Технології соціальної роботи з інвалідами

Актуальність теми. Непрацездатні громадяни в кожній країні складають предмет турботи держави, яка соціальну політику ставить в основу своєї діяльності. Основною турботою держави стосовно людей похилого віку й інвалідам є їхня матеріальна підтримка (пенсії, посібника, пільги і т.д.).Однак непрацездатні громадяни бідують не тільки в матеріальній підтримці. Важливу роль грає надання їм діючої фізичної, психологічної, організаційної й іншої допомоги.

До 80-х років в Україні найбільш очевидна соціальна допомога інвалідам надавалась в будинках-інтернатах. Ця сформована традиційна форма медико-соціальної допомоги непрацездатним громадянам крім позитивних має і негативні сторони (монотонний спосіб життя, необхідність зміни життєвого стереотипу для літньої людини й ін.). Ці обставини роблять будинки-інтернати мало привабливими для інвалідів, змушуючи їх «не квапитися» з переїздом у будинок-інтернат. Можливість як найдовше залишатися в звичній домашній обстановці стала можливою з часу появи посади соціального працівника в системі установ соціального захисту. Саме ці реальні особи стали надавати соціально-побутові послуги непрацездатним громадянам, яких вони постійно потребували.

На перших етапах розвитку соціальної допомоги непрацездатним громадянам акцент був зроблений на надомне обслуговування. З урахуванням цієї обставини була розроблена кваліфікаційна характеристика соціального працівника, визначені його посадові обов'язки. Разом з тим у реальній соціальній допомозі бідують і інваліди, що знаходяться в будинках-інтернатах. До недавнього часу організація медико-соціальної допомоги в цих закладах покладена переважно на медичних працівників, що на збитки організації медичного обслуговування здійснюють невластиві їм функції по соціально-побутовій, соціально-психологічній і соціально-середовищній адаптації осіб, що знаходяться в будинках-інтернатах.

У зв'язку з зазначеними обставинами виникла необхідність окреслити коло обов'язків соціальних працівників у будинках-інтернатах і на підставі цього показати доцільність уведення цієї категорії працівників у стаціонарних установах Мінсоцзахисту України.

На даному етапі розвитку соціальної допомоги непрацездатним громадянам, які проживають поза стаціонарними установами, діяльність соціальних працівників зводиться до надання соціально-побутових послуг. Тим часом функції у них набагато ширші. В міру створення інституту соціальних працівників з фаховою освітою непрацездатні громадяни одержать більш кваліфіковану і різноманітну соціальну допомогу і підтримку.

Стан дослідження проблеми. Проблемами виховання, соціальної підтримки і соціалізації інвалідів займалося багато вітчизняних фахівців. Зокрема, питання соціальної інтеграції людей з особливим потребами у суспільство досліджуються у роботах Заплотинської Н., Сварника М., Стадієнко Н., Стрижеус С., Тюпті Л.Т. та ін. Проблематиці особистісного розвитку людей з особливими потребами присвячені роботи Артемова Л., Левінець Н., Скрипника Т., Марчук Т. та ін.

Мета роботи – охарактеризувати стан справ у країні стосовно соціальної роботи з інвалідами, проаналізувати основні напрямки і технології роботи з цією категорією людей.

Об’єкт дослідження – люди з особливими потребами як об’єкт соціальної роботи.

Предмет дослідження – особливості соціальної роботи з людьми з особливими потребами.

Відповідно до мети, об’єкта і предмета дослідження визначено наступні завдання:

• проаналізувати історичний досвід соціально-педагогічної роботи з людьми з особливими потребами;
• визначити роль соціальних працівників у реабілітації інвалідів;
• охарактеризувати психологічні аспекти соціальної роботи з людьми з обмеженими можливостями;
• провести аналіз шляхів практичного вирішення проблем інвалідності.

Методи дослідження. У роботі було використано такі методи дослідження, як аналіз літературних джерел, методи порівняння і узагальнення.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, 2-х розділів, висновків і списку використаних джерел.