Сутність соціального передбачення, проектування та соціальної експертизи у соціальній роботі

Під соціальним прогнозуванням розуміють дослідження перспектив розвитку соціальних процесів і явищ, мета якого – підвищення наукової обгрунтованості й ефективності соціального програмування, планування та управління. Соціальне прогнозування зорієнтоване на альтернативне виявлення перспектив розвитку конкретних соціальних процесів, пов’язаних з життєдіяльністю суспільства. Цей тип прогнозування належить до інтегративних галузей знання, оскільки він охоплює собою соціально значущі проблеми, які заздалегідь не можна розвести по окремих департаментах науки. Обгрунтовані соціальні прогнози неможливі без врахування перспектив економічного, екологічного, демографічного розвитку, науково-технічних новацій, культурно-ціннісних трансформацій, міжнародних відносин тощо.

Особливе значення соціального прогнозування полягає насамперед у тому, що передбачаються ті зміни суспільного життя, які розкривають взаємозв'язок історичної закономірності й предметної діяльності людей.

Якщо наукове передбачення загалом носить імовірнісний характер, а його вірогідність підтверджується реалізацією прогнозованих результатів на основі суспільно-історичної практики, то соціальне прогнозування уже в самому собі містить оцінку істинності і достовірності варіантів, що висуваються.

Соціальне прогнозування спрямоване насамперед на виявлення цих змін. Воно враховує співвідношення якісних і кількісних характеристик у соціальному явищі, що дає змогу встановити певну спрямованість розвитку самого явища, з достатньою точністю визначити характер соціальних подій, форму і напрям їхнього руху. Точність, вірогідність і ймовірність прогнозування залежать від того, про яке майбутнє йде мова – безпосереднє, оглядне чи безумовно віддалене.

У тісному зв’язку із соціальним прогнозуванням перебуває „соціальне проектування” – науково обгрунтоване визначення варіантів планового розвитку соціальних процесів і явищ, спрямоване на перетворення конкретних соціальних інститутів. Соціальне проектування є одним з елементів передпланової діяльності при розробці можливих варіантів певного рішення. Цей різновид управлінської діяльності може широко застосовуватись при розробці програм соціального захисту різних груп і верств населення (жінок, дітей, молоді та ін.).

Соціальне проектування – це специфічна діяльність, пов'язана з науково обгрунтованим визначенням варіантів розвитку нових соціальних процесів і явищ та з цілеспрямованою докорінною зміною конкретних соціальних інститутів. У цьому суть соціального проектування. Людина або організація перш ніж щось вчинити, завжди обмірковує кілька варіантів і одному з них надає перевагу.

Застосовується проектування, зокрема, при вирішенні проблем розселення, при вдосконаленні управління. Нині виникають нові проекти «людино-машинних систем», екологічні, інженерно-психологічні. Був проект розвитку людини майбутнього, в основі якого лежав «моральний кодекс будівника комунізму».

Проектування – це форма випереджаючого відображення дійсності, створення прообразу передбачуваного об'єкта, явища чи процесу за допомогою специфічних методів.

Специфікою є те, що проектування може й не мати певних термінів, базуючись лише на приблизних підрахунках без обмеження у часі. Проектування є ще і певним циклом управління, що забезпечує реалізацію його інших функцій. Але, на відміну від планування, воно менше зумовлює, детермінує інші функції, бо припускає багатоваріантність рішень, виходячи з конкретного стану матеріальних ресурсів.

Проектувати – не означає стихійно перебирати варіанти і схеми майбутнього розвитку, майбутньої дії. Є ряд певних вимог, необхідних для підготовки проекту:

орієнтація на досягнення конкретного результату, не упускаючи головних питань (принцип мінімальних зобов'язань;

концентрація уваги на основній меті;

врахування можливості невдалого експерименту з перевірки ідей;

проекти мають бути оригінальними.

Проектування – відповідальний етап соціального управління, що вимагає знання законів суспільного розвитку. Воно не повинно спиратися на суб'єктивні побажання і прагнення людей, якими б благими намірами вони не супроводжувалися. Позбавитися суб'єктивізму у проектуванні можна, тільки спираючись на певні методи. До них належать наступні.

Матриця ідей. Цей метод полягає у такому: на основі кількох незалежних перемінних створюються різні варіанти рішень. Як правило, соціальний проект залежить від складності і першочерговості поставлених завдань, від термінів, у межах яких необхідно здійснити замисел, від ресурсів. Підраховуючи варіанти з цих перемінних, можна визначити найефективніший шлях реалізації проекту в заданих умовах. Метод застосовують, як правило, при обмежених можливостях, в умовах так званої «області свободи».

Вживання в роль. Цей метод допомагає дістати точніше уявлення про те, що треба зробити у проекті. Це не просто екскурс у майбутнє, а намагання глибше зрозуміти, як буде реалізовуватися проект.

Аналогія. У нас є міста, виробництва, соціальні інститути, які добре функціонують. Підходи до вирішення справ там у певних межах можуть бути еталоном.

Асоціація. Метод розв'язання проблеми, коли вирішення соціальної проблеми в іншій сфері суспільного життя підказує шлях, яким легше дійти до мети.

Реорганізація. Метод пов'язаний з асоціацією. Попередній стан перетворюється. Асоціація передбачає поєднання засобів пристосування, модифікації.

Мозковий штурм. У процесі проектування можливі ситуації, не схожі на попередні засоби вирішення проблеми. В цих випадках і застосовують метод мозкового штурму, коли мобілізується весь інтелектуальний запас: оголошується своєрідний конкурс ідей, здатних знайти оптимальне рішення проблем проекту. Цей метод, що його у 1939 р. обгрунтував Осборн, пов'язаний з генерацією ідей, їх рівноправною конкуренцією, з можливістю зіставлення.

Соціальна експертиза – оцінка прийнятності варіантів реалізації проекту з погляду користувачів, населення, де здійснюється проект, прогнозування зміни показників під впливом проекту.

 

 

Дворецька Г. В. Соціологія: навчальний посібник. – К:. КНЕУ, 1999.

Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота (теорія і практика) : навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів. – К. : ВМУРОЛ «Україна», 2004.