Система права соціального забезпечення (загальна і особлива частина)

Право соціального забезпечення має свою систему, тобто науково обґрунтований, об’єктивно існуючий зв’язок інститутів і норм, що складають самостійну галузь права. За такою системою можуть розміщуватися норми в єдиному правовому акті, в якому зібрані основні норми галузі (кодекс). Але така науково обґрунтована класифікація й послідовність (система законодавства) не завжди ідентична із системою галузі права, оскільки ряд норм в інших актах, що належать даній галузі, цією системою не охоплені. Норми галузі права соціального забезпечення не кодифіковані. Тому в даному випадку йдеться про наукову класифікацію норм, що закріплені різними нормативними актами.

Визначення системи сучасного права соціального забезпечення України ускладнюється тим, що жодним законодавчим актом вона не встановлена. Лише одним актом передбачено основні її структурні частини – це Концепція соціального забезпечення населення України (1993 р.), яка окреслює загальну будову галузі у напрямі її реформування. Однак Концепція не має юридичної сили закону, що дає підстави нормотворчим органам урегульовувати окремі суспільні відносини і діяти у цій сфері на власний розсуд.

Система може бути визначена і встановлена за такими критеріями: функціональними, інституціональними, суб’єктними та ін. Норма може відображати загальні принципові положення, які характеризують галузь права з урахуванням сукупності всіх суспільних відносин, що регулюються нею, або закріплювати правило, що стосується лише певних суспільних відносин, які входять до предмета даної галузі.

В основі класифікації норм права соціального забезпечення лежить їх поділ на норми загальної й особливої частини галузі права соціального забезпечення.

До загальної частини належать норми, що характеризують предмет, метод, завдання галузі за чинним законодавством (ст. 46, 92 Конституції України; ст. 1, 3, 5, 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; ст. 1, 2, 3, 4, 5 «Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14. 01 1998 р.).

До особливої частини права соціального забезпечення належать такі норми, що детально регламентують розмір, умови й порядок надання громадянам різних видів соціального забезпечення. Система особливої частини досить складна. Дана галузь має у своїй структурі не тільки правові інститути, а й підгалузі. На сьогодні підгалузями називають права соціального забезпечення, право загальнообов’язкового соціального страхування й право державної соціальної допомоги. Кожна з цих структурних частин має власну загальну частину та принципи. В той же час вони перебувають під дією загальних положень цілої галузі права соціального забезпечення.

Страхування: обов’язкове державне пенсійне страхування, обов’язкове державне соціальне страхування працівників, страхування на випадок безробіття та в разі нещасного випадку чи професійного захворювання; соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету; забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів підприємств, благодійних організацій і приватних добровільних внесків громадян; утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів; недержавне пенсійне забезпечення громадян.

Названі організаційно-правові форми соціального забезпечення доповнюють одна одну і складають систему соціального захисту населення.

Соціальне забезпечення виражається у вигляді певних грошових сум або матеріальних і побутово-культурних благ та послуг, що надаються окремим категоріям громадян. Перелік видів забезпечення визначено Конституцією України. Грошові суми виплачуються, як правило, у вигляді пенсій та допомог.

Пенсії – це щомісячні виплати громадянам із спеціальних фондів у випадках старості, інвалідності, вислуги років, втрати годувальника. Їх характерними ознаками є: виплати в старості та при непрацездатності, коли особа звільняється від обов’язку працювати або не може працювати за станом здоров’я; виплачуються зі спеціальних фондів; розмір залежить в основному від минулого заробітку.

Допомоги – це всі інші (крім пенсій) грошові виплати громадянам у випадках, передбачених законом. Окремі види допомог відрізняються між собою їх безпосередньою метою та рядом юридичних ознак. Допомоги можна класифікувати за періодичністю виплат (одноразові та регулярні), за їх метою (в разі тимчасової непрацездатності, при народженні дитини і т. д.).

Третім видом соціального забезпечення є соціальні послуги та пільги побутового характеру, до яких законодавство відносить оплату житлово-комунальних послуг, проїзд на транспорті, санаторно-курортне, медичне обслуговування і лікування, професійну реабілітацію інвалідів, допомогу сім’ям з дітьми, соціальні послуги ветеранам війни, військової служби, «чорнобильцям».

Усі ці види соціального забезпечення мають спільну мету – соціальний захист громадян у передбачених законом випадках.

Системність у праві соціального забезпечення як об’єктивна вимога до правового механізму має відображатися у системі законодавства.

До цього часу нез’ясованим залишається галузева приналежність правового інституту стипендіального забезпечення студентів. Такі виплати за своєю суттю є соціальною допомогою, а відповідний правовий інститут має бути віднесений до підгалузі права державної соціальної допомоги.

 

 

Бойко М. Д. Право соціального забезпечення: Навч. Посіб. – К. : Олан, 2004. – 312 с.

Бурак В. Я., Синчук С. М. Право соціального забезпечення України. Курс лекцій. – Львів: ЛНУ, 2003. – 208 с.