Судовий контроль під час застосування застави у кримінальному процесі

 

 

У статті досліджено порядок здійснення судового контролю під час застосування запобіжного заходу у вигляді застави. Визначено дискусійні питання та перспективи розвитку й удосконалення інституту застави. Проаналізовано практику зарубіжних країн щодо здійснення судового контролю при обранні застави.

Ключові слова: судовий контроль, застава, запобіжні заходи, слідчий суддя.

В статье исследован порядок осуществления судебного контроля при применении меры пресечения в виде залога. Выделены дискуссионные вопросы, перспективы развития и совершенствования института залога. Проанализирована практика зарубежных стран по осуществлению судебного контроля при избрании залога.

Ключевые слова: судебный контроль, залог, меры пресечения, следственный судья.

The article deals with the procedure of judicial control during the application of the preventive measure in form of a bail. Debatable questions, perspectives of the development and improvement of the institution of bail is determined. The practice of foreign countries concerning the implementation of the judicial control during the application of bail is analyzed.

Key words: judicial control, bail, preventive measures, investigating judge.

 

 

Одним із напрямів судового контролю у кримінальному процесі є розгляд слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у т. ч. запобіжних заходів. На тлі розвитку правової держави та оновлення кримінального процесуального законодавства зазначене питання набуває особливої актуальності, адже застосування запобіжних заходів завжди супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, які підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні кримінальних правопорушень. За часи незалежної України тенденція до застосування більш гуманного поводження з особами, які порушили кримінальний закон, незмінно тягнула за собою запровадження альтернативних запобіжних заходів, не пов’язаних із триманням під вартою, особливе місце серед яких посіла застава.

Багато науковців, зокрема Ю. Донченко, М. Михеєнко, І. Петрухін, П. Пилипчук, М. Погорецький, В. Тертишник, зазначають, що застосування застави та її вплив на забезпечення прав людини на сьогодні є одним із найбільш актуальних напрямів наукового та практичного пошуку у кримінальній процесуальній діяльності й «відповідає сучасним соціально-економічним умовам життя суспільства, духу часу, і її потрібно застосовувати якомога ширше» [1, с. 183].

Практика засвідчила, що після введення в дію Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) 2012 року, яким було внесено суттєві зміни щодо застосування застави, зменшилась кількість осіб у СІЗО на 35%, або 11 000 осіб (з 32 000 на 01 грудня 2012 року до 21 000 на 01 квітня 2013 року). Таке суттєве скорочення «тюремного населення» зумовлене двома основними причинами: тим, що КПК України вимагає від слідчого судді в ухвалі про взяття під варту певної особи визначити розмір застави, а також зменшенням кількості клопотань прокурорів про взяття під варту за рахунок збільшення клопотань про застосування альтернативних запобіжних заходів [2]. Крім того, застава є найбільш поширеним кримінальним процесуальним запобіжним заходом розвинутих європейських країн. її цінність полягає в тому, що вона із високою ймовірністю гарантує дотримання учасниками кримінального судочинства встановлених щодо них кримінальним процесуальним законодавством заборон і обмежень, водночас практично не обмежує учасників кримінального судочинства, щодо яких вона застосована, у конституційних правах [3, с. 141].

Наведене вище дає підстави стверджувати, що вдосконалення інституту застави є безсумнівною необхідністю, а дослідження цієї проблеми – перспективним напрямом наукової діяльності.

Широке коло українських і зарубіжних учених турбувала проблема застосування застави у кримінальному процесі, серед яких, крім згаданих, Т. Данченко, О. Копіца., М. Г алицька, В. Биков, В. Фаринник, В. Попелюшко та багато інших. Утім залишаються невисвітленими та потребують ретельного дослідження окремі аспекти цієї теми, у т. ч. здійснення судового контролю за законністю й обґрунтованістю обмеження конституційних прав людини під час застосування застави.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження порядку застосування такого засобу кримінального процесуального примусу, як застава, а також з’ясування перспектив розвитку й удосконалення судового контролю під час обрання цього запобіжного заходу на основі вивчення законодавства, літературних джерел, світового досвіду, матеріалів слідчої та судової практики.

Результати дослідження. Перше згадування застави як запобіжного заходу у кримінальному процесуальному законодавстві України відбулося після доповнення КПК України 1960 року статтею 154-1 згідно із Законом від 20. 11. 1996 р. № 530/96-ВР Після цього ця стаття не раз зазнавала змін, Унесених згідно із Законами України від 12. 07. 2001 р. № 2670-Ш, від 16. 04. 2009 р. № 1276-УІ, від 15. 11. 2011 р. № 4025^1.

Проте навіть після багатьох законодавчих змін застава застосовувалася слідчими при розслідуванні кримінальних справ у досить рідкісних випадках. Прийняття у 2012 році КПК України повинно було вплинути на таку ситуацію, усунути складнощі, які існували при застосуванні застави, та наблизити відповідні положення до міжнародних стандартів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 182 чинного КПК України, застава полягає в унесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, установленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків. Крім того,