Театр Корифеїв і Єврейський театр: Перехресні стежки Ірина Мелешкіна

«Приїздить трупа до якого-небудь містечка. Там грає мандрівний цирк. Фішзон домовляється з антрепренером цирку: наприкінці циркового виступу він покаже пантоміму „Суламіф” або „Чаклунку” – і отримує дозвіл місцевої поліції на виступ. Коли наприкінці програми починається виступ єврейської трупи, актори, переконавшись, що за ними не наглядає поліція, грають єврейською мовою. Якщо ж під час виступу вони дізнаються, що в цирку перебувають справник чи пристав, актори миттєво переходять на гру пантомімою»10.

Одного разу антрепренер Житомирський, один з численних керівників єврейських труп, зібрав непогану трупу для поїздки до Одеси та Кишинева. Для отримання дозволу на проведення вистав треба було надати місцевому поліцмейстеру цензурований примірник п’єси, дозволеної Санкт-Петербурзьким департаментом поліції. У Житомирського такого примірника годі було й шукати. Проте, як людина досвідчена та винахідлива, він знайшов блискучий вихід зі складного становища: видобув десь «Урядовий Вісник», у якому друкувалися усі п’ єси, що були дозволені до постановки. Звісно, єврейських п’єс там не було, та й бути не могло з огляду на заборону, але Житомирського це не зупинило. Антрепренер скористався назвами окремих німецьких п’єс, що не мали нічого спільного з тими єврейськими, що він збирався ставити. Наприклад, до назви «Ім Форціммер» («У передпокої») в афіші він додавав «або Герцеле Меюхес»; до назви «Дер Юнгер» («Молодий чоловік») додавав «або Мільйонер-жебрак» тощо. Оскільки поліцмейстер німецькою мовою не володів, він, довго не вагаючись, підписав дозвіл11.

Закономірне питання – а чи варті були ці вистави таких зусиль і мудрувань? Бо дуже часто вони йшли у непристосованих, брудних приміщеннях, у цьому разі – в убогому кишинівському трактирі з гучною назвою «Зал Берлін». Про режисуру годі було й говорити, трупи – різнорідні, погано зіграні. Давалася взнаки також відсутність інформації, реклами – досить часто касові збори були мінімальними та не покривали гастрольних витрат. Та все ж у такий спосіб заборонений єврейський театр виживав у несприятливий час, так забезпечувалася тяглість та безперервність театрального процесу, що є надзвичайно важливою для мистецтва театру у сенсі постійного оновлення, підготовки молодих кадрів. Все вищесказане є справедливим також для театру українського. Так, під час гастролей трупи Житомирського в Одесі й Кишиневі дуже добре проявив себе молодий талановитий актор М. Вайс- блат, що невдовзі став одним з провідних виконавців ролей героїчного та романтичного репертуару. Згодом Вайсблат переїхав до Америки, де посів видне місце як актор та антрепренер (працював він під псевдонімом М. Міхолеско). До України повертався лише з гастролями12.

Так талановитий актор єврейського провінці- ального театру з глибинки ставав зіркою світового масштабу. Цей процес чудово відобразив Шо- лом-Алейхем у романі «Мандрівні зорі». Подібним чином склалася доля у Клари Юнг – однієї з найталановитіших актрис-гастролерок, однаково популярної як в Україні та Росії, так і за кордоном.

Ще одна яскрава аналогія – дві великі актриси національних театрів Есфір (Естер-Рохл) Ка- мінська і Марія Заньковецька.

Естер-Рохл Камінська – найяскравіша зірка старого єврейського театру. Її поважно й образно називали матір’ю всіх єврейських акторів. Її героїні – прості жінки, славу їй як актрисі принесли ролі класичного єврейського репертуару, зокрема у п’єсах Якова Гордіна. Талантові Камінської були притаманні великий темперамент і пристрас- ність13. Двічі видатна єврейська актриса з великим успіхом гастролювала на петербурзькому кону, виступала на сценах Європи й Америки.

Між цими видатними актрисами було багато спільного, зокрема кожна з них втілила на сцені національний характер. Критики залюбки зіставляли виконання Камінською ролі Хасі-сиротини у однойменній п’єсі («Хасе ді Ісойме») Якова Гор – діна та виконання Заньковецькою ролі Харитини в «Наймичці» Івана Карпенка-Карого. Як образ Харитини-Заньковецької втілює найкращі риси українського жіночого характеру, так і Хася-Ка- мінська, насамперед, дочка свого народу – нещасна, стражденна, проте здатна зберегти свою доброту, чесність, працьовитість, почуття власної гідності.

Разом з тим і Камінська, і Заньковецька у своїй творчості гармонійно поєднували національне й загальнолюдське, показували локальні конфлікти у масштабі світової драматургії. Недарма ж їх обох сучасники порівнювали з Сарою Бернар і Елеонорою Дузе14.

В історії двох театрів – єврейського та українського – можна знайти ще багато спільних моментів, процесів, чинників.

З огляду на вищесказане, можна стверджувати, що розвиток українського і єврейського театру в Російській імперії відбувався багато в чому аналогічно. Хоч яким би неможливим це здавалося, в експозиції «Театральне мистецтво України» можна провести повноцінну екскурсію з історії виникнення та розвитку єврейського театру в Україні (висвітлюючи не реалії, а спільні для обох культур процеси). Основні пункти перетину:

Вертепний (перший) зал – поява перших паростків театру у традиційному єврейському побуті: театралізовані релігійно-проповідницькі дійства – пурімшпілі, діяльність скоморохів-бад- хенів15;

Другий зал – драматургія стає однією з найважливіших форм втілення ідей Хаскали – єврейського Просвітництва16. До написання п’єс долучаються найкращі з літераторів-просвітників (маскалім) Ізраель Аксенфельд, Шломо Етінгер, класик єврейської літератури Менделе Мойхер Сфорим. Діяльність бродерзінгерів17;

Зал корифеїв-драматургів – Аврам Гольд- фаден і створення професіонального єврейського театру18, заборона його діяльності, реалії побутування. Яків Гордін, реформатор єврейської драматургії19;

Зал акторської майстерності корифеїв – Естер-Рохл Камінська, найяскравіша зірка та інші непересічні таланти старого єврейського театру (Рудольф Заславський20, Григорій Вайсман21, Надія Нерославська22, Яків Ліберт23) ; музично-драматична природа театру;

Зал 1905 року – Чернівецька конференція з мови їдиш (1908) 24, піднесення значення їдишист- ської літератури та драматургії як актуального явища;

Зал театру М. Садовського – реформа єврейського театру. Підвищення художнього та літературного рівня національної сцени25 (письменники і режисери Марк Арнштейн, Перець Гіршбейн, драматург Іцхак Лейбуш Перець) ;

Зал мандрівних труп – діяльність на території України численних єврейських антреприз (близько 40) з кількістю артистів та хористів понад 600 осіб26. Трупа Сем. Адлера.

Насамкінець – про розбіжність. Багато рядків було присвячено спільним моментам в історії єврейського та українського театру. А ось головне, що їх відокремлює – це те, що український театр, переживши скрутні часи, зберіг свою мову; грав, грає і гратиме українською. Єврейському (їдишистсько- му) театрові це не вдалося. Він втратив свою мову, «маме лошн» (материнська мова) і пішов у небуття. Сьогодні повноцінне відродження єврейського театру, на жаль, не видається можливим.      

Там само.