Свідомість. Помилкове сприйняття

 

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, с свідомість. Свідомість – це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності і самої себе.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою, – це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість – особливе утворення, яке сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, суть якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, яке здійснюється у символічній формі, і творчому перетворенні зовнішнього світу. Отже, свідомість – не просто образ дійсності, а особлива форма психічної діяльності, орієнтована на відображення і перетворення дійсності.

Свідомість не дається людині від народження, вона формується не природою, а суспільством. З'явившись на світ, дитина ще не здатна відразу суб'єктивно відокремити себе від зовнішньою світу, вона немовби «розчинена» в ньому, її свідомість складається поступово через оволодіння в процесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.

Крім свідомих форм відображення дійсності, для людини характерні й такі, які перебувають ніби за “порогом” свідомості, не досягають) належного ступеня інтенсивності або напруженості, щоб звернути на себе увагу. Терміни “несвідоме”, “підсвідоме” часто трапляються в науковій і художній літературі, а також у повсякденному житті. Інколи про людину говорять: “Вона зробила це несвідомо”, “Вона не хотіла цього, але так сталося” тощо. Часто ми звергаємо увагу на те, що ті або інші думки виникають у нас в голові ніби “самі по собі”, в готовому вигляді, невідомо як і звідки.

До несвідомих явищ відносять і наслідування, і творче натхнення, яке супроводжується раптовим «осяянням” новою ідеєю, яка народжується немовби від якогось поштовху зсередини, і випадки миттєвого вирішення задач, які тривалий час не піддавалися свідомим зусиллям, і мимовільне згадування того, що здавалося назавжди забутим, та ін.

На відміну від свідомості несвідоме не передбачає попередньої уявної побудови дій, проектування їхніх результатів і постановки мети. Кінцевим результатом несвідомого відображення та пізнання є пристосування до дійсності, засноване на неосмисленому врахуванні інформації про влас­тивості та відношення предметів зовнішнього світу.

Несвідоме як психічне явище характеризується не лише негативно – в розумінні чогось неусвідомленого (прихованого у даний момент, але здатного за певних умив виявитись у свідомості або приреченого назавжди залишатися невиявленим). Воно має позитивну особливість: це специфічне відображення, що має свою структуру, елементи якої пов'язані як між собою, так і з свідомістю та дією, впливаючи на них і відчуваючи їхній вплив на собі.

Діяльність людини у звичайних умовах е свідомою. Разом із тим окремі її елементи здійснюються несвідомо або напівсвідомо, автоматизовано. У житті людини формуються складні звички, вміння і навички, в яких свідомість одночасно і присутня, і відсутня. Будь-яка автоматизована дія мас неусвідомлений характер, хоча, зрозуміло, не кожна неусвідомлена дія є автоматизованою.

Свідомість має ряд характерних особливостей. Перша її характеристика полягає у здатності акумулювати знання про навколишній світ. Це явище відбувається на основі пізнавальних процесів: відчуття, сприйняття, пам’яті, мислення, уяви. Друга характеристика свідомості – чітко закріплене у ній розрізнення суб'єкта і об’єкта тобто розрізнення «Я» і «Не-Я» людини. Людина є єдиною з живих істот, яка здатна здійснювати самопізнання, вивчати і досліджувати саму себе. Третя характеристика свідомості – забезпечення цілеспрямованої діяльності людини. До функцій свідомості належить формування мети діяльності. При цьому зважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, береться до уваги перебіг дій, вносяться корективи тощо. Четверта характеристика свідомості – наявність у її складі певного ставлення до когось чи чогось, яке проявляється у почуттях, які можна назвати індикаторами міжособистісних стосунків. Наприклад, під час захворювань із порушенням свідомості відбувається розлад саме у сфері почуттів і ставлення: хворий може ненавидіти свою матір, яку доти гаряче любив.

 

 

Сприйняття – це відбиття предметів і явищ навколишньої дійсності, які безпосередньо впливають на органи почуттів. Однак у процесі життя людини часто виникають викривлення сприйняття, які приймають ряд особливих форм.

Галюцинація – сприйняття, яке виникає без реально існуючого об'єкта. Це одна з форм порушення почуттєвої свідомості, коли сприйняття виникає без реального об'єкта. Галюцинації ділять за різними видами аналізаторів, у яких вони виникають: зорові, слухові, тактильні, нюхові, смакові.

Зорові галюцинації бувають безформними – полум'я, туман, дим (фотопсії) – і предметними; натуральними, зменшеними (мікроптичними) і збільшеними, гігантськими (макроптичними) величини; безбарвними, природно забарвленими або вкрай інтенсивного кольору; рухомими або нерухомими; незмінними за змістом (стабільні) і змінними у вигляді різноманітних подій, які розігруються як на сцені або на кіноекрані (сценоподібні). Зміст галюцинацій може бути викликати жах або, навпаки, цікавість, замилування.

