Система права та її структура

потенційну можливість застосування примусу. Без цього право також не існує. Таке явище є особливістю права, що виділяє його з-поміж інших соціальних регуляторів. Примус збільшується шляхом наділення ідей силою норм. Ті норми, що володіють силою примусу, являють характерну особливість права. Та все ж разом узяті ідеї і норми не дають повної характеристики права. Сама по собі правова норма, навіть заснована на справедливій ідеї, залишається лише декларативним гаслом, юридичним текстом. Справжнє існування права забезпечує реалізація норм, втілення їх в суспільне життя і людську практику. Тільки втілення в життя права підтверджує його функціонування як соціального регулятора. Таким чином, право характеризує поєднання всіх трьох елементів.

Прагнення охопити в інституційному визначенні права ідеї, норми, і суспільні відносини відображає еволюцію правової матерії. Один шлях еволюції полягає в наступному: спочатку формуються правові ідеї, потім вони втілюються в норми, а ті, у свою чергу, реалізуються в суспільних відносинах. Звідси словесна формула: норма – модель правовідносин (точніше «законовідносин»). Для континентальної романо-германської сім'ї права з її детальним регулюванням і великою кількістю кодифікованих актів такий шлях еволюції є типовим. Але існує і інший шлях. Спочатку формуються певні суспільні відносини, часто повторюючись вони набувають стабільності, і лише потім стають нормою. Тут послідовність інша: суспільні відносини – прообраз норми. Подібний шлях еволюції більш властивий системі загального права, що залишає значний простір для неврегульованих законами суспільних відносин. [1, с. 78 – 79]

Наше право тяжіє до континентальної романо-германської системи, тому у нас переважає перший шлях еволюції. Потрібно також мати на увазі, що існують такі сфери суспільних відносин, які формуються тільки в результаті дії закону. Такими є, наприклад, пенсійні відносини. Ці відносини складаються на основі законодавчої бази. Поки закон не передбачав призначення пенсій членам колгоспів, пенсії їм не призначалися. Тільки в 1956 р. був прийнятий відповідний закон і стали складатися пенсійні відносини колгоспників. Так само відносини відповідальності можуть грунтуватися тільки на законі. Немає закону – немає відповідальності.

Інший приклад, наше законодавство не передбачало матеріальної відповідальності за спричинення моральної шкоди, значить, такої відповідальності і не існувало. В 90-х рр. закон передбачив таку відповідальність, з'явилися відповідні позови в судах і реальні відносини по відшкодуванню моральної шкоди. Відносини, де норми йдуть попереду практики, і сьогодні залишаються в українській дійсності.

В перспективі, з розвитком елементів ініціативи, свободи поведінки учасників суспільних відносин, правове регулювання таких відносин може слабшати. Розширятимуться такі області суспільних відносин, де реальна практика передує нормам. Такі області існують і зараз, але їх порівняльно небагато. Так, наприклад, довгі роки садові ділянки знаходилися у власності трудових колективів, а окремі громадяни залишалися, згідно із законодавством, тільки користувачами. Але реальне життя йшло вперед, ділянки стали ділити, продавати, передавати в спадщину, широко застосовувалась судова практика по цій категорії справ. І лише на початку 90-х рр. реальні відносини були апробовані законом, який визнав, нарешті, право власності громадян на садові ділянки. [1, с. 78 – 79]

І ще одне. В даний час фактично формується ринок житла. Він не має поки належного правового регулювання, але, слід зазначити, що в недалекому майбутньому таке регулювання, звичайно, з'явиться. Третій приклад. В сучасних умовах все більшого поширення набувають трудові відносини з приватними роботодавцями. Проте спеціальне правове регулювання таких трудових відносин відсутнє, оскільки до них часто виявляються не застосовні норми, які регулюють працю в державній сфері. І тут практика суспільних відносин виявляється попереду законодавця.

Обидва види еволюції правової матерії – від норм до відносин і від відносин до норм – охоплюються інституційним визначенням права як нормативно закріпленої і реалізованої справедливості.

Таким чином, розглянуті нами теорії структури права існують незалежно одна від одної, при цьому вони взаємодоповнюються. Це, в свою чергу, сприяє з'ясуванню кола елементів права, а також допомагає збагнути їх роль та місце в його структурі.

ПИТАННЯ 2. ПОНЯТТЯ «СИСТЕМА ПРАВА» І ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ

Однією з ознак права є системність. Це не проста сума частин; систему відрізняє несуперечність, взаємозалежність, упорядкованість її елементів, кожен з яких виконує певну функцію, а разом вони забезпечують існування всієї системи. Якщо який-небудь елемент вийде з ладу, приходить в непридатність і вся система.

Право теж являє собою систему взаємопов'язаних елементів: норм, інститутів, підгалузей і галузей права. Кожен з них виконує певну функцію в суспільстві. Взаємозв'язок цих елементів права відображає поняття «система права».

Таким чином, система права – це внутрішня будова права, що відображає характер взаємозв'язку його елементів (галузей, підгалузей, інститутів і норм), виділених згідно з предметом і методом правового регулювання.

Елементи системи права пов'язані відносинами взаємозалежності, взаємовпливу, ієрархічності. Первинним елементом системи праві є норма права – загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене державою і забезпечене можливістю державного примусу. Однак для правового регулювання часто недостатньо одного норми, а потрібно взаємодія комплексу правових норм, що складають правовий інститут.

Правовий інститут – це відокремлена група норм, яка регулює однорідні суспільні відносини і входить у відповідну їй галузь права. Наприклад, інститут власності – це комплекс норм цивільного права, що регламентує право конкретних суб'єктів на певне майно. Право власності зводиться до трьох правомочиям: права володіння, права