Система державних видатків в Україні

Передбачені в бюджеті також витрати разового характеру. До них відносять будівництво потужностей для виготовлення валюти України, фінансування Національної космічної програми, програми досліджень і використання ресурсів Азово-Чорноморського басейну, інших районів Світового океану, створення потужностей з переробки брухту і відходів дорогоцінних металів.

Усі зазначені види витрат плануються згідно з окремими рішеннями Верховної Ради і Кабінету Міністрів. Розмір витрат визначають на основі спеціальних розрахунків і експертних оцінок.

 

3.6 Позабюджетні кошти бюджетних установ

 

Бюджетні установи в основному фінансують свої потреби, пов'язані із функціонуванням, коштами, що їм асигнуються з державного та місцевих бюджетів. Законодавством бюджетним установам дозволяється мати і позабюджетні кошти. Джерела утворення та порядок витрачання позабюджетних коштів суворо регламентовані.

Позабюджетні кошти поділяються на а) спеціальні; б) суми за дорученнями; в) депозитні та інші позабюджетні кошти.

Спеціальні кошти – це кошти, які отримують бюджетні установи від надання платних послуг, реалізації продукції чи іншої діяльності, яка дозволена бюджетним установам нормативно-правовими актами; від проведення позастатутної діяльності. Ці кошти бюджетні установи можуть одержувати, якщо немає можливості організувати на засадах господарського розрахунку реалізацію продукції (наприклад, продукція науково-дослідного центру науково-дослідного інституту), надання послуг. Видатки, пов'язані із здійсненням такої діяльності, повинні покриватися доходами від неї.

Для зберігання всіх видів спеціальних коштів в установі уповноваженого банку відкривається окремий поточний рахунок. За централізації бухгалтерського обліку для всіх установ та всіх видів спеціальних коштів відкривається один поточний рахунок.

Суми за дорученнями – це кошти, які отримані бюджетними установами для виконання певних доручень. Наприклад, на виплату студентам стипендій, які сплачує організація, для якої готують кадри, або доплат до державних стипендій; кошти, що відповідно до урядового рішення надійшли на ім'я установи для виконання певних доручень. Суми за дорученнями зберігаються на окремому поточному рахунку «суми за дорученнями», відкритому в уповноваженому банку.

Депозитні суми – це кошти, які тимчасово перебувають у бюджетної установи (наприклад, хворі, які перебувають на лікуванні, здають кошти на зберігання). Із рахунків за депозитними рахунками кошти передаються за іменними чеками або перераховуються платіжними дорученнями на ім'я тих осіб чи організацій, що їх отримують. Незапитані протягом встановлених строків суми передаються в доходи відповідних бюджетів.

До інших позабюджетних коштів належать: плата за утримання дітей в дошкільних установах; кошти, які надходять на харчування дітей в інтернатах, при школах та в групах подовженого дня; кошти за рахунками за формений одяг, який видають працівникам деяких міністерств, вузів тощо.

На спеціальні та інші позабюджетні кошти поширюється загальний режим кошторисно-бюджетного фінансування, але все ж бюджетні установи позабюджетні кошти можуть використовувати на свій розсуд, тому Верховна Рада України поставила вимогу: включати до бюджетів усіх рівнів позабюджетні кошти бюджетних установ і організацій і зберігати їх цільове спрямування. Більшість бюджетних установ зараховує свої позабюджетні (цільові) кошти до відповідних бюджетів, а деяким дозволено використовувати їх за цільовим призначенням.

 

 

Видатки держави представляють собою прямі витрати матеріальних і фінансових ресурсів на її функціонування. Оскільки в умовах товарно-грошових відносин і дії закону вартості всі витрати набувають грошового характеру, видатки держави прийнято розглядати як використання фінансових ресурсів.

Оскільки видатки держави опосередковують її функціонування, велика частина їх покривається за рахунок бюджету. Система бюджетних видатків (тобто єдність усіх витрат державного і місцевих бюджетів, які знаходяться у взаємозв'язку) безпосередньо залежить від політичного і соціально-економічного характеру діяльності держави. Отже, можна сказати, що Суб’єктами суспільних правових відносин щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів є: держава в особі Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховна Рада і Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи самоврядування та їх виконавчі органи, а також галузеві органи виконавчої влади України, державні та комунальні підприємства, організації та установ. А об’єктом інституту державних видатків є мобілізовані у розпорядження держави та державних і комунальних підприємств кошти.

Як економічна категорія державні видатки об’єднують витрати, які покриваються з централізованих та децентралізованих державних фондів коштів. Більшість державних видатків фінансується з Державного бюджету – централізованого фонду коштів, що утворюється в процесі перерозподілу національного доходу, та з місцевих бюджетів. Менша частина державних витрат покривається за рахунок децентралізованих фондів коштів – коштів міністерств та відомств, підприємств, установ та організацій державної та комунальної форми власності, а також позабюджетних коштів бюджетних установ та позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування усіх рівнів.

Таким чином, можна зробити висновок і зазначити, що видатки бюджету обумовлюються насамперед їхнім суспільним призначенням, адже саме такий їх розріз найповніше відбиває сутність і призначення бюджету. Економічну функцію держави забезпечують видатки на економічну діяльність та науку, соціальну – видатки на соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальну сферу, оборонну – на оборону, управлінську – на утримання управлінських структур та на міжнародну діяльність.

 

 

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2.. Бюджетний кодекс України: прийнятий 21 червня 2001.

3. Закони України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 34. – Ст. 451 (з наступними змінами та доповненнями) ;

4. «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р. № 103/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 32. – Ст. 215 (з наступними змінами та доповненнями) ;

5. «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р. № 651-ХГУ //Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 28. – Ст. 230 // (з наступними змінами та доповненнями) ;

6. «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2001 р. № 1841-ИІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 46. – Ст. 393 (з наступними змінами та доповненнями)

7. «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. № 2628-Ш // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 49. – Ст. 259 (з наступними змінами та доповненнями) ;

8. «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 20. – Ст. 134 (з наступними змінами та доповненнями)

9. Закон України «Основи законодавства про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 19 (з наступними змінами та доповненнями).

10. Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 14. – Ст. 80 (з наступними змінами та доповненнями).

11. Закон України «Про Збройні Сили України» в редакції Закону від 5 жовтня 2000 р. № 2019-ІП //Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 48. – Ст. 410 (з наступними змінами та доповненнями).

12. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28 лютого 2002 р. № 228 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 9. – Ст. 414 (з наступними змінами та доповненнями).

13. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку призупинення бюджетних асигнувань» від 15 травня 2002 р. № 319 / Зареєстровано у ї\4ін'юсті України 31 травня 2002 р. за № 467/6755 // Офіційний вісник України. – 2002. – №23. – Ст. 1137.

14. Василик О. Д., Павлюк К. В. Бюджетна система України: Підручник. – К. : Центр навчальної літератури. – 2004. – 544с.

15. Воронова Л. К. Підручник: Фінансове право України. – К. : Прецедент « Моя книга». – 2007- С 450.

16. Кравченко В. І. Фінанси місцевих органів влади України. Основні теорії і практики. – К. : НДФІ, 1997. – 107 с.

17. О. П. Орлюк, «Фінансове право», Київ; Хрінком Інтер 2003 р.