца зауважує: «Теоретично судову владу як вид влади не можна ототожнювати із судами, судовою системою. За своїм змістом судова влада виходить за межі її носіїв – судів, системою закладених у суди можливостей впливати на інші види державної влади, людину і суспільство в цілому. Але практично судова влада і суд не може існувати окремо» [3, с. 375]. У юридичній літературі до змісту судової влади відносять конституційний контроль; правосуддя;