Теоретико-методологічний потенціал концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса

У другому розділі “Основні ознаки теоретико-методологічного потенціалу концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса” автором розглядаються теоретико-методологічні, системні й інтегративні аспекти теоретико-методологічного потенціалу концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса, критично осмислюється його пізнавальна ефективність, ґрунтовно аналізується наукове значення цієї концепції для сучасної теоретичної соціології. При цьому також розкрито наукову сферу дослідницьких інтересів Габермаса, які представлені в його концепції комунікативної раціональності, осмислено її статус у соціальному пізнанні загалом, здійснено розгляд логіко-гносеологічних критеріїв оцінювання концепції комунікативної раціональності (повнота, логічна несуперечливість, об’єктивність і т.д.). Також проаналізовано системні характеристики цієї концепції з точки зору рівня організованості, впорядкованості, взаємопов’язаності конституюючих її структурних елементів (понятійно-категоріального апарату, методологічної бази) в контексті їх можливостей реалізовувати цілісний, багатоаспектний розгляд досліджуваного об’єкту. Автором також досліджується напрямок творення теоретичного знання в концепції раціональності Габермаса, обґрунтовується еклектичний характер синтезу такого типу, акцентується увага на головних поняттях цієї концепції: “комунікативна дія”, “комунікативна раціональність”, “життєвий світ”. При цьому також розкрито гносеологічну ефективність та обмеженість теоретико-методологічного потенціалу габермасівської концепції раціональності, визначається її значення для новітньої теоретичної соціології.

Пізнавальні орієнтири концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса відбивають зв’язок з такою науковою дисципліною, як теорія комунікації, оскільки цей вчений обґрунтовує вирішальність комунікації у конституюванні соціального світу індивідів, розкриває особливості побудови її основних форм: комунікативної дії та дискурсу.

Дану концепцію Габермас також пов’язує з таким напрямком аналітичної філософії, як теорія мовних актів, адже в ній детально розглядається структура комунікативних дій, вивчаються їх локутивні (мовлення) та ілокутивні (взаєморозуміння) функції, здійснюється поглиблений аналіз сукупності перформативних дієслів.

Габермасівська концепція комунікативної раціональності зберігає тісний зв’язок з такою галуззю лінгвістичної науки, як мовна прагматика, оскільки дослідник звертає увагу на властивості комунікативної дії реалізовувати функцію інтерсуб’єктивного консенсусу, який ґрунтується на дотриманні певних норм значущості мовних актів.

Коло дослідницьких інтересів цього науковця пов’язане також з такою науковою дисципліною, як теорія аргументації, оскільки в його концепції комунікативної раціональності досліджуються сутність, різновиди та логічні правила реалізації дискурсу, що виступає певною формою аргументації у комунікації.

Зв’язок предметного поля цієї концепції зі сферою наукових інтересів герменевтики та феноменології відображають дослідження в її межах функціональних особливостей культурної традиції, як специфічного елементу комунікативної дії, й проблематики існування життєвого світу в контексті сучасного капіталістичного суспільства. 

Все ж найбільшою мірою концепція комунікативної раціональності є пов’язаною з такою науковою дисципліною, як соціальна філософія. Це пояснюється тим, що у своїх комунікативних проектах Габермас розкриває функціонування суспільства на двох паралельних рівнях: життєвого світу і системи. Також він переосмислює деякі соціально-філософські положення Франкфуртської школи, і притримуючись її традицій, гостро критикує образ раціонального капіталістичного суспільства. Виходячи з позиції правомірності існування різних, однак взаємопов’язаних вимірів функціонування суспільства, як життєвий світ і система, вчений поєднує макро- й мікро- рівень теоретичного аналізу в соціальному пізнанні. До того ж він також прагне поєднати неоднорідні теоретичні й методологічні системи класичного, критичного, феноменологічного підходів тощо з метою нарощування пізнавального потенціалу своєї концепції раціональності. При цьому узгодження в її рамках класичних та новітніх моделей пізнання свідчить про некласичний характер цієї концепції. 

Масштаб пізнавальних орієнтацій габермасівської комунікативної концепції раціональності вказує на її міждисциплінарний статус, модель загальнонаукового синтетичного знання. І враховуючи її некласичний характер та поєднаність з низкою наукових дисциплін гуманітарного напрямку, можна означити її, як універсальну соціальну теорію, засадою якої виступає так звана парадигма комунікації. 

У концепції комунікативної раціональності Ю. Габермаса внутрішньо поєднуються епістемічні стандарти класичної й новітньої соціологічної науки. Цей дослідник переосмислює здобутки суб’єктивно-ціннісної методології М. Вебера, Франкфуртської соціологічної школи (Т. Адорно, М. Горкхаймер, Г. Маркузе), феноменологічного підходу Е. Гуссерля та інших. Об’єднання цим дослідником ідей зі структурно неоднакових, навіть суперечливих соціологічних традицій, відсутність певної логічної ідеї у цьому процесі сприяють формуванню концепції комунікативної раціональності з такими її рисами, як певна логічна суперечливість основних структурних складових, необґрунтованість базових теоретико-методологічних засад в цілому. 

З позиції класичної соціології концепція комунікативної раціональності Габермаса відзначається відносно низьким рівнем системності через наявність логічних суперечностей у ній, фактичну відсутність фундаментальної ідеї, яка б сприяла їхнього уникнення. До того ж її понятійно-категоріальний апарат і методологічна база сприяють дещо однобокому розглядові проблематики раціональності з акцентом винятково на бік її комунікативного обґрунтування. 

Все ж варто врахувати некласичну сутність цієї концепції, в межах якої Габермасом були сформовані певні системні ідеї щодо осмислення соціальної реальності. Системний стиль мислення цього дослідника відображається у його побудові дуалістичної моделі функціонування соціуму, як життєвого світу і системи, де він розкриває їх ієрархічне співвідношення, причинно-наслідковий характер взаємодії, структурне відтворення. 

Синтетичні побудови в концепції комунікативної раціональності Габермаса ґрунтуються на переосмисленні ним веберівського поняття раціональності й принципів пізнання соціальної реальності: свободи від оцінок та віднесення до цінностей. Вони доповнюються Габермасом до понять феноменологічного підходу: “інтерсуб’єктивності” й “життєвого світу”. 

Переосмислюючи ідеальні типи дії М. Вебера, Габермас виокремлює інший, більш раціональний її тип: комунікативну дію і притаманну їй комунікативну раціональність. При цьому веберівський принцип віднесення до цінностей замінюється габермасівським принципом взаємообумовленості пізнання та інтересів. 

При цьому теоретико-методологічні засади габермасівської комунікативної концепції раціональності також ґрунтувалися на розробках Франкфуртської соціологічної школи. Переосмислюючи ідеї її представників стосовно критичних засад соціальної науки, Габермас діходить висновку про необхідність утвердження