Слухові галюцинації розділяють на акоазми (окремі звуки, гудки, шуми, постріли) і фонеми, або вербальні галюцинації (слова, розмова). За інтенсивністю слухові галюцинації бувають тихими, голосними і натуральними. Зміст їх може бути байдужим, загрозливим, попереджуючим, пророкуючим. Виділяють коментуючі галюцинації (голос або голоси висловлюють думку про кожну дію хворого) і імперативні (голос або голоси наказують робити ту або іншу дію).

Нюхові галюцинації – поява різноманітних уявних запахів різної інтенсивності – від злегка відчутних до задушливих.

Смакові галюцинації – відчуття смаку, не властивого їжі, найчастіше неприємного і огидного.

Тактильні галюцинації – відчуття повзання по тілу комах, хробаків, відчуття на поверхні тіла або під шкірою сторонніх предметів. Вісцеральні галюцинації – відчуття наявності у порожнині тіла, здебільшого животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухомих, рухомих (наприклад, жаб). Вісцеральні і тактильні галюцинації нерідко важко відрізнити від сенестопатій. Відмінність полягає в тому, що сенестопатії є безпредметними, тяжкими відчуттями, а галюцинації завжди предметні і виникають у тому або іншому просторі.

Складні галюцинації – одночасне співіснування різних видів галюцинацій (зорових, слухових і т. д.)

Виникнення галлюцинаторного зорового образу (звичайно людини) поза полем зору хворого називається екстракомпінною галюцинації.

Псевдогалюцинації – порушення сприйняття у будь-якому аналізаторі почуттів (зорові, слухові і т. д.), виникають як і справжні галюцинації, без наявності реального об'єкта. На відміну від справжніх галюцинацій псевдогалюцинаторні образи не ототожнюються з реальними предметами і явищами, тобто позбавлені характеру об'єктивної реальності. Хворі говорять про особливі, відмінні від реальних голоси, зорові образи. Ці галюцинації не проектуються назовні, а перебувають всередині голови або тіла – інтрапроекція (голос чується «всередині голови», людина бачить «внутрішнім оком»). Хворі стверджують, що їх голоси і бачення є результатом певного зовнішнього впливу. При цьому завжди є присутнім компонент насильства (голоси передаються, а зорові образи показуються або передаються за допомогою техніки).

Гіпнагогіческие галюцинації – бачення, які мимоволі виникають перед засипанням при закритих очах на темному полі зору.

За механізмом виникнення виділяють функціональні галюцинації (завжди виникають на фоні якогось реального подразника – вода, шум і стукіт коліс поїзда, розмова) і рефлекторні (пусковим моментом їх виникнення є реальний зовнішній агент, від якого вони потім існують незалежно).

Ілюзії – помилкове, перекручене сприйняття реальне існуючого об'єкта зором або слухом (слуховые й зорові ілюзії).

Розлад схеми тіла – перекручене відчуття форми, величини свого тіла, його положення у просторі. Даний розлад виражається у мимовільній появі уявлення про збільшення або зменшення розмірів свого тіла, його ваги, збільшенні, зменшенні або зсуві окремих його частин.

Метаморфопсії – перекручене сприйняття величини, форми і просторового розташування реальних предметів.

Дереалізація – розлад сприйняття навколишнього з почуттям примарності навколишнього світу. Зовнішній світ сприймається віддаленим, невиразним, застиглим, безбарвним, силуетним. Все навколишнє здається зміненим, невизначеним і нечітким. До дереалізації відноситься і втрата почуття дійсності: поява сумніву у реальності існування навколишніх предметів, людей, усього реального світу.

Близькими до дереалізації є феномени «ніколи не бачене» (jamais vu), наприклад знайома місцевість сприймається ніби вперше побачена, і «раніше бачене» (deja vu), коли у незнайомій місцевості і приміщенні виникає почуття, ніби людина вже тут була. Звичайно явища «уже баченого» і «ніколи не баченого» спостерігаються при епілепсії. Дереалізація характеризується свідомістю її хворобливого характеру.

 

 

Абрамова Г. С. Практическая психология: Учебник для студентов вузов. – Изд. 6-е, перераб. и доп. – М. : Академический проект, 2001.

Варій М. Й. Загальна психологія. Підручник затверджено МОН України. – К. : ЦУЛ, 2007.

Немов Р. С. Психология: Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998.

Психологія: Підручник для студ. вуз. / За ред. Ю. Л. Трофімова. -К. : Либідь, 1999